Справа № 420/6069/19
01 липня 2020 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (позов підписаний представником позивача В .Меламед ), в якому позивач просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачки, визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії Позивачці викладене в листі відповідача від 24.06.2019 року та зобов'язати відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2019 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Ухвалою суду від 21.10.2019 року позов повернутий позивачу на підставі п.3 ст.4 ст.169 КАС України.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019 року ухвала суду скасована, справу направлено для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 10.01.2010 року позов залишений без руху для надання до суду повернутих відповідно до вимог КАС України оригіналу позову з додатками.
Суд на виконання Постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 11.12.2019 року ухвалою суду від 03.02.2020 року прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі, було вирішено розглянути дану справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та зазначив, що підстави для поновлення пенсії позивачу відсутні у зв'язку з відсутністю міжнародного договору, а також з порушенням порядку звернення щодо перерахунку пенсії. Представником відповідача не надані докази в обґрунтування доводів відзиву.
З урахуванням наданих заяв по суті позову та відзиву на позов суд дійшов висновку про розгляд справи у загальному позовному провадженні.
Ухвалою суду від 03.03.2020 року вирішено розгляд справи №420/6069/19 здійснити за правилами загального позовного провадження, витребувані докази у відповідача. Підготовче судове засідання призначене на 30.03.2020 року, яке було продовжено з урахуванням застосування заходів карантину в Україні. Ухвалою суду від 27.05.2020 року підготовче засідання закрито, призначено справу до судового розгляду. Ухвалою суду від 25.06.2020 року вирішено подальший розгляд справи здійснити у письмовому провадженні.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що право громадян України, які постійно проживають за кордоном, на отримання ними пенсійних виплат встановлено рішенням Конституційного суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, яким були визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон України №1058-IV), які забороняли виплату пенсій при виїзді на місце постійного проживання за кордон.
Позивач зазначила, що 13.08.2000 року вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. З метою реалізації свого права на поновлення виплати пенсії, вона 31.05.2019 року через свого представника звернулась до органів Пенсійного фонду України з заявою від 25.04.2019 року, в якій просила поновити їй пенсію. Листом №49/03-15 від 24.06.2019 року її про відмову у поновленні пенсії з посиланням на відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем, відсутність у неї реєстрації на території України.
Позивач стверджує, що її право на отримання пенсії в Україні, з огляду на наявність рішення Конституційного Суду України, яким були скасовані дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання та кордон, рішення ЄСПЛ у справі «Case of Pichkur v.Ukraine» є беззаперечним, оскільки не існує жодних обмежень виплати пенсій по факту місця проживання особи.
Представник відповідача надав до суду відзив на адміністративний позов (т.2 а.с. 81-82), в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі, зазначивши, що їй правомірно відмовлено у поновленні пенсії. Особа, яка звертається за пенсією зобов'язання надати паспорт, якій посвідчує її особу та місце її проживання (реєстрації), вік. Крім того, між Україною та державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані питання виплати пенсій.
При зверненні за призначенням пенсії позивачем не надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні. Тому, відсутні будь-які правові підстави для призначення пенсії за віком позивачу. Також представник відповідача просив врахувати, що питання призначення пенсій є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд встановив, що ОСОБА_1 є громадянкою України та постійно проживає у Ізраїлі, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданим 07.02.2019 року (т.1 а.с.37). Позивачу 15.01.1998 року присвоєний РНОКПП НОМЕР_2 (т.1 а.с.38). Згідно з посвідченням позивача, виданим 10.09.1999 року позивач отримувала пенсію по інвалідності, яка встановлена з 10.09.1999 року безстроково (т.2 а.с.139)
Представник позивача звернувся до Пенсійного фонду України із заявою від 25.04.2019 року ОСОБА_1 про поновлення їй пенсії (т.1 а.с.25).
24.06.2019 року ГУ ПФУ прийняло рішення №13 про відмову у поновленні пенсії, в якому у якості підстави прийнятого рішення зазначено, що на теперішній час між Україною та Ізраїлем угоди про виплату пенсій не укладено. Питання виплати пенсій особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення, законодавчо не врегульовано. Не долучені документи, про фактичне проживання в межах України (т. 1а.с.28).
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно зі ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.
Відповідно до ст. 8 Закону України №1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з ч.1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Такий Порядок затверджений постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 року №22-1.
Згідно з 2.8 Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до ст.43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.
Вказана норма містить перелік документів, які необхідно надати до заяви.
Пунктом 2.9 вказаного Порядку встановлено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності) (п.4.2 Порядку №22-1) .
Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п.4.7 Порядку №22-1).
Відповідач за результатами розгляду заяви позивача від 25.04.2019 року та доданих до неї документів прийняв рішення №13 від 24.06.2019 року про відмову у призначенні пенсії.
Згідно зі змістом рішення №13 від 24.06.2019 року підставою для відмови у поновленні позивачу пенсії є відсутність на час звернення укладеної між Україною та Ізраїлем угоди про виплату пенсій. Питання виплати пенсій особам, які перебувають на постійному проживанні у країнах, з якими не укладено угод про пенсійне забезпечення, законодавчо не врегульовано. Не долучені документи, про фактичне проживання в межах України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.
Судом встановлено, що позивач, у розумінні Закону України «Про громадянство України» є громадянином України, що підтверджується документом, визначеним у ст.5 цього Закону.
Крім того, частиною 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Зазначені положення ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» відповідають принципу верховенства права, яким відповідно до ст.6 КАС України керується суд при вирішенні справи.
Крім того, згідно з ч.2 ст. 6 КАС України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Також суд враховує рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно висновків якого виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами. Також у рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року зазначено, що припинення виплати пенсії пенсіонерам під час постійного проживання за кордоном у разі якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір, суперечить приписам Конституції України стосовно утвердження і забезпечення прав і свобод, неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод, рівності конституційних прав та захисту громадян України, які перебувають за її межами, права на соціальний захист у старості.
З урахуванням викладеного, є неправомірним посилання відповідача в оскаржуваному рішенні №13 від 24.06.2019 року про відмову у поновленні пенсії як на підставу такої відмови не надання документу щодо місця реєстрації в Україні та відсутність міжнародного договору.
Судом встановлено, що рішення відповідачем прийнято у межах повноважень, у спосіб встановлений законодавством, але не на підставі Конституції України та законів України, а тому є неправомірним та підлягає скасуванню.
Дослідивши зміст рішення відповідача №13 від 24.06.2019 року судом встановлено, що в ньому не відображено результати розгляду поданих позивачем всіх документів щодо призначення йому пенсії. Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Між тим, в оскаржуваному рішенні не відображено чи був відповідачем проведений всебічний, повний і об'єктивний розгляду всіх поданих документів для поноваення пенсії та його результати.
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення відповідача є протиправним, оскільки не може бути підставою для відмови позивачу у поновленні пенсії - не надання документу щодо місця реєстрації в Україні та відсутність міжнародного договору. Інших підстав для прийняття вказаного рішення не зазначено. У той же час в рішенні взагалі не відображено здійснення відповідачем своїх повноважень щодо перевірки всіх наданих для призначення пенсії документів, що має ознаки протиправної бездіяльності відповідача та свідчить про протиправність оскаржуваного рішення щодо відповідності його всебічному, повному і об'єктивному розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно приписів частини 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки. Призначення пенсії є дискрецією пенсійного органу.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.
З урахуванням викладеного суд вважає необхідним застосувати вимоги ч.4 ст.245 КАС України, якою встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.04.2019 року про поновлення їй пенсії, з врахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно не підлягають задоволенню вимоги щодо проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів як передчасно пред'явлені.
Статтею 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази надані сторонами з урахуванням встановлених обставин по справі суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №13 від 24.06.2019 року, зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 25.04.2019 року про призначення позивачу, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 500,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72, 77, 139, 241-243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №13 від 24.05.2019 року про відмову у поновленні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.04.2019 року про поновлення пенсії, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 500,00 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В. Катаєва
.