02 липня 2020 р. Справа № 440/389/20
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Сіренко О.І. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, по справі № 440/389/20
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції України в Полтавській області
про визнання дій протиправними, стягнення частини одноразової грошової допомоги при звільненні та стягнення середнього заробітку за час затримки виплати,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якій просив суд :
- визнати протиправними дії ГУ НП в Полтавській області щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на користь ОСОБА_1 ;
- стягнути з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 недоотриману частину одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 139612,49 грн;
- стягнути з ГУ НП в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги в сумі 13803,90 грн.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 83, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 40108630) щодо невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середнього заробітку у сумі 12096,90 грн за весь час затримки сплати належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Пушкіна, буд. 83, м. Полтава, 36000, ідентифікаційний код 40108630) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) середній заробіток у сумі 12096,90 (дванадцять тисяч дев'яносто шість гривень дев'яносто копійок) за весь час затримки сплати належних йому при звільненні сум по день фактичного розрахунку.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що одноразова грошова допомога при звільненні здійснюється за рахунок додаткових асигнувань, які надаються Національною поліцією України з видатків, передбачених у державному бюджеті на утримання Національної поліції, а відповідними кошторисами органів поліції не передбачаються. Таким чином, виплата одноразової грошової допомоги проводиться Національною поліцією України після звільнення особи зі служби та не входить до повноважень Головного управління Національної поліції в Полтавській області. При цьому, діюче законодавство не містить приписів щодо обов'язкової виплати одноразової грошової допомоги у день звільнення особи зі служби.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС Українисуд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області №498 о/с від 30.09.2019 "По особовому складу" майора поліції Останіна ОСОБА_2 , старшого інспектора-чергового чергової частини відділення поліції №1 Кременчуцького відділу поліції, 30.09.2019 звільнено зі служби у поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу). Вказаним наказом встановлено премію за вересень 2019 року у розмірі 27,259 %, та право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні за 18 років та грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 32 календарних днів (а.с.36).
Позивачу нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 100889,37 грн та її виплачено 30.10.2019 року у сумі 99376,03, що підтверджується довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Полтавській області №1584/115/29/01/2019 від 05.12.2019 (а.с.14), відомістю на виплату грошового забезпечення за жовтень 2019 року ОСОБА_1 від 12.12.2019 року (а.с.44), скриншотом по рахунку (а.с.18).
Не погодившись із проведеним відповідачем розрахунком одноразової грошової допомоги при звільненні та невиплатою середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні сум, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимоги в частині визнання протиправними дій ГУНП в Полтавській області щодо несвоєчасної та не в повному обсязі виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, стягнення на користь ОСОБА_1 недоотриманої частини одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 139612,49 грн, суд першої інстанції виходив з того, що при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги позивача відповідач діяв правомірно, оскільки індексація, матеріальна допомога на оздоровлення та компенсація за невикористану відпустку не враховуються при обчисленні вказаної одноразової грошової допомоги.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ГУНП в Полтавській області щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку у сумі 12096,90 грн за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було несвоєчасно виплачено позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні, із затримкою на 30 календарних днів.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, отже, перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
Статтею 102 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII від 02 липня 2015 року передбачено, що пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до частини першоїстатті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09 квітня 1992 року(далі - Закон №2262-ХІІ) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" №393 від 17 липня 1992 року(далі по тексту постанова КМ України № 393) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідно до пункту 23 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799 (далі по тексту Порядок № 260) поліцейським, які звільняються зі служби в поліції та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, та премій, установлених на день звільнення.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.
День звільнення вважається останнім днем служби.
Матеріалами справи підтверджується, що для обчислення позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні взято до розрахунку його місячне грошове забезпечення станом на день звільнення (вересень 2019 року), а саме: посадовий оклад - 2500,00 грн; оклад за спеціальним званням - 2000,00 грн; надбавка за стаж служби в поліції (35%)- 1575,00 грн; надбавка за специфічні умови проходження служби (45%) - 2733,75 грн; премія (27,259%)- 2401,18 грн, всього - 11209,93 грн, що підтверджується довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Полтавській області №54/115/29/01/2020 від 12.02.2020 (а.с.45).
Відповідно до вказаної довідки одноразова грошова допомога при звільненні ОСОБА_1 нарахована у розмірі 100889,37 грн (11209,93 грн х 50% х 18 років) та виплачена згідно з наказом ГУ НП в Полтавській області №498 о/с від 30.09.2019 у сумі 99376,03 грн (за вирахуванням військового збору 1,5 %).
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, позивача звільнено зі служби в Національній поліції 30 вересня 2019 року, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні проведена лише 30 жовтня 2019 року (а.с.18), що не заперечується відповідачем.
Отже, одноразова грошова допомога при звільненні виплачена позивачу несвоєчасно, з вини відповідача.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, Закон № 2262-ХІІ та Порядок № 260 регулюють порядок виплати одноразової грошової допомоги при звільненні поліцейських та при цьому не встановлюють відповідальність за затримку такої виплати.
В той же час, питання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату працівнику всіх належних при звільненні сум врегульоване Кодексом законів про працю України (далі -КЗпПУ).
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в Національній поліції України, що фактично позбавляє поліцейських гарантій на своєчасне фінансове забезпечення та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України, зокрема стаття 117, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні при наявності факту порушення власником строку розрахунку та вини власника.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №820/1363/17, від 26.04.2019 у справі № 806/536/16, від 20.01.2020 у справі 440/4332/18.
Так, згідно із частиною першоюстатті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першоюстатті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені устатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч.2 ст.117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення. Проте, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанова КМ України №393 визначають, що така допомога виплачується особам, які «звільняються» зі служби. Отже, допомога при звільненні має бути виплачена не пізніше дня звільнення зі служби.
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.04.2019 у справі № 806/536/16.
Як зазначалось вище, позивача звільнено зі служби в поліції 30.09.2019, а одноразова грошова допомога при звільненні була виплачена лише 30.10.2019, тобто із затримкою на 30 календарних днів.
Ураховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, постановах Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №826/4108/15 та від 28.11.2019 у справі № 580/825/19, від 16.04.2020 у справі № 805/3414/17-а.
Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУ НП в Полтавській області №55/115/29/01/2020 від 12.02.2020 (а.с.46) середньоденне грошове забезпечення складає 403,23 грн.
Затримка виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 30 вересня 2019 року по 30 жовтня 2019 року становить 30 календарних днів.
З урахуванням викладеного, стягненню з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь позивача підлягає середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 12096,90 грн. (403,23 грн. х 30 календарних днів).
Щодо доводів скаржника про те, що несвоєчасна виплата одноразової грошової допомоги при звільненні сталася з вини Національної поліції, на яку покладено повноваження щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та розпорядження коштами для виплати цієї допомоги, а не з вини ГУ НП у Полтавській області, колегієя суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.9 Закону № 2262-ХІІ виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв'язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.
За приписами ч.5 ст.9 Закону № 2262-ХІІ поліцейським, особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, співробітникам Служби судової охорони, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.
Колегія суддів відмічає, що позивач звільнений з ГУНП в Полтавській області, яке у розумінні ст.ст.116, 117 КЗпП України для позивача є роботодавцем, і саме на нього покладено обов'язок повного та своєчасного розрахунку з працівником при звільненні останнього.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбаченістаттею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Отже, незабезпечення своєчасного виконання приписів ст.9 Закону № 2262-ХІІ та п.23 Порядку № 260 тягне негативні наслідки для ГУНП в Полтавській області у вигляді стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з позивачем.
При цьому, право особи на отримання грошових коштів не може бути поставлено в залежність від бюджетних асигнувань, про що зазначив як Верховний Суд у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17, так і Європейський Суд з прав людини у рішенні «Кечко проти України».
Такий висновок суду першої та апеляційної інстанцій узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, постанові Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 805/3414/17-а.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, вважає, що суд правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду в цій частині не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Полтавській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 02.03.2020 по справі № 440/389/20 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко О.І. Сіренко