Справа № 371/1509/19 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2208/2020 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.286 КК України
24 червня 2020 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5
із участю
прокурора ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7 ,
представника потерпілої ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_9 ,
обвинуваченого ОСОБА_10 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора Миронівського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_11 та представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , на вирок Миронівського районного суду Київської області від 07 квітня 2020 року, яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Луки Таращанського району Київської області, громадянина України, не одруженого, із середньою спеціальною освітою, раніше не судимого, працюючого на посаді електромонтажника у Навчально-виробничому комбінаті «Айта» м. Київ, зареєстрованого та проживаючого по АДРЕСА_1 , -
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_10 від відбування покарання з іспитовим строком на 2 (два) роки.
Згідно ст.76 КК України ухвалено покласти на ОСОБА_10 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Ухвалено, що призначене ОСОБА_10 цим вироком додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки підлягає виконанню з дня набрання вироком законної сили.
Цим же вироком вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно вироку суду ОСОБА_10 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, вчиненого за наступних обставин.
11 серпня 2019 року близько 12 години ОСОБА_10 , керуючи технічно-справним автомобілем марки «BMW» модель «320 D», державний реєстраційний номерний знак республіки Польща НОМЕР_1 , рухався автомобільною дорогою Київ-Знам'янка зі швидкістю близькій 80 кілометрів на годину із села Потік Миронівського району Київської області в напрямку міста Миронівка Київської області.
Рухаючись у вказаному напрямку, перевищуючи на 30 кілометрів максимально дозволену швидкість (50 км/год) для даної ділянки дороги, в районі 102 кілометра автомобільної дороги, що знаходиться в селі Росава Миронівського району Київської області, у порушення вимог пунктів 1.5, 2.3 б) д), 12.1 12.4 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, введених в дію з 01 січня 2002 (далі - ПДР України, Правила дорожнього руху) проявив злочинну недбалість, оскільки не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та її змінами, відповідно не реагував на зміну дорожньої обстановки, перед початком виконання маневру обгону невстановленого вантажного автомобіля, в порушення вимоги пункту 10.1, 14.2 в) ПДР України не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди небезпеки) іншим учасникам дорожнього руху, що смуга зустрічного руху, на яку він мав намір виїхати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, не пересвідчився у безпечності виконання маневру, в порушення вимог пункт 1.1. розділу 34 ПДР України, пересікши вузьку суцільну лінію дорожньої розмітки виїхав на смугу зустрічного руху для здійснення маневру обгону невстановленого слідством вантажного автомобіля, створив таким чином загрозу безпеці дорожнього руху, не врахував відстань на якій був зустрічний автомобіль, здійснив зіткнення із автомобілем марки «Peugeot» моделі «Partner», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухався у зустрічному напрямку до міста Кагарлик Київської області.
Внаслідок зіткнення вказаних автомобілів, водій автомобіля марки «Peugeot» моделі «Partner» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді поєднаної травми голови, тулуба і кінцівок з ушкодженням внутрішніх органів та кісток склету, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.
Крім того, внаслідок зіткнення вказаних автомобілів пасажир автомобіля марки «Peugeot» моделі «Partner» державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_7 , яка перебувала на передньому пасажирському сидінні отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, які потягли за собою довготривалий розлад здоров'я на термін більше 21-го дня, а саме: переломи кісток тазу (лонної праворуч, сідничної зліва, лівої та правої вертлюгової западини), перелом голівки проксимальної фаланги 1-го пальця лівої стопи, розтягнення і дисторзію шийного відділу хребта, забої і садна м'яких тканин лівого плеча та гомілки.
Такими своїми діями обвинувачений ОСОБА_10 грубо порушив правила безпеки дорожнього руху, передбачені Правилами дорожнього руху, а саме:
? пункт 1.5 ПДР України, відповідно до якого дії або бездіяльність учасників дорожнього руху не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків;
? пункт 2.3 б) ПДР України, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну;
? пункт 2.3 д) ПДР України, відповідно до якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
? пункт 10.1 ПДР України, відповідно до якого перед перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
? пункт 12.1 ПДР України, відповідно до якого під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
? пункт 12.4 ПДР України, відповідно до якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год;
? пункт 14.2 в) ПДР України, відповідно до якого перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані;
? пункт 1.1. розділу 34 ПДР України, відповідно до якого вузька суцільна лінія - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням прокурором подано апеляційну скаргу, у якій він, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації протиправних дій обвинуваченого, просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції застосовуючи положення ст.75 КК України належним чином не врахував, що наслідком даного злочину є смерть потерпілого ОСОБА_12 та спричинення ушкоджень середнього ступеню тяжкості ОСОБА_7 .. Вказані наслідки є тяжкими та незворотніми. Уникнення особою реального покарання за таких обставин негативно вплине на сприйняття суспільством, зокрема іншими водіями, необхідності дотримання ПДР України. З урахуванням вказаних обставин, на думку сторони обвинувачення, звільнення ОСОБА_10 на підставі ст.75 КК України від відбування покарання є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним та спів мірним ступеню тяжкості вчиненого злочину та його наслідкам.
Представником потерпілої ОСОБА_7 - адвокатом ОСОБА_8 подано апеляційну скаргу, в якій він просить вирок Миронівського районного суду Київської області від 07.04.2020 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Мотивуючи свої вимоги зазначає, що призначення ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст.75 КК України, зважаючи на те, що наслідком його протиправних дій є смерть потерпілого ОСОБА_12 та спричинення потерпілій ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, є несправедливим. Представник потерпілої звертає увагу, що обвинувачений лише у судовому засіданні попросив пробачення у потерпілої та лише після заявленого позову почав виплачувати завдані матеріальні збитки. Також 29.01.2020 року районний суд повернув позовну заяву про стягнення моральної шкоди потерпілій, через відсутність сплати судового збору. Однак такі висновки суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки відповідно до висновку суду касаційної інстанції викладеному в постанові від 15.05.2019 року №762/5779/15-к, цивільні позивачі у кримінальному провадженні звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення. Отже, суд першої інстанції допустив порушення вимог кримінального процесуального закону, через неповноту судового розгляду в частині вирішення цивільного позову, не застосовуючи ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 , які заперечували проти задоволення поданих апеляційних скарг, доводи прокурора, потерпілої ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8 на підтримку поданих ними апеляційних скарг, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а апеляційну скаргу представника потерпілого слід задовольнити повністю, із наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Однак, зазначених вимог закону районним судом не було дотримано у повному обсязі.
Частинами 1,2 ст.409 КПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення може бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими так і іншими особами.
Згідно положень ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно зі ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Так, призначаючи ОСОБА_10 покарання суд першої інстанції врахував, ступінь тяжкості вчиненого злочину, його наслідки, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність двох обставин, що пом'якшують покарання: щире каяття та добровільне відшкодування шкоди, особу обвинуваченого: його молодий вік, стан здоров'я, соціальне становище, позитивні характеристики як за місцем роботи так і за місцем проживання, притягнення його до кримінальної відповідальності вперше.
Разом з тим, суд першої інстанції звільнивши ОСОБА_10 від відбування покарання з випробуванням, свого рішення належним чином не обґрунтував і не навів переконливих мотивів, з яких він дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі. З урахуванням того, що наслідком протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_10 є смерть потерпілого ОСОБА_12 та спричинення середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_7 . Такий наслідок як смерть людини є тяжким і незворотні, а життя людини є особливим об'єктом кримінально-правової охорони.
Таким чином, всі наведені судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого та обставини, які пом'якшують покарання, які були враховані судом при призначенні покарання обвинуваченому, не є переконливими аргументами, які б свідчили про можливість виправлення останнього із встановленням іспитового строку на підставі ст. 75 КК України.
Враховуючи зазначене вище, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції необґрунтовано призначив ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, оскільки таке покарання не є необхідним та достатнім для його виправлення і не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості і є явно несправедливим.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.94 КПК України слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Із вказаних вище процесуальних норм вбачається, що засада безпосередності є додатковою гарантією для вирішення завдань кримінального провадження, особливо для захисту обвинуваченого, оскільки виключає можливість використання доказів, які безпосередньо не досліджені під час судового розгляду матеріалів провадження. Лише в результаті безпосереднього дослідження доказів з'ясовується їх джерело, перевіряється їх належність, допустимість, достовірність і достатність для сформування внутрішнього переконання суддів у наявності чи відсутності обставин, що охоплюються предметом доказування.
У ході апеляційного розгляду, колегією суддів було встановлено, що 17.03.2020 року під час з'ясування обставин провадження та перевірки їх доказами прокурором було заявлено клопотання про долучення до матеріалів кримінального провадження доказів.
Суд першої інстанції задовольнив клопотання сторони обвинувачення, долучив вказані докази до матеріалів кримінального провадження, однак у порушення ч.ч.1, 2 ст.23 КПК України взагалі не дослідив та не оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Вказане підтверджується журналом та звукозаписом судового засідання від 17.03.2020 року (а.п.16-21).
Відповідно до ч.1 ст.376 КПК України судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що після проголошення вироку головуючий роз'яснює обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, право подати клопотання про помилування, право ознайомитися з журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Як вбачається з аудіозапису та журналу судового засідання від 17.03.2020 року головуючий суддя видалився до нарадчої кімнати для ухвалення вироку, при цьому дату оголошення вироку учасниками кримінального провадження не повідомив. В матеріалах кримінального провадження міститься довідка, складена секретарем судового засідання Миронівського районного суду Київської області ОСОБА_13 , відповідно до якої 07.04.2020 року оголошення вироку відносно ОСОБА_10 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась, у зв'язку з неявкою учасників судового процесу.
При цьому, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції учасники кримінального процесу повідомили, що головуючим суддею їм не було повідомлено про дату оголошення вироку та зазначено, що судове рішення їм буде направлено поштою.
Вказані обставини свідчать, що в порушення вимог ст.376 КПК України, головуючий суддя не проголосив вирок та не роз'яснив учасникам кримінального провадження належним чином порядок та строк його оскарження, а також їх право ознайомитися з журналами судового засідання, що свідчить про порушення їх процесуальних права.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв оскаржуваний вирок із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Наведені порушення чинного законодавства колегія суддів вважає такими, що істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі, що є безумовною підставою для скасування вироку.
За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що вирок Миронівського районного суду Київської області від 07 квітня 2020 року щодо ОСОБА_10 підлягає скасуванню.
Відповідно до положень ч.1 ст.412 КПК України та ст.9 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції зі стадії судового розгляду для виконання вимог ст.416 КПК України.
При новому судовому розгляді кримінального провадження щодо ОСОБА_10 суду першої інстанції необхідно прийняти міри для всебічного, повного та об'єктивного розгляду кримінального провадження, ретельно перевірити зібрані докази, дати їм належну оцінку, у разі доведеності винуватості ОСОБА_10 призначити йому покарання з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України, постановити законний та обґрунтований вирок.
Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Миронівського відділу Кагарлицької місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_11 , задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 , задовольнити.
Вирок Миронівського районного суду Київської області від 07 квітня 2020 року відносно ОСОБА_10 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадженні в суді першої інстанції зі стадії судового розгляду в іншому складі суду.
Головуючий :
Судді :