Справа №757/6122/19-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/5386/2020
24 червня2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Гуля В.В., Березовенко Р.В., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, моральної шкоди,
07 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із названим позовом, де просила стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ( АТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків ПАТ «Українська залізниця») суму нараховану, але не виплачену заробітну плату та не виплачену грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 22 227 грн. 08 коп., нараховану, але не виплачену винагороду за підсумками роботи в 2016 року в розмірі 2 330 грн. 47 коп., суму середнього заробітку, яку відповідач зобов'язаний сплатити на її користь за час затримки розрахунку у розмірі 145 086 грн. 56 коп. та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - 5 252 грн. 68 коп. та моральну шкоду - 3 000,00 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 07.07.1986 вона була прийнята згідно з наказом №370/л від 07.07.1986 року на посаду інженера у відділ електронної і обчислювальної техніки Державного підприємства «Донецька залізниця».
05.05.2017 року позивачку було звільнено на підставі пункту 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін на підставі наказу №80/ос від 05.05.2017 року.
В день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати.
Позивачка вважає дії відповідача незаконними.
Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України ( надалі КЗпП України), виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч.1 ст.117 КЗпП України, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до постанови КМУ №159 від 21.02.2001 року, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць ( після утримання податків і обов'язкових платежів ) і приросту індексу споживчих цін ( індексу інфляції ) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Позивачем надано розрахунок належних сум при звільненні, розрахунок середнього заробітку за час затримки виплати сум при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Позивач вважає, що протиправними діями відповідача їй завдано моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 22 120 гривень 21 копійку, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 06 травня 2017 року по 30 червня 2019 року - 139 426 гривень 68 копійок., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - 5 236 гривень 07 копійок, моральну шкоду - 500 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення, місцевий суд зазначив, що у зв'язку із порушенням строків виплати заробітної плати та всіх сум, які належать позивачу при звільнені, відповідач має сплатити середній заробіток за весь час затримки за період з 18 липня 2017 року по 31жовтня 2018 року.
Суд вважає помилковим розрахунок середньої заробітної плати позивача, оскільки його зроблено не за останні 2 календарні місяці що передували місяцю звільнення, як це передбачено у п. 8 постанови №100 Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995року.
При визначенні розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.
Позивачем не надано доказів на підтвердження суми винагороди, яка належить йому до виплати, відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» №Ц-2-25/1666-17 від 11 липня 2017 року.
На підтвердження цього надано розрахунок заробітної плати за грудень 2016 року з якого не прослідковується виконання показників за 2016 рік.
Також посилання на електронну сторінку профспілки залізничників і транспортних будівельників, яка жодним чином не підтверджує, яким саме працівникам та у якому розмірі нарахована винагорода. З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та частково стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати за червень-липень 2016 року та лютий-травень 2017 року у розмірі 5236 грн. 07 коп. В іншій частині слід відмовити.
Суд вважає за можливе стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 500 грн.
Не погоджуючись із ухваленим судом рішенням, Акціонерне товариство «Українська залізниця» подало апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосуваннянорм матеріального та порушення процесуального права при його ухваленні.
Просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року у справі в частині стягнення заборгованості із заробітної плати в сумі 22 120,21 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 139 426, 68 грн., компенсації втрати частини доходів в сумі 5 236,07 грн. і моральної шкоди в сумі 500 грн. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Разом з тим, ОСОБА_1 подала відзив, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15 січня 2020 року на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, Публічне акціонерне товариство «Укрзалізниця» свою господарську діяльність розпочало 01 грудня 2015 року та є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підвідомчих підприємств і закладів, що мали статус окремих юридичних осіб.
Відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» від 23.02.2012 року №4442-IV, постанови КМУ «Про утворення Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"» від 25.06.2014 року №200, Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Згідно з наказом правління ПАТ «Укрзалізниця» від 15.04.2016 року №303 Інформаційно-обчислювальний центр державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом перетворення у виробничий підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».
Постановою КМУ «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця» від 31 жовтня 2018 р. №938, змінено тип Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з Публічного на Приватне та перейменувати його в Акціонерне товариство «Українська залізниця».
В подальшому, внесено зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до записів у трудовій книжці ( а.с. 61 ), наказом №370/л від 07.07.1986 року позивачку було прийнято на роботу до ДП «Донецька залізниця» на посаду інженера.
Згідно наказу №40/ос від 03.02.2011 року ОСОБА_1 переведена начальником відділу впровадження та експлуатації АСУ бухгалтерського обліку та звітності ( а.с. 63 ).
З 01.08.2016 року, за наказом №1/ос від 20.07.2016 року, у зв'язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця», позивачці продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді начальника відділу впровадження та експлуатації АСУ бухгалтерського обліку та звітності з окладом 5 790 грн. виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» ( а.с. 24 ).
01.03.2017 року наказом голови правління ПАТ «Українська залізниця» №21/ІОЦ від 21.03.2017 року позивачці було збільшено оклад до 7 238 грн. ( а.с. 46 ).
Наказом виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року №19/ІОЦ, який видано відповідно до вищевказаного наказу, встановлено початок простою з 08-00 год. 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр».
На весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу наказано проставляти літерний код «П».
Оплату за час простою, не з вини працівників, провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду ( окладу ) за весь час простою згідно графіку роботи.
05.05.2017 року згідно з наказом №80/ос від 05.05.2017 ( а.с. 59 ) позивачку було звільнено на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Як вбачається із наданих доказів, позивачці, із врахуванням отриманих нею 04.09.2017 року 2 906,87 грн., не виплачено 22 120,21 грн. заробітної плати, зокрема, за червень 2016 року - 2 504 грн. 71 коп., липень 2016 року - 3 585 грн. 56 коп., березень 2017 року - 2 577 грн. 74 коп., квітень 2017 року - 2 674 грн. 38 коп. травень 2017 року - 10 884 грн. 69 коп. ( а.с. 64, 65, 67-69,90-91 ).
Таким чином, місцевий суд, з точки зору другої інстанції, вірно встановив ту обставину, що відповідач при звільненні не виплатив позивачу нараховану заробітну плату в розмірі 22 120,21 грн., що підтверджується також і довідкою ДП «Донецька залізниця» ( а.с. 70 ).
При цьому, апеляційний суд також погоджується з висновком місцевого суду про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, розрахованого на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відтак, місцевий суд, з точки зору апеляційного суду, обґрунтовано прийшов до переконання про задоволення позовних вимог з приводу стягнення середнього заробітку з ПАТ «Українська залізниця» за час затримки розрахунку за період з 06 травня 2017 року по 30 червня 2019 року, включно, в розмірі 139 426,68 грн., виходячи із розміру середньоденного заробітку в 259,64 грн., відповідно до положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України та постанови постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Задовольняючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції вірно виходив із того, що позивачу завдана моральна шкода внаслідок порушення прав позивача у сфері трудових відносин, та правильно оцінив розмір моральної шкоди в сумі 500 грн.
При цьому, розмір моральної шкоди, заподіяної позивачу, виходячи із викладеного, характеру порушення прав позивачки, глибини та обсягу душевних страждань, які воназазнала і викликаних необхідністю захисту свого немайнового інтересу в судовому порядку, що негативно впливає на її фізичний та психічний стан, інших негативних наслідків, які мають істотне значення, вимог розумності, виваженості і справедливості, положень п.п. 2, 3, 9, 10 постанови №4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди» від 31 березня 1995 року, з точки зору суду другої інстанції, визначений вірно.
За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, визначив відповідно до них правовідносини і, з додержанням норм матеріального і процесуального права, зокрема, ст.ст. 47, 116, 117, 233, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 2, 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 259, 263-265 ЦПК України, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення в частині, що оскаржується апелянтом.
А тому, доводи Акціонерного товариства «Українська залізниця» про незаконність та необґрунтованість рішення в названій частині, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, ст. 1167 ЦК України, з точки зору суду другої інстанції та в силу викладеного, не знайшли свого підтвердження при апеляційному розгляді скарги.
Окрім цього, доводи апелянта, про те, що заборгованість з заробітної плати перед позивачем у відповідача відсутня так як нарахування заробітної плати не здійснювалося через відсутність первинних документів, а також посилання на те, що надані позивачем розрахунки заробітної плати виготовлені на непідконтрольній українській владі території, на переконання суду другої інстанції та в силу викладеного, також не спростовують висновків місцевого суду в частині задоволених позовних вимог та не є правовою підставою для задоволення апеляційних вимог щодо оскаржуваної частини судового рішення.
Законність та обґрунтованість судового рішення, що не оскаржується Акціонерним товариством «Українська залізниця», судом апеляційної інстанції не переглядається у відповідності до положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України, оскільки ним ( судом ) не встановлено порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Доводи ж відзиву ОСОБА_1 на апеляційну скаргу ( а.с. 147-158 ), зокрема, про те, що АТ «Укрзалізниця» є правонаступником усіх прав і обов'язків ПАТ «Українська залізниця», що ОСОБА_1 знаходилась з Регіональною філією «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» у трудових відносинах, а також те, що позивачем не було отримано належні їй платежі при звільненні, на переконання апеляційного суду, в повній мірі спростовують доводи апелянта.
Разом з тим, суд другої інстанції, відповідно до ст. 127 ЦПК України вважає за необхідне продовжити строк для подачі цього відзиву, що визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2020 року ( а.с. 142-143 ), оскільки не мала можливості своєчасно його ( відзив ) подати ( а.с. 166 ).
А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення в оскаржуваній частині апелянтом, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплат, моральної шкоди - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: В.В. Гуль
Р.В. Березовенко