Справа № 369/7608/17 Суддя в І-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/662/2020 Суддя в 2-й інстанції ОСОБА_2
23 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
суддів ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
потерпілого ОСОБА_10 ,
представника потерпілого ОСОБА_11 ,
обвинуваченого ОСОБА_12 ,
захисника ОСОБА_13 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження № 12017110200001507 від 17.03.2017 за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_14 та захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.06.2019,
Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24.06.2019,
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, маючого вищу освіту, не одруженого, працюючого охоронцем КП «Боярка-Водоканал», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років;
на підставі ст.75 КК України ОСОБА_12 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю в 3 роки;
на підставі ст.76 КК України на ОСОБА_12 покладено обов'язки повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання та періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_12 на його користь 200 000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди;
вирішено питання про речові докази.
Відповідно до вироку, ОСОБА_12 , 17.03.2017 близько 02 години 30 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на перехресті вулиць Білогородської та Молодіжної в м. Боярка Києво-Святошинського району Київської області, поблизу магазину «Точка», в ході бійки, яка виникла на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з раніше незнайомим ОСОБА_10 , маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень іншій людині, використовуючи власний розкладний ніж, який тримав в правій руці, наніс потерпілому ОСОБА_10 два удари в шию з лівої сторони та один удар по лівій вушній раковині, після чого потерпілий став чинити опір та втік.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 58 від 31.03.2017 ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження у виді колото-різаного поранення шиї зліва у верхній третині з ушкодженням сонної артерії та привушної слинної залози, рани лівої вушної раковини та різаної рани середньої третини шиї зліва.
Колото-різане поранення шиї зліва з ушкодженням зовнішньої сонної артерії та привушної слинної залози відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Рани лівої вушної раковини і шиї зліва в середній третині без ушкодження магістральних судин відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, оскільки для їх загоєння необхідно більше 6, але не менше 21 дня.
В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 указав на незаконність вироку у зв'язку із не відповідністю висновків викладених у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що під час судового розгляду в суді першої інстанції було повністю доведено, що обвинувачений ОСОБА_12 наносячи удари ножем потерпілому ОСОБА_10 усвідомлював усю небезпечність своїх дій, можливість настання внаслідок цих дій смерті потерпілого, що повністю охоплювалося його умислом, а отже діяв з прямим умислом на позбавлення життя потерпілого. Наведене, на думку апелянта, свідчить про необхідність кваліфікації дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України. Крім того, зауважив, що призначаючи покарання ОСОБА_12 суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, у зв'язку із чим, необґрунтовано призначив останньому покарання з випробуванням. В обґрунтування цих доводів апелянт вказав на те, що ОСОБА_12 вчинив особливо тяжкий злочин в стані алкогольного сп'яніння із застосуванням колото-ріжучого предмету. Вищевказане свідчить про підвищену суспільну небезпеку обвинуваченого і неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства. Також звернув увагу, що судом безпідставно не було задоволено в повному обсязі позовні вимоги потерпілого ОСОБА_10 щодо відшкодування моральної шкоди. Зауважив, що розмір моральної шкоди потерпілим був визначений виходячи із засад розумності та справедливості, ним було враховано характер та обставини злочину, глибину фізичних та духовних його страждань та страждань його родини, погіршення стану здоров'я та необхідність в подальшому лікуванні. Просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок за яким визнати ОСОБА_12 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді 8 років позбавлення волі. Обрати ОСОБА_12 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Задовольнити цивільний позов потерпілого та стягнути з ОСОБА_12 300 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В апеляційній скарзі прокурор указав на незаконність вироку у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого через м'якість, та невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції було проігноровано те, що показання обвинуваченого ОСОБА_12 суперечать показанням потерпілого ОСОБА_10 , а також свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 в частині того, хто був ініціатором конфлікту, а також обставин нанесення ОСОБА_12 ударів ножем потерпілому ОСОБА_10 . Крім того, показання ОСОБА_12 в цій частині не підтверджені і показаннями свідка ОСОБА_19 . Однак, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що показання, які були надані потерпілим, обвинуваченим та свідками є послідовні і правдиві в частині обставин за яких обвинувачений вчинив злочин. Вказані висновки, на думку апелянта, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, оскільки за наявності суперечливих доказів, а саме показань потерпілого та свідків з однієї сторони та показань обвинуваченого з іншої, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні показання і відкинув інші. Також апелянт указав, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку в частині відсутності доказів, які б свідчили про наявність у обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого, а тому перекваліфікував дії обвинуваченого з ч. 3 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України. Однак, як вбачається з висновку судово-медичної експертизи № 58, в якому зазначена кількість, характер та локалізація поранень, які отримані потерпілим ОСОБА_10 , а також враховуючи те, що нанесенню даних тілесних ушкоджень передував конфлікт, ініціатором якого був ОСОБА_12 , та який перебував у стані алкогольного сп'яніння, на думку апелянта, свідчить про те, що висновки суду в частині перекваліфікації дій обвинуваченого не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Також апелянтом звернуто увагу на те, що судом не в повній мірі було враховано особу обвинуваченого та його суспільну небезпечність при визначені виду покарання. Зокрема зазначив, що під час досудового розслідування та судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_12 жодного разу не попросив вибачення у потерпілого ОСОБА_10 , після вказаних подій не цікавився станом здоров'я потерпілого. За таких обставин, покарання призначене ОСОБА_12 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі є мінімальним, та не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого через м'якість. Крім того, апелянт указав, що судом не наведено достатніх підстав для звільнення ОСОБА_12 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, тим самим неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Просив вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_12 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15 ч.1 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 8 років.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_13 указав на незаконність та необґрунтованість вироку в частині стягнення розміру моральної шкоди. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд у вироку не обґрунтував розмір відшкодування моральної шкоди, крім того, вказаний розмір моральної шкоди є необґрунтованим і у позовній заяві потерпілого. Зазначив, що матеріали кримінального провадження не містять ні одного належного і допустимого доказу на обґрунтування розміру моральної шкоди. Просив змінити вирок в частині стягнення з ОСОБА_12 моральної шкоди, зменшивши її розмір до 50 000 гривень.
Заслухавши доповідь судді, пояснення:
представника потерпілого та потерпілого, які підтримали апеляційну скаргу представника потерпілого, підтримали доводи цієї скарги і просили її задовольнити, апеляційну скаргу прокурора підтримали, визнали її обґрунтованою, заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника, просили залишити її без задоволення;
прокурора, який підтримав апеляційні скарги прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури та представника потерпілого, визнав обґрунтованими доводи цих апеляційних скарг, просив задовольнити апеляційну скаргу прокурора і не заперечував проти задоволення апеляційної скарги представника потерпілого, апеляційну скаргу захисника вважав не обґрунтованою, просив залишити її без задоволення;
обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу захисника, підтримали доводи цієї скарги і просили її задовольнити, апеляційні скарги представника потерпілого та прокурора вважали не обґрунтованим і просили залишити ці скарги без задоволення;
вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що усі апеляційні скарги не підлягають до задоволення з огляду на таке.
Висновки суду першої інстанції в частині фактичних обставин завдання потерпілому тілесних ушкоджень, характер і локалізація тілесних ушкоджень, які були завдані потерпілому та ступінь тяжкості цих тілесних ушкоджень учасниками судового розгляду не оспорюються. Як вбачається із апеляційних скарг, прокурором та представником потерпілого вирок оспорений у частині правової кваліфікації дій обвинуваченого, яка була дана судом першої інстанції. У зв'язку із цим, колегією суддів аналізується вирок в частині кваліфікації дій обвинуваченого. Проте, при наданні правової кваліфікації колегія суддів вважає за необхідне врахувати не лише характер та локалізацію отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, але і обставини за яких ці тілесні ушкодження були завдані, події, які передували завданню потерпілому тілесних ушкоджень, дії усіх учасників конфлікту та його наслідки, як для потерпілого, так і для обвинуваченого. Для з'ясування цих обставин необхідні докази були досліджені колегією суддів безпосередньо.
Як вбачається із обвинувального акту, ОСОБА_12 було висунуте обвинувачення у вчиненні незакінченого замаху на умисне вбивство, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 15, ч.1 ст.115 КПК України. За змістом ч.1 ст. 15 КК України замах на злочин можливий лише за умови коли особа, вчиняючи злочин, діє із прямим умислом.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 КК України особа діє з прямим умислом, якщо вона усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.
У ході апеляційного розгляду встановлено, що вчиненню злочину передував конфлікт, який виник між обвинуваченим та свідком ОСОБА_17 , а пізніше - і потерпілим ОСОБА_10 . У процесі даного конфлікту розпочалася бійка між обвинуваченим та потерпілим, у ході якої обидва впали на землю. Факт бійки частково вбачається, як із показань потерпілого, так із пояснень свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_18 . Цей факт підтверджується показаннями свідка ОСОБА_19 , а також показаннями обвинуваченого. Колегія суддів звертає увагу на те, що після зазначених подій у обвинуваченого було виявлено значну кількість тілесних ушкоджень, у тому числі у вигляді забитої рани потиличної області, забою головного мозку, перелому кісток носу, перелому суглобового виростку нижньої щелепи справа та тіла нижньої щелепи зліва, які відносяться до легких тілесних ушкоджень та тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Ця обставина стверджується висновком судово-медичного експерта № 88/д від 06.07.2017 року. Експертом також даний висновок про те, що тілесні ушкодження у вигляді переломів утворилися внаслідок дії тупого предмета, яким може бути нога. Колегія суддів звертає увагу на те, що висновки, які зроблені судово-медичним експертом перебувають у відповідності із поясненнями обвинуваченого про те, що у процесі бійки йому завдавали удари ногами. Окрім того, колегією враховується те, що протягом усіх подальших подій, обвинувачений майже увесь час перебував у полі зору тих чи інших осіб, жодних бійок обвинуваченого будь-із ким зафіксовано не було. Наведені обставини дають підстави стверджувати про те, що між обвинуваченим та мінімум із потерпілим дійсно відбулася бійка, у ході якої усіма учасника бійки завдавалась обопільні удари. Із пояснень як потерпілого, так і свідків вбачається те, що обвинуваченим удари ножем наносились із положення лежачи, за умови знаходження на ньому потерпілого, коли останній прижимав обвинуваченого до землі, сковуючи його рухи. Фактичні обставини вчинення злочину, які встановлені у ході апеляційного розгляду, дають підстави колегії суддів стверджувати те, що удари ножем, які завдавались обвинуваченим потерпілому носили хаотичний характер, не були прицільними, завдавались навмання. Колегія суддів звертає увагу на те, що у ситуації, яка встановлена колегією суддів шляхом оцінки показань учасників бійки та її очевидців, обвинувачений був обмежений як у оглядовості місця події та потерпілого, так і своїх рухах, викликаної тим, що він був прижатий до землі і його рухам здійснювалась протидія із сторони потерпілого. Наведене дає підстави колегій суддів стверджувати те, що наносячи удари ножем потерпілому у процесі бійки, обвинувачений не мав на меті нанести їх саме у ті місця, куди вони були нанесені та не бажав смерті потерпілого. Проте, наносячи ці удари обвинувачений усвідомлював те, що удари наносяться травмонебезпечним предметом, яким є ніж, що значно підвищує імовірність завдання поранень. Обвинуваченим усвідомлювалось те, що удари наносились в область розташування життєво важливих органів людини, якими є шия та голова людини. У зв'язку із цим, колегія суддів вважає, що наносячи удари потерпілому ножем обвинувачений свідомо допускав настання його смерті. Це указує на те, що він діяв із непрямим умислом на вбивство потерпілого, у зв'язку із чим, його дії необхідно кваліфікувати за наслідками, що фактично настали. Оскільки потерпілому були завдані тяжкі тілесні ушкодження, що не оспорюється учасниками судового провадження, то дії обвинуваченого необхідно кваліфікувати за ч.1 ст. 121 КК України як умисне нанесення потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, а саме тілесних ушкоджень небезпечних для життя в момент заподіяння. На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про правильність кваліфікації дій обвинуваченого, яка дана судом першої інстанції. Із наведених міркувань, колегія суддів відхиляє доводи апеляцій прокурора та представника потерпілого про необхідність кваліфікації дій обвинуваченого за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України.
На думку колегія суддів, розмір відшкодування завданої потерпілому моральної шкоди в сумі 200 000 грн. відповідає засадам справедливості та розумності, є адекватним ступеню моральних страждань потерпілого, вимушених змін у повсякденному житті та побуті обвинуваченого. Доводів, які би заслуговували на увагу про необхідність зміни цього розміру, як у бік його збільшення, так і у бік зменшення апелянтами у апеляційних скаргах не наведено. Наведене указує на необґрунтованість у цій частині, як апеляційної скарги представника потерпілого, так і апеляційної скарги захисника.
Із наведених міркувань доводи усіх апеляційних скарг колегія суддів вважає не обґрунтованими та приходить до висновку про відсутність підстав для їх задоволення.
Підстав для скасування вироку Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_12 колегія суддів не знаходить, у зв'язку із чим залишає цей вирок без змін, а усі апеляційні скарги - без задоволення.
Залишаючи без змін вирок Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_12 колегія суддів зважає на те, що як у апеляційній скарзі представника потерпілого, так і у апеляційній скарзі прокурора порушене питання про призначення обвинуваченому більш суворого покарання виключно у зв'язку із необхідністю кваліфікації його дій за статтею Особливої частини КК України, яка передбачає більш суворе покарання, а саме за ч.3 ст. 15, ч.1 ст. 115 КК України. Інших підстав необхідності посилення призначеного обвинуваченому покарання у тому числі і без застосування ст. 75 КК України у апеляційних скаргах не наведено. Також у апеляційній скарзі не наведено передбачених ст. 420 КК України підстав для ухвалення у цій справі нового вироку в частині покарання за умови кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст. 121 КК України та не заявлено у цій частині відповідних апеляційних вимог. Ці обставини приводять колегію суддів до переконання про неможливість втручання у вирок в частині призначеного обвинуваченому покарання за умови визнання колегією суддів правильності кваліфікації його дій за ч.1 ст. 121 КК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 413, 420 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 , прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури ОСОБА_14 та захисника обвинуваченого ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 залишити без задоволення.
Вирок Києво - Святошинського районного суду Київської області від 24 червня 2019 року щодо ОСОБА_12 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців.
_____________ _____________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4