справа № 760/22241/19 Головуючий у 1-й інстанції суддя: Оксюта Т.Г.
30 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.,
секретаря судового засідання:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням та вселення,
У листопаді 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 з позовом, у якому просили: вселити їх у квартиру АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_1 надати їм ключі від всіх замків на вхідних дверях у спірну квартиру; зобов'язати ОСОБА_1 не чинити в подальшому їм перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом надання можливості щоденного безперешкодного доступу до всіх приміщень вказаної квартири.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року позов задоволено. Вселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язано ОСОБА_5 надати позивачам ключі від замків на вхідних дверях квартири та зобов'язано відповідачів не чинити позивачам перешкоди у користуванні цією квартирою. Вирішено питання про судові витрати.
Постановою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 30 січня 2018 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 18 грудня 2019 року постанову апеляційного суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог, крім того суд першої інстанції при ухваленні рішення не дослідив належним чином усіх обставин справи та не врахував, що відповідачі не чинять жодних перешкод у користуванні позивачами спірної квартири. Вказує на неналежне повідомлення відповідача про час та місце слухання справи.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3319/2020
У судовому засіданні ОСОБА_2 , його представник ОСОБА_6 та представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідачі в судове засідання не з'явилася, будучи належним чином повідомленими про час та місце слухання справи, про причини неявки суд не повідомили.
Київським апеляційним судом здійснювалося оголошення про виклик до суду ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на офіційному веб-порталі судової влади України.
У рішенні ЄСПЛ від 03.04.2008 № 3236/03, § 41«Пономарьов проти України» суд вказав, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Крім того, як наголошує у своїх рішеннях Європейський суд, сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
На підставі викладеного, та враховуючи вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності відповідачів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та представників позивачів, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі чинять перешкоди позивачам у користуванні спірною квартирою і сторони добровільно не можуть дійти згоди щодо користування цим майном.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що за рішенням виконкому Московської районної ради від 24.12.1963 на підставі ордеру ОСОБА_8 (батьку ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) було надано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 59,9 кв.метрів, житловою площею 43,5 кв.метрів, на сім'ю із 4 осіб (дружина ОСОБА_9 , син - ОСОБА_1 та дочка - ОСОБА_2 ) (т. 1, а. с. 3).
Згідно довідки форми № 3, виданої 23.11.2016 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», у спірній квартирі зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 4). Квартира не приватизована.
Тривалий час між сторонами триває конфлікт з приводу права користування вказаною квартирою, що не заперечується сторонами.
Судами неодноразово встановлювались факти, що відповідачі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) вчиняють дії, направлені на унеможливлення проживання в квартирі позивачів, а саме: змінюють замки на вхідних дверях квартири, викидають речі позивачів, влаштовують сварки, наслідком яких є неможливість позивачів потрапити до квартири та користуватись нею.
26 травня 2016 року на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10.12.2014 у справі № 752/11660/14-ц, відбулося чергове примусове вселення позивачів у спірну квартиру. Також, вказаним рішенням суду зобов'язано відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не чинити позивачам перешкод в користуванні спірною квартирою і надати ключі від вхідних дверей квартири (а. с. 5).
Також позивачі зверталися до ВДВС Голосіївського району м. Києва із заявою про відновлення виконавчого провадження і проведення повторних виконавчих дій по примусовому вселенню.
26 травня 2016 року позивачі повторно були вселені у спірну квартиру, про що складено відповідний акт, а виконавче провадження було закінчене шляхом винесення постанови державним виконавцем.
Обставини вчинення відповідачами перешкод у користуванні та проживанні у спірній квартирі позивачів встановлені рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва від 24.07.2012 у справі №2-1439/12 та ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2013 у справі №4с/752/132/13, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року у справі № 752/11660/14-ц.
Позивачі вказують, що незабаром після проведення повторних виконавчих дій по вселенню вони знову втратили можливість нормально користуватись спірною квартирою та проживати у ній, оскільки відповідачами знову були змінені замки на вхідних дверях квартири.
Враховуючи вищевикладене, позивачі звернулися до суду із відповідним позовом.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 9 ЖК УРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 61 ЖК УРСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму житлового приміщення.
Положенням статті 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до ст. 65 ЖК УРСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Відповідно до пункту 10 Правових позицій Верховного Суду від 26.05.2001 «Правові позиції щодо розгляду судами окремих категорій справ (Житлове право)» у члена сім'ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв'язку включенням до ордера, а не у зв'язку із вселенням у це приміщення.
Аналіз зазначених норм права свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім'ї наймача в установленому законом порядку.
Вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.
Водночас наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 була включена до ордера на заселення жилого приміщення - квартири АДРЕСА_1 , як член сім'ї наймача (її батька - ОСОБА_8 ), та її син ОСОБА_3 , зареєстрований у спірній квартирі з дати народження - з ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відповідач ОСОБА_1 (зареєстрований у квартирі з 19 серпня 1995 року) та його дочка ОСОБА_4 (зареєстрована у квартирі 07 червня 1999 року ).
Таким чином, позивачі, як члени сім'ї, мають право користування спірною квартирою нарівні з іншими наймачами.
Встановлено, що між сторонами існує конфлікт щодо користування спірною квартирою і позивачі неодноразово змушені були звертатися до правохоронних органів та органів місцевого самоврядування за захистом своїх прав щодо усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, оскільки відповідачами було змінено замок на вхідних дверях вказаної квартири, проте ключі ОСОБА_2 надано не було.
Судами неодноразово встановлювались факти, що відповідачі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ) вчиняють дії, направлені на унеможливлення проживання в квартирі позивачів, а саме: змінюють замки на вхідних дверях квартири, викидають речі позивачів, влаштовують сварки, наслідком яких є неможливість позивачів потрапити до квартири та користуватись нею.
Обставини вчинення відповідачами перешкод у користуванні та проживанні у спірній квартирі позивачів встановлені рішеннями Голосіївського районного суду м. Києва від 24.07.2012 у справі №2-1439/12 та ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23.12.2013 у справі №4с/752/132/13, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 05 серпня 2014 року, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2014 року у справі № 752/11660/14-ц.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказане свідчить про те, що відповідачі чинять перешкоди позивачам у користуванні квартирою та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 підлягають вселенню до квартири.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачі не чинять жодних перешкод у користуванні позивачами спірної квартири є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процессуального права щодо неналежного повідомлення відповідача про час та місце слухання справи знайшли свого підтвердження, однак зазначена обставина не призвала до винесення незаконного рішення.
Встановлено, що відповідачів суд повідомляв про розгляд справи за адресою зазначеною в позовній заяві та ОСОБА_1 неодноразово подавалась апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції, тобто відповідач був обізнаний про наявний розгляд справи, однак розпорядився своїми правами на власний розсуд, не повідомляв суд про зміну місця проживання, не знайомився з матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновки суду не спростовують.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 01.07.2020.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова