Справа № 359/5363/18 Головуючий в суді І інстанції Муранова-Лесів І.В.
Провадження № 22-ц/824/4367/2020 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
30 червня 2020 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В., Матвієнко Ю.О.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2020 року про повернення заяви у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову,
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив вжити заходи забезпечення позову, зокрема шляхом визнання його право на самозахист у спосіб «цільові внески» на потреби СТ, а не «членські» внески на утримання сумнівної ГО, заборони посадовцям ГО вчиняти порушення щодо нього, а саме: цькувати за самозахист і наміри досягти справедливості, обтяжувати пошук і повернення зниклих здобутків СТ, спокою на дачній ділянці НОМЕР_1 «вимаганням внесків» на утримання ГО, обтяжувати пошук і повернення зниклих здобутків дачників СТ тощо, зобов'язати посадовців ГО припинити порушення його прав та не вчиняти дії, що погіршують ситуацію в порушення Конституційних прав, переглянути обов'язки, зобов'язання ГО з цих підстав і обставин, з метою вирішення проблем СТ (ч.3 п.1 ст.150 КПКУ) оптимізувати «Краудфандінг» (громадське фінансування, витрати громадських набутків), планувати діяльність ГО з огляду на пропозиції дачників СТ, відшкодувати йому особисту шкоду від негативу проти нього у спосіб «Вибачення», прощення дріб'язкового боргу по «членські внески» на утримання ГО попри «цільові внески» на інфраструктурні потреби СТ, пошук і повернення в СТ зниклих набутків тощо, вжити з активної ініціативи суду (суддів) запобіжні рішення його особистих прав та інтересів СТ попри заява не зупиняє шкідливі наслідки негативних діянь посадовців сумнівної ГО (п.10 ст.150 ЦПКУ).
Заява мотивована тим, що Бориспільський міськрайонний суд надмірно довго розглядає цивільну справу, відомості по які внесені до ЄРДР №12017110100001822 (ст.356 КК України), де предмет спору - пошук і повернення зниклих набутків садового товариства, та з метою зупинити негативний вплив відповідачів на судове і кримінальне провадження хоча б на період досудового розслідування у вирішення спору по суті, просить в порядку ст.ст.149-153 ЦПК України вжити заходи вказані забезпечення позову.
Ухвалою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2020 року вказану заяву було повернуто ОСОБА_1 на підставі ч. 10 ст. 153 ЦПК України, оскільки заява подана без додержання вимог процесуального кодексу.
Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, в яких просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, посилаючись зокрема на те, що судом не було з'ясовано усіх обставин справи, а повернення заяви з формальних підстав обмежило його права на доступ до ефективного і швидкого правосуддя, при цьому, на його думку, повернути заяву ухвалою може лише суд, а не суддя одноособово, тому вважає оскаржувану ухвалу такою, що підлягає скасуванню.
Колегія суддів, вивчивши доводи і вимоги апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, вважає необхідним їх залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Постановляючи ухвалу про повернення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що заява подана у вигляді додатку до заяви-вимоги щодо заходів забезпечення позову та не містить необхідних реквізитів, зокрема найменування суду, найменування сторін, предмета та ціни позову, пропозицій щодо зустрічного забезпечення, а також обґрунтування необхідності зазначених заходів забезпечення та інших відомостей, потрібних для забезпечення позову, у заяві-вимозі вказані найменування суду та найменування сторін, їх адреса, проте код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України ГО «СТ «Сокіл», а також інші необхідні відомості у вказаній заяві теж відсутні, крім того у заяві відсутні конкретні заходи забезпечення, а також обґрунтування необхідності їх вжиття, до заяви не додано жодного доказу, окрім доказу щодо наявності пільги заявника по сплаті судового збору, в тому числі відсутнє посилання на докази, що містяться в матеріалах цивільної справи №359/5363/18, тому суд дійшов висновку про необхідність повернення заяви на підставі ч. 9 ст. 153 ЦПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, у березні 2020 року ОСОБА_1 подав до суду першої інстанції заяву-вимогу щодо заходів забезпечення позову, в якій послався на необхідність вжиття заходів забезпечення позову, і також надав заяву, в якій просив вжити заходів забезпечення позову (а.с.1-2).
З матеріалів справи також вбачається, що заява про забезпечення позову подана у вигляді додатку до заяви-вимоги щодо заходів забезпечення позову та не містить вищенаведених реквізитів: найменування суду, найменування сторін, предмета та ціни позову, пропозицій щодо зустрічного забезпечення, а також обґрунтування необхідності зазначених заходів забезпечення та інших відомостей, потрібних для забезпечення позову. У заяві-вимозі також не зазначено код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України ГО «СТ «Сокіл», а також відсутні інші необхідні відомості відповідно до ст. 151 ЦПК України.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв'язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
У відповідності до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Частиною 3 цієї статті передбачено, що суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскільки заява про забезпечення позову ОСОБА_1 повною мірою не відповідає вимогам процесуального закону щодо форми і змісту, то місцевий суд постановив законну і обґрунтовану ухвалу про повернення цієї заяви на підставі ст. 153 ЦПК України.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційних скаргах про недодержання суддею вимог процесуального законодавства щодо виклику його у судове засідання для з'ясування обставин щодо забезпечення позову та необхідності такого забезпечення, є безпідставними, оскільки ч. 3 ст. 153 ЦПК України не передбачає такого обов'язку суду.
Колегія суддів також враховує, що процесуальним законодавством не передбачено право суду залишити заяви про забезпечення позову без руху у разі існування недоліків такої заяви, і суд має вичерпний перелік процесуальних дій, які він може вжити за наслідком розгляду заяви на підставі ст. 153 ЦПК України, крім того чинним законодавством не обмежено право особи звернутися із заявою про забезпечення позову повторно.
Інші доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які були б безумовною підставою скасування оскаржуваного судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а ухвалу місцевого суду - без змін.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375 ЦПК України, суд, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 20 березня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Судді: