ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
30 червня 2020 року м. Київ № 826/26823/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доПрокуратури Автономної Республіки Крим
простягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Прокуратури Автономної Республіки Крим, в якому просила:
- скасувати наказ прокурора Автономної Республіки Крим № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим.
- поновити ОСОБА_1 на роботі в Прокуратурі Автономної Республіки Крим.
- стягнути з Прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати звільнення по час прийняття судом рішення (зі стягненням відповідних податків та зборів на доходи фізичних осіб) та/моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 20017 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 20017 року по справі №826/26823/15 - скасовано. Ухвалено по справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ прокурора Автономної Республіки Крим № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим. Справу №826/26823/15 в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - направлено на новий розгляд.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 року справу № 826/26823/15 розподілено на суддю Погрібніченка І.М.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою суду відповідачу надано п'ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали на подання до суду відзиву на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 162 КАС України, або заяву про визнання позову.
13 лютого 2020 року представником Прокуратури Автономної Республіки Крим подано до суду відзив, в якому останній звертав увагу, що позивача на виконання рішення суду касаційної інстанції наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 20.01.2020 № 9к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури АР Крим.
В подальшому наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 20.01.2020 № Юк ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами поліції, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях проти життя та нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури АР Крим з 20.01.2020, звільнивши з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури АР Крим.
Наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 21.01.2020 № 11к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із виходом на пенсію.
При цьому, відповідач у своєму відзиві звертав увагу суду на те, що з 17.12.2015 по 10.12.2016 Дніпровським районним центром зайнятості м. Києва ОСОБА_1 надано статус безробітної та виплачено допомогу по безробіттю у сумі 67 965,50 грн.
А тому, при стягненні з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просив врахувати даний факт.
Відповідно до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Наказом прокурори Автономної Республіки Крим № 03к від 03.09.2014 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим у порядку переведення з Генеральної прокуратури України (п.5 ст. 36 КЗпП України) з окладом згідно із штатним розписом.
04 серпня 2015 року, позивача - ОСОБА_1 відповідно до ст. 49-2 КЗпП України та пункту 5 1 розділу XII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" попереджено про наступне звільнення із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і правці (п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) з 05 жовтня 2015 року.
Наказом прокурора Автономної Республіки Крим № 311 к від 16.11.2015 року старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим з 16 листопада 2015 року у зв'язку із скороченням штату працівників (п. 1 ч. 1 ст.40 КЗпП України).
Позивач вважаючи, наказ про звільнення з органів прокуратури таким, що винесено з порушенням вимог чинного законодавства звернулася до суду за захистом своїх прав.
Постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 листопада 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 20017 року по справі №826/26823/15 - скасовано. Ухвалено по справі нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Скасовано наказ прокурора Автономної Республіки Крим № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим. Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим.
Наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 20.01.2020 № 9к ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури АР Крим.
В подальшому наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 20.01.2020 № Юк ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами поліції, підтримання державного обвинувачення у кримінальних провадженнях проти життя та нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури АР Крим з 20.01.2020, звільнивши з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному проваджені прокуратури АР Крим.
Наказом прокурора Автономної Республіки Крим від 21.01.2020 № 11к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв'язку із виходом на пенсію
У той же час, даною постановою справу в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - направлено на новий розгляд.
Суд вирішуючи стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 статті 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Крім цього, частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Беручи до уваги зазначене вище, суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.
Суд зазначає, що період часу з дати звільнення ОСОБА_1 (16.11.2015 року) з займаної посади по день прийняття Верховним Судом постанови (19 грудня 2019 року) про скасування наказу прокурора Автономної Республіки Крим № 311к від 16.11.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Автономної Республіки Крим та поновлення ОСОБА_1 на роботі в Прокуратурі Автономної Республіки Крим, є вимушеним прогулом позивача, з вини відповідача.
Верховний Суд України у постанові від 14.01.2014 року у справі № 21-395а13 зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).
Відповідно до пп. «з» п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок), цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника.
Згідно абз. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати «у всіх інших випадках», до яких відноситься випадок й вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
В матеріалах справи наявна довідка Прокуратури Автономної Республіки Крим від 10.02.2020 року № 18/1, згідно якої розмір нарахованої заробітної плати за вересень-жовтень 2017 року в загальний сумі становить 11 506, 46 грн.
Відтак, середньоденна заробітна плата становить 500, 28 грн. (11 506, 46 / 23 робочий день).
Суд звертає увагу, що проти даного розрахунку позивач не заперечував.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 16 листопада 2015 року по 19 грудня 2019 року (включно), дорівнює 513 787, 56 грн. (500, 28 грн. х 1027 робочих днів).
Водночас, судом не беруться до уваги посилання відповідача щодо врахування при визначені розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу перебування позивача з 17.12.2015 по 10.12.2016 у Дніпровському районному центрі зайнятості м. Києва, як безробітного та отримання ним допомоги по безробіттю у розмірі 67 964, 50 грн., з огляду на таке.
Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», відповідно до якого при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідачем не було враховано, що після ухвалення Пленумом Верховного Суду України зазначеної постанови, до Кодексу законів про працю України неодноразово вносилися і доповнення.
Викладений у п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» висновок щодо необхідності врахування при присудженні оплати за час вимушеного прогулу заробітку за місцем нової роботи ґрунтувався на положеннях ч. 3 ст. 117 КЗпП України.
Зазначена норма права передбачала, що в разі, якщо звільнений працівник до одержання остаточного розрахунку стане на іншу роботу, розмір зазначеної в частині першій цієї статті компенсації зменшується на суму заробітної плати, одержаної за новим місцем роботи.
Однак частина 3 була виключена зі ст. 117 КЗпП України з набранням 05 січня 2006 року чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
За таких обставин твердження відповідача про виключення із середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача суми виплаченої йому допомоги по безробіттю є необґрунтованими.
Такий висновок відповідає також правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16, відповідно до якого зазначено, що посилання апеляційного суду, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, на п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 КЗпП, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248 - IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».
Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача дорівнює 513 787, 56 грн.
Суд зазначає, що відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Таким чином, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Відтак, рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню. Сума стягнення за один місяць враховуючи 21 робочий день становить 10 505, 88 гривні.
Щодо стягнення з Прокуратури Автономної Республіки Крим на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., суд зазначає таке.
Згідно з ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
За приписами ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
У відповідності до ч. ч. 3, 4 та 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб; розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення; при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості; моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування; моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
За приписами частини другої вказаної вище статті, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
- якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
- якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
- в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25.05.2001 та № 1 від 27.02.2009, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача (відповідача), наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача (відповідача) та вини останнього (відповідача) в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
З аналізу вказаних вище норм та матеріалів справи, суд приходить висновку, що ним не можуть бути взяті до уваги в якості обґрунтування факту спричинення моральної шкоди такі обставини, на які вказує позивач, як то, тривалі, глибокі і безперервні душевні страждання, практична неможливість відновлення свого попереднього життя у кризових умовах соціально-економічної ситуації в України, оскільки зазначені вище обставини не підтверджені жодними доказами, а тому є неприйнятними.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.
Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до переконання про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки спір вирішено на користь сторони, звільненої від сплати судового збору, а також за відсутності витрат, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
2. Стягнути з Прокуратури Автономної Республіки Крим середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 513 787, 56 грн. (п'ятсот тринадцять тисяч сімсот вісімдесят сім гривень, 56 копійок).
3. Звернути до негайного виконання рішення суду у частині стягнення з Автономної Республіки Крим (01001, м. Київ, вул. Різницька, 13/15) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 10 505, 88 грн. (десять тисяч п'ятсот п'ять гривень, 88 копійок).
4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя І.М. Погрібніченко