30 червня 2020 року
м. Київ
справа № 752/14382/14-ц
провадження № 22-ц/824/6561/2020
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач),
суддів - Мазурик О.Ф., Махлай Л.Д.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Федоришин Олег Петрович, Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Правекс-банк»
третя особа - Головне управління юстиції у м. Києві
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року у складі судді Шевченко Т.М.
у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Федоришина Олега Петровича, Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Правекс-банк», третя особа Головне управління юстиції у м. Києві про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, -
У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 26 травня 2000 року, зареєстрований у реєстрі під №1964, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 травня 2000 року приватним нотаріусом Федоришиним О.П. видано виконавчий напис про стягнення заборгованості позивача за договором №99/49Ф на обслуговування по кредитній банківській картці від 24.05.1999 року за період з 25.07.1999 року по 12.05.2000 рік у сумі 9 235 доларів США, що складаються з відсотків у розмірі 1 053 дол. США; кредиту у розмірі 8 000 дол. США; пені у розмірі 182 дол. США, а також 550 грн, з метою відшкодування кредиторові внесеної за вчинення виконавчого напису плати.
Звертала увагу суду на довідку №45808/04-01 від 21.10.2011 року, видану ПАТ «КБ «Правекс-Банк», згідно якої зобов'язання за вказаним кредитним договором виконані у повному обсязі.
Указувала на те, що відповідачем запропоновано звернути стягнення за кредитним договором за рахунок заставленого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , що суперечить ст. 47 Конституції України.
Стверджувала, що дізналась про виконавчий напис лише у 2011 році. Стосовно існуючої заборгованості ані банком, ані приватним нотаріусом позивача повідомлено не було.
Зазначала, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом з порушенням законодавства, а саме ст. 88 Закону України «Про нотаріат», оскільки останній не переконався в безспірності розміру сум, що підлягають стягненню та безспірності характеру правовідносин, що виникли між сторонами.
Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року позов задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 26 травня 2000 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Федоришиним О.П., зареєстрований в реєстрі за №1964, яким звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з указаним рішенням, 02 березня 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій з урахуванням доповнень до апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції скасувати та направити справу для розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції зачіпаються її права і обов'язки як власника квартири АДРЕСА_1 , на яку було звернуто стягнення за виконавчим написом.
Стверджує, що вказану квартиру реалізовано у 2001 році Міністерством юстиції України в особі Державної виконавчої служби на підставі виконавчого напису №1964 з прилюдних торгів та придбано ОСОБА_3 , яка продала вказане нерухоме майно апелянту згідно договору купівлі-продажу від 07 червня 2012 року.
Звертає увагу колегії суддів на те, що ОСОБА_1 неодноразово зверталась до суду з позовом до ДВС Дніпровського району м. Києва з приводу оспорювання прилюдних торгів, а саме у 2001 році (справа №2/179/1/2005) та в 2013 році (справа №755/7241/13).Рішеннями суду у даних справах, що набрали законної сили, встановлено, що у 2001 році Державною виконавчою службою дотримано всі законні вимоги щодо реалізації майна. На підтвердження здійснення публічних торгів у відповідності до визначеної законодавством процедури, долучає до апеляційної скарги пояснення Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у м. Київ.
Зазначає, що довідка №45808/04-01 від 21.10.2011 року, видана ПАТ «КБ «Правекс-Банк» про відсутність заборгованості за кредитним договором підтверджує факт реалізації відповідної квартири, що став підставою для списання заборгованості з відповідача.
Вказує на те, що суд першої інстанції не з'ясував усіх обставин справи та не залучив до розгляду справи ОСОБА_2 , як особу, чиї права, інтереси та обов'язки безпосередньо залежать від оскаржуваного рішення, з огляду на що вказане рішення підлягає скасуванню.
Зауважує, що ОСОБА_1 у позовній заяві просила визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, яким було звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме, на квартиру АДРЕСА_1 , яка територіально не відносить до Голосіївського районного суду м. Києва.
Посилаючись на норми статті 30 ЦПК України, зазначає, що спір у даній справі виник з приводу нерухомого майна, а тому дана справа підлягає розгляду за правилами виключної підсудності Дніпровським районним судом м. Києва.
17 квітня 2020 року представником АТ «Правекс Банк» Лук'яновою О.М. подано відзив, в якому остання просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення скасувати та направити справу для розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю.
Звертає увагу суду на рішення Апеляційного суду м. Києва від 07 листопада 2013 року у справі №755/7241/13-ц (апеляційне провадження №22-ц/796/12062/2013), яким встановлено, що посилання позивача на те, що вона не повідомлялась про проведення прилюдних торгів, спростовується письмовими доказами, що містяться у матеріалах даної справи.
Стверджує, що судом першої інстанції порушено правила виключної підсудності, оскільки ОСОБА_1 подано позов за місцезнаходженням одного з відповідачів, а саме за недійсним місцезнаходженням приватного нотаріуса, оскільки діяльність останнього припинена з 2009 року та він є відсутнім за вказаною ним робочою адресою, що територіально відноситься до Голосіївського районного суду м. Києва. З огляду на що, вказана справа підлягала розгляду Дніпровським районним судом м. Києва за місцезнаходженням спірного майна згідно ст. 30 ЦПК України.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 червня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
ОСОБА_2 , її представник та представник АТ «Правекс Банк» у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явились, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином та у розумінні статті 128 ЦПК України є такими, що повідомлені про розгляд справи, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності всіх учасників справи.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виконала перед банком кредитні зобов'язання в повному обсязі, при цьому відповідачі не забезпечили явку своїх представників у судове засідання та не надали доказів на підтвердження правомірності вчинення виконавчого напису та на спростування доводів позивача.
Проте, з таким висновком суду колегія не погоджується, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Частиною першою статті 352 ЦПК України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що 26 травня 2000 року приватним нотаріусом КМНО Федоришиним О.П. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за №1964, яким звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .
Згідно матеріалів, наявних у справі, 14 червня 2001 року відбувся аукціон по продажу квартири АДРЕСА_1 , за результатами проведення якого право власності на вказану квартиру набула ОСОБА_3 .
Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 07 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 передала у власність ОСОБА_2 спірну квартиру.
З Витягу про державну реєстрацію прав №34637196 вбачається, що ОСОБА_2 зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 26 червня 2012 року.
Отже, станом на час ухвалення заочного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2014 року ОСОБА_2 була власником спірної квартири, у зв'язку з чим колегія суддів уважає, що оскаржуваним рішенням зачіпаються її права та обов'язки як власника квартири, на яку було звернуто стягнення за виконавчим написом.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи судом першої інстанції) позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її перебування.
Разом з тим, частиною першою статті 111 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи судом першої інстанції) передбачено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.
Аналогічні норми містяться у статтях 27, 30 ЦПК України (чинного).
Як убачається з позовної заяви, предметом спору є нерухоме майно, а саме, квартира АДРЕСА_1 .
Відповідно до адміністративно-територіального поділу АДРЕСА_1 відноситься до Дніпровського району міста Києва.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пунктах 41, 42 постанови від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» надав судам роз'яснення, де зазначив, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
Виключну підсудність встановлено для позовів, які виникають щодо нерухомого майна (частина перша статті 30 ЦПК України). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально.
З огляду на викладене, підсудність в даній справі повинна визначатись з урахуванням частини першої статті 109 ЦПК України (у редакції станом на час розгляду справи судом першої інстанції) та частини першої статті 30 ЦПК України (чинного).
За виконавчим написом, вчиненим 26 травня 2000 року приватним нотаріусом КМНО Федоришиним О.П., зареєстрованим в реєстрі за № 1964, звернуто стягнення на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , що територіально відноситься до Дніпровського району м. Києва.
Відповідно до положень статті 378 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв'язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 не була залучена до участі у справі в суді першої інстанції, що свідчить про те, що апелянт з поважних причин не заявила про непідсудність справи в суді першої інстанції.
Згідно частини третьої статті 352 ЦПК України після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, така особа користується процесуальними правами і несе процесуальні обов'язки учасника справи.
Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_2 є особою, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, остання залучена до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а тому відповідно до частини третьої статті 352 ЦПК України користується всіма правами і несе обов'язки учасника справи, колегія суддів доходить висновку, що ОСОБА_2 має процесуальне право заявити про непідсудність справи в суді апеляційної інстанції.
Частинами першою та другою статті 32 ЦПК України передбачено, що спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що судове рішення в даній справі прийнято з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), що у відповідності до вимог статті 378 ЦПК України є підставою для скасування такого рішення і направлення справи для розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю.
Керуючись ст.ст. 32, 352, 365, 367, 368, 374, 378, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Заочне рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2014 року -
скасувати, справу направити для розгляду до Дніпровського районного суду м. Києва за встановленою підсудністю.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Повне судове рішення складено «30» червня 2020 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.Ф. Мазурик
Л.Д. Махлай