ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 червня 2020 року №640/12752/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Шрамко Ю.Т., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Київської міської митниці ДФС (03124, м. Київ, вул. Вацлава Гавела, 8-А) про визнання протиправним та скасування рішення
До Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Київської міської митниці ДФС (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення ВМО №1 митного поста «Західний» (код. 100010) відповідача №UA100010/2019/000233/2 від 21.06.2019 року (далі - оскаржуване рішення).
У подальшому Ухвалою суду м. Києва від 01.11.2019 року задоволено клопотання позивача про збільшення позовних вимог, з урахуванням збільшення позовних вимог, позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ВМО №1 митного поста «Західний» (код. 100010) відповідача №UA100010/2019/000233/2 від 21.06.2019 року;
- визнати заявлену декларантом митну вартість товару, який імпортується;
- зобов'язати відповідача повернути позивачу автомобіль марки Mercedes-Benz, моделі У220CDI; номер кузова VIN - НОМЕР_2 без оплати за зберігання.
Позовні вимоги обґрунтовані необґрунтованістю прийнятого відповідачем рішення №UA100010/2019/000233/2 від 21.06.2019 року про збільшення митної вартості товару, оскільки воно було прийнято з порушення визначеного законодавством порядку, без дотримання основних принципів митного регулювання. Оскаржуване рішення не містить відомостей про підстави невизнання заявленої митної вартості та підстав для її коригування.
Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те що, позивачем не було подано відповідачу транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів до кордону України, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, чим порушено вимоги статті 53 Митного кодексу України.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд встановив наступне.
Позивачем імпортувався товар: автомобіль легковий, що був у використані в таксі, після ДТП, марки Mercedes-Benz, модель У220CDI; номер кузова VIN - НОМЕР_2 ; об'єм двигуна 1950 см3, тип двигуна - дизель; кількість місць - 5, в тому числі місце водія; колісна формула 4*2; 2016 року випуску.
Так, 13 червня 2019 року позивачем подано відповідачу митну декларацію №UA100010.2019.336477, разом із документами на підтвердження встановленої митної вартості, а саме: рахунок-фактура (інвойс) від 15.05.2019 року № 43360; акт про проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу №UA20903/2019/38714 від 08.06.2019 року; свідоцтво про реєстрацію від 27.07.2016 року № ТЗ14796015; банківський платіжний документ від 17.05.2019 року ; висновок КНДІСЕ від 12.06.2019 року № 17107/19-54; договір про надання послуг митного брокера від 31.05.2019 року № МОО-11/05; копію митної декларації країни відправлення від 22.05.2019 року № 19DK0031002181E40; паспорт громадянина України № ТТ195835 виданий 27.09.2013 року.
Митна вартість автомобіля була розрахована позивачем відповідно до основного методу, передбаченого статтею 58 Митного кодексу України за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, а саме відповідно до інвойсу від 15.05.2019 року № 433060 відповідно до якого вартість автомобіля складає 10 400 євро.
За результатами розгляду митної декларації та долучених документів автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) в автоматичному режимі було згенеровано ряд ризиків, зокрема, контроль правильності визначення митної вартості товарів; витребування документів, які підтверджують митну вартість товарів, з коментарем: «вартість транспортного засобу нижча наявної цінової інформації, отриманої у тому числі із зовнішніх джерел».
З урахуванням наведеного декларанту запропоновано в 10-денний термін подати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару, а саме: за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виборка товару; якщо здійснювалось страхування - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
21 червня 2019 року митним органом - МВО № 1 митного посту «Західний» (код 100010) Київської міської митниці ДФС було відмовлено позивачу у здійсненні митного оформлення товарів відповідно до поданої митної декларації (картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100010/2019/00794) та оскаржуване рішення про коригування митної вартості у бік збільшення митної вартості автомобіля до 20 149,00 євро.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить із наступного.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд виходить з того, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 248 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Частиною 1 статті 257 Митного кодексу України встановлено, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Статтею 49 Митного кодексу України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому згідно частини п'ятої статті 58 Митного кодексу України ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до частини першої статті 57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Таким чином, методи визначення митної вартості товарів можуть бути підрозділені на: а) основний; б) другорядні. Крім того, митним законодавством передбачена система другорядних методів. Під час визначення митної вартості товарів учасник митних відносин може застосувати тільки один із різновидів методів - основний метод або ж конкретний другорядний метод. Застосування методу визначення вартості товарів повинно бути обґрунтованим.
Згідно з частиною другою статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
За правилами частини третьої статті 58 Митного кодексу України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Таким чином, документальне підтвердження в аспекті відповідних митних процедур має своїм завданням підтвердити: а) заявлену митну вартість товарів; б) обраний суб'єктом господарювання метод визначення такої вартості.
У відповідності до частини друга статті 53 Митного кодексу України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
За правилами частини п'ятої статті 53 Митного кодексу України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Зі змісту статті 53 Митного кодексу України слідує, що законом визначений вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондує й положенням частини третьої статті 318 Митного кодексу України, якою встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Водночас частиною третьою статті 53 Митного кодексу України встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
При цьому витребувати необхідно лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 27.04.2020 року у справі № 140/804/19.
Зі змісту положень розділу ІІІ («Митна вартість товарів та методи її визначення») Митного кодексу України випливає, що в аспекті реалізації процедур із визначення митної вартості товарів основоположну роль відіграє принцип обґрунтованості. Так, зокрема, митний орган повинен дотримуватися вимог принципу обґрунтованості при: а) встановленні належного до застосування методу визначення митної вартості товарів; б) встановленні достатнього переліку документів для цілей визначення митної вартості товарів.
Відповідно до положень пункту третього частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Таким чином з матеріалів справи вбачається, що позивачем подано всі необхідні документи на підтвердження вартості автомобіля, а саме рахунок-фактура (інвойс) від 15.05.2019 року № 43360; банківський платіжний документ від 17.05.2019 року; копію митної декларації країни відправлення від 22.05.2019 року № 19DK0031002181E40 згідно з якими можливо чітко встановити вартість ввезеного автомобіля.
Більше того, відповідно до висновку КНДІСЕ від 12.06.2019 року № 17107/19-54 вартість ввезеного автомобіля становить 9 759,64 Євро, що також підтверджує об'єктивність визначення позивачем митної вартості автомобіля.
При цьому суд критично ставиться до позиції відповідача, що автоматизованою системою АСАУР встановлено середню вартість аналогічного автомобіля у розмірі 19050,00 євро, з огляду на наступне.
Так, у постанові від 25 лютого 2020 року у справі №260/718/19 Верховний Суд дійшов правового висновку, що спрацювання системи управління ризиками АСАУР є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах також не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками. Верховний Суд у цій справі зауважив, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено.
Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню. Крім того, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таким чином, приймаючи до уваги викладене в сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA100010/2019/00794 та оскаржуваного рішення про коригування митної вартості №UA100010/2019/000233/2 від 21.06.2019 року.
Також, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача повернути позивачу автомобіль марки Mercedes-Benz, моделі У220CDI; номер кузова VIN - НОМЕР_2 без оплати за зберігання, оскільки вона є похідною від попередньої позовної вимоги.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог повністю.
Відповідно до положень частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких підлягають відшкодуванню або оплаті витрати позивача - не суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1536,80 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 47828 від 09.07.2019 року та № 26490 від 11.10.2019 року, що містяться в матеріалах справи.
Враховуючи задоволення позовних вимог, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС підлягає сплачений позивачем судовий збір у сумі 1536 грн. 80 коп.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення ВМО №1 митного поста «Західний» (код. 100010) Київської міської митниці ДФС №UA100010/2019/000233/2 від 21.06.2019 року.
3. Визнати заявлену ОСОБА_1 митну вартість товару, який імпортується відповідно до митної декларації №UA100010.2019.336477 від 13.06.2019 року.
4. Зобов'язати Київську міську митницю ДФС повернути позивачу автомобіль марки Mercedes-Benz, моделі У220CDI; номер кузова VIN - НОМЕР_2 без оплати за зберігання.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці ДФС (ідентифікаційний код 39422888, місцезнаходження: 03124, м. Київ, б-р. Вацлава Гавела, 8-А) судовий збір у розмірі 1536,80 грн. (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень вісімдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Ю.Т. Шрамко