Справа № 358/989/19 Головуючий в суді І інстанції Тітова М.Б.
Провадження № 22ц-824/5909/20 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
30 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,-
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У липні 2019 року представник АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 відповідно до підписаної анкети-заяви від 15 червня 2010 року отримала кредит у розмірі 9000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою умов договору, за нею рахується заборгованість, через що просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь банку 21 229, 21 грн. кредитної заборгованості та судові витрати.
Заочним рішеннямБогуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку 35 340, 87 грн. заборгованості за кредитом та 1050, 59 грн. судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його в скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається зокрема на те, що банком було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки строк дії картки був визначений до 15 червня 2013 року, тому, на його думку, строк позовної давності сплив 05 червня 2016 року, крім того позивачем не було надано належних і допустимих доказів щодо наявності у відповідачки кредитної заборгованості, оскільки вона не отримувала кредитних коштів, через що вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
АТКБ «ПриватБанк» повідомлявся належним чином про розгляд справи, своїм правом на подання відзиву не скористалося.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, підписавши анкету-заяву, користувався кредитними коштами, однак не виконав своїх зобов'язань щодо повернення цих коштів у належні строки, заборгованість не погашено, однак позивач не надав доказів щодо узгодження між сторонами відсоткової ставки за користування кредитом та штрафних санкцій, а надані банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису відповідача, тому з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню лише сума заборгованості за тілом кредиту у розмірі 35 340, 87 грн., а у задоволенні інших позовних вимог необхідно відмовити.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 15 червня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву у ПАТ КБ «ПриватБанк» про встановлення кредитного ліміту у розмірі 1400, 00 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.10).
Проте, позивач вважає, що відповідачка належним чином не виконала умови кредитного договору, внаслідок чого за нею рахується заборгованість у розмірі 64 624, 29 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 21229,21 грн., заборгованості за простроченим тілом кредиту - 14111,66 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 0,00 грн.; пені за прострочене зобов'язання - 24980,48 грн., пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень - 750,00 грн., а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн., штрафу (процентна складова) - 3053,57 грн. (а.с.5-9).
Також позивач надав суду витяги із тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг які не містять підпису відповідачки (а.с.11-26).
З виписки за картковим рахунком АТКБ «ПриватБанк» вбачається, що відповідачка отримала декілька банківських карток у АТ КБ «ПриватБанк», користувалася кредитними коштами шляхом зняття їх з кредитної карти, здійснювала платежі, а також поповнювала карту.
При цьому, з даної виписки також вбачається, що відповідачка протягом всього часу дії кредитних карток здійснювала погашення кредитної заборгованості, останній платіж був здійснений 26 вересня 2018 року (а.с.86-90).
Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст. 6, ч. 1 ст. 627 та ч. 1 ст. 628 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За приписами ч. 1, ч. 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець зобов'язується за кредитним договором надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяги з Тарифів і з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що Умови і правила надання банківських послуг та тарифи банку не містять підпису відповідача, тому між сторонами не було досягнуто згоди щодо відсотків та штрафних санкцій за користування кредитом, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків та неустойки.
Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, що викладені в постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Разом з тим, доводи ОСОБА_1 про те, що вона не брала кредитних коштів і між сторонами не виникало кредитних правовідносин, колегія суддів відхиляє, оскільки це спростовується матеріалами справи, наявність кредитної заборгованості підтверджено зокрема випискою по рахункам ОСОБА_1 і її розмір відповідачкою не спростований, через що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки суми боргу за кредитом у розмірі 35 340, 87 грн.
У частині доводів апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК Україниперебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що ця норма пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апелянта про те, що банком був пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки строк дії картки закінчився 15 червня 2013 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки як вбачається з матеріалів справи відповідачка періодично здійснювала дії щодо погашення кредитної заборгованості та користувалася кредитними коштами, поповнювала рахунок, а останній платіж внесено 26 вересня 2018 року, при цьому у подальшому відповідачка отримувала нові кредитні картки, що свідчить про перевипуск кредитних карток у межах вже наявних кредитних правовідносин, що згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України свідчить про переривання перебігу строку позовної давності, і банк пред'явив цей позов до суду у липні 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.
При цьому, доводи апелянта стосовно необґрунтованості позовних вимог в частині нарахованих відсотків та штрафних санкцій колегія суддів до уваги не приймає, оскільки судом першої інстанції у задоволенні цих позовних вимог було відмовлено.
Інші доводи апелянта зводяться до суперечливого тлумачення норм матеріального права та незгоди із висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не можуть бути підставою для скасування законного рішення суду першої інстанції.
Недоліків, які призводили б до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справи і впливають на суть ухваленого рішення та підстав, передбачених ст. 376 ЦПК, для скасування цього рішення та ухвалення нового або його зміни під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи та ухваленні оскаржуваного рішення були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які, відповідно до ст. 376 ЦПК України, могли б бути підставою для його скасування, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Богуславського районного суду Київської області від 21 жовтня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: