1[1]
Іменем України
25 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12019100010006100 за апеляційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Світловодськ Кіровоградської області, раніше не судимої, проживаючої та зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
Згідно з вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Цим же вироком судом вирішено питання щодо речових доказів та відшкодування процесуальних витрат.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 18.07.2019 року близько 17.30 год., керуючи технічно справним автомобілем «Форд Фокус», д.н.з. НОМЕР_1 , рухалась по сухому чистому дорожньому покритті, лівої смуги руху вул. Єжи Редройця, в напрямку від вул. Антоновича в м. Києві.
Виконуючи маневр лівого повороту на регульованому перехресті вулиць Велика Васильківська - Єжи Гедройця, ОСОБА_6 допустила порушення вимог п. п. 2.3 б); 10.1; 16.2 ПДР України, проявила неуважність, не зреагувала на зміну дорожньої обстановки, виконуючи маневр лівого повороту не переконалась на, що це буде безпечним, не дала дорогу пішоходу, виїхала на регульований пішохідний перехід, де передньою частиною свого транспортного засобу, вчинила наїзд на пішохода ОСОБА_5 , який на зелений сигнал пішохідного світлофора перетинав проїзну частину вул. Велика Васильківська, з права на ліво відносно її напрямку руху, заподіявши йому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_6 вимог 2.3 б); 10.1; 16.2 ПДР України, знаходиться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та її наслідками.
Тобто, ОСОБА_6 суд визнає винною за ч. 1 ст. 286 КК України, - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, потерпілий ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року в частині призначення покарання ОСОБА_6 , ухвалити в цій частині новий вирок, за яким визнати ОСОБА_6 винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді обмеження волі строком на два роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
В решті вирок суду залишити без змін.
Не оспорюючи доведеність вини засудженої, як зазначає апелянт, при ухваленні вироку судом призначено покарання, що не є достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею нових злочинів.
Зокрема, як вказує апелянт, при призначенні покарання суд обрав обвинуваченій покарання, не обґрунтувавши підстав саме цього виду покарання.
Просить звернути увагу апелянт на те, що від понесених з вини засудженої тілесних ушкоджень в нього погіршився стан здоров'я та йому ще необхідна операція, а засуджена лише частково погасила йому матеріальні збитки, а щодо погашення решти умисно ухиляється.
Крім того, як зазначає апелянт, обвинувачена вже притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що свідчить про факт систематичного порушення правил дорожнього руху.
Також, апелянт посилається на те, що наїзд відбувся на пішохідному перехресті з грубим порушенням правил дорожнього руху, і визнаючи свою вину, обвинувачена жодного разу не висловила свого жалю з приводу наслідків, які настали та не попросила вибачення.
За таких обставин, як вважає апелянт, а саме неповноти судового розгляду, не з'ясування та не врахування всіх обставин вчинення злочину, висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам кримінального правопорушення, що є наслідком обрання виду покарання, що не відповідає особі винного та тяжкості вчиненого нею злочину.
В поданих запереченнях на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 , захисник обвинуваченої ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_8 , посилаючись на те, що вирок голосіївського районного суду м. Києва від 22 січня 2020 відносно ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК України є законним, обґрунтованим та справедливим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу потерпілого - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу потерпілого та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченої та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги потерпілого та просили залишити вирок суду без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги потерпілого ОСОБА_5 , колегія суддів вважає, що зазначена скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким, у тому числі потерпілим, не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація дій ОСОБА_6 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої потерпілим апеляційної скарги, а саме в межах призначеного обвинуваченій покарання.
При призначенні обвинуваченій ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував тяжкість вчиненого нею злочину, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, особу винної.
Обставинами, що пом'якшують покарання суд визнав щире каяття, визнання вини, часткове відшкодування збитків, враховуючи твердження потерпілого про те, що крім отриманих сум від обвинуваченої , про які вона зазначає, на даний час усі збитки не покриті.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
Зважаючи на обставини вчинення злочину, позицію прокурора, потерпілого та його представника, висловлену в ході судових дебатів щодо покарання обвинуваченій, зокрема щодо обов'язкового позбавлення обвинуваченої права керування транспортними засобами, особу винної, яка на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання, суд першої інстанції визнав, що ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами.
При цьому, приймаючи рішення про застосування до обвинуваченої додаткового покарання, суд першої інстанції, окрім категоричної позиції з цього приводу потерпілого та його представника, врахував відсутність будь-яких достатніх та переконливих доказів на підтвердження свідчень самої обвинуваченої про те, що остання не зможе виконувати свою роботу без наявності посвідчення водія.
З огляду на наведені у вироку мотиви призначеного ОСОБА_6 покарання, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дотримані вимоги ст.ст. 50, 65 КК України, якими визначаються мета та загальні засади призначення покарання, а тому призначене їй покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік, не може свідчити про його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, у даному випадку встановлені ч. 1 ст. 286 КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Незважаючи на доводи, наведені в апеляційній скарзі потерпілого, в тому числі посилання на те, що суд першої інстанції, при наявності декількох видів основного покарання, передбачених санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, не обґрунтував своє рішення про призначення обвинуваченій покарання саме у виді штрафу, а також не призначив додаткове покарання у максимальному розмірі, зважаючи на те, що наїзд відбувся на пішохідному переході з грубим порушенням правил дорожнього руху, а обвинувачена раніше притягувалася до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що, на думку потерпілого, свідчить про систематичний характер порушень нею вказаних правил, колегія суддів не може визнати їх достатніми підставами для скасування вироку суду та ухвалення свого вироку з метою необхідності застосування до ОСОБА_6 більш суворого покарання, як основного, так і додаткового, оскільки вважає, що суд призначив останній справедливе покарання, яке, з урахуванням наведених у вироку мотивів, є необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.
Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги потерпілого, а саме посилання останнього на те, що обвинувачена лише частково погасила матеріальні збитки, а щодо погашення решти збитків, у тому числі на майбутню операцію, умисно ухиляється, то вони не можуть бути визнані обґрунтованими та служити підставами для скасування оскаржуваного вироку, оскільки по-перше, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий не заявляв у судовому засіданні цивільний позов до обвинуваченої ОСОБА_6 із зазначенням конкретної суми збитків, яка б була підтверджена належними та допустимими доказами, а по-друге, оскаржуване судове рішення не позбавляє потерпілого права, за наявності відповідних підстав, звернутись до суду в порядку цивільного судочинства, за відшкодуванням шкоди, спричиненої в результаті кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_6 .
За таких обставин, враховуючи відсутність достатніх підстав для скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення нового вироку, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 є законним та обґрунтованим, а тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 22 січня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/824/1583/2020
Категорія: ч. 1ст. 286 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_9
Доповідач - суддя ОСОБА_1