1[1]
Іменем України
18 червня 2020 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12019100020007337 за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, раніше не судимої, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 ,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
Згідно з вироком Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України та засуджено до покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень без позбавлення права обіймати посади, пов'язані із зберіганням матеріальних цінностей.
Цим же вироком суд вирішив питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді касира торгівельного залу магазину № 60 ТОВ «СІЛЬПО-ФУД» (ЄДРПОУ 40720198), будучи матеріально відповідальною особою, зловживаючи своїми повноваженнями, умисно вчинила привласнення чужого майна ввіреного їй, при наступних обставинах.
04.10.2019 року в період часу з 09 год. 16 хв. по 17 год. 00 хв., ОСОБА_6 , перебуваючи на робочому місці - на касі № 1 у приміщенні магазину № 60, ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», що розташований за адресою: м. Київ, харківське шосе, 21, діючи протиправно, умисно, всупереч вимогам посадової інструкції та договору про повну матеріальну відповідальність, керуючись особистими мотивами, які направлені на поліпшення свого матеріального становища під час обслуговування покупців магазину № 60, відпускаючи товари, які належать вищевказаному товариству, здійснюючи розрахунки покупців за допомогою касового апарату, вибірково обрала три чеки, які за допомогою спеціальної картки для відміни касових операцій, самовільно здійснила операцію по відміні чеків, при цьому оформивши три акти про повернення товару покупцями магазину, в результаті чого у касі виник надлишок грошових коштів, на загальну суму 1036 грн. 45 коп., які касир ОСОБА_6 забрала собі та в подальшому використала на власні потреби, тим самим здійснивши привласнення, ввіреного їй чужого майна - грошових коштів у розмірі 1036 грн. 45 коп., які належать ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», завдавши останньому майнової шкоди на вищевказану суму.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, заступник прокурора м. Києва ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15.11.2019 стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 191 КК України у виді штрафу на користь держави в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень, з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з обліком та збереженням матеріальних цінностей строком на 1 рік.
У решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги заступник прокурора м. Києва, не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації дій обвинуваченої, зазначає про те, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню через невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості, а також у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, апелянт вказує на те, що всупереч вимогам закону, суд першої інстанції безпідставно не призначив обвинуваченій додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, жодним чином не обґрунтувавши даного рішення.
Як звертає увагу апелянт, відповідно до матеріалів кримінального провадження, під час вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_6 , будучи наділеною повноваженнями згідно посадової інструкції та договору про повну матеріальну відповідальність, в тому числі за збереження товарно-матеріальних цінностей, перебуваючи на посаді касира магазину № 60 ТОВ «СІЛЬПО-ФУД», що розташований за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 21, привласнила чуже майно підприємства, ввірене їй під час виконання службових обов'язків. Отже, вчинення злочину було безпосередньо пов'язане з посадою обвинуваченої, однак, всупереч вимогам закону про кримінальну відповідальність, суд не врахував положень ст. 55, ч. 1 ст. 191 КК України про те, що додаткове покарання за санкцією цієї норми закону і в даному випадку є обов'язковим.
Таким чином, як вважає апелянт, суд першої інстанції безпідставно не застосував додаткове покарання у виді позбавлення ОСОБА_6 права обіймати посади, пов'язані з обліком та збереженням матеріальних цінностей, оскільки вчинене останньою кримінальне правопорушення було безпосередньо пов'язане з виконанням таких функцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва та просив її задовольнити; пояснення обвинуваченої, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити вирок суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження; проаналізувавши доводи апеляційної скарги; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченої; колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_6 у привласненні чужого майна, яке було ввірене особі, тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і юридична кваліфікація дійОСОБА_6 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої заступником прокурора м. Києва апеляційної скарги, а саме в межах призначеного обвинуваченій покарання.
Обираючи покарання обвинуваченій ОСОБА_6 , суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, відповідно до ст. 65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є злочином середньої тяжкості, дані про особу винної, яка характеризується за місцем проживання посередньо, не працює, раніше не судима, у лікаря психіатра та нарколога на обліку не перебуває, щиро розкаялась у вчиненому.
Обставиною, яка, у відповідності до ст. 66 КК України, пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, які б обтяжували покарання обвинуваченої судом не встановлено.
З урахуванням вищенаведеного, а також враховуючи матеріальний стан обвинуваченої, яка має дохід, суд першої інстанції, дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді штрафу без позбавлення права обіймати посади, пов'язані зі зберіганням матеріальних цінностей, яке, на думку суду, є необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів.
Перевіривши доводи апеляційної скарги заступника прокурора м. Києва, в яких він посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої внаслідок м'якості та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів не може з ними погодитися, оскільки вони не дають підстав для висновку про те, що призначене ОСОБА_6 покарання, як за своїм видом, так і розміром, є явно несправедливим через м'якість.
Що ж стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не врахував положень ст. 55 та ч. 1 ст. 191 КК України про те, що додаткове покарання, в даному випадку, за санкцією вказаної норми закону, є обов'язковим, то колегія суддів вважає його непереконливим та таким, що не може служити підставою для скасування оскаржуваного вироку, з огляду на таке.
Як прямо передбачено санкцією ч. 1 ст. 191 КК України, додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого, є альтернативним, а не обов'язковим покаранням. Отже, застосування чи незастосування судом цього додаткового покарання віднесено до його дискреційних повноважень та, всупереч доводам апеляційної скарги, не є обов'язком суду, навіть якщо обвинувачена привласнила чуже майно, яке було їй ввірене.
Більш того, відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», на яку посилається у своїй скарзі заступник прокурора м. Києва, якщо додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю за санкцією статті (санкцією частини статті) є обов'язковим, то воно застосовується лише до тих осіб, які обіймали посади чи займалися діяльністю, з якими було пов'язано вчинення злочину.
Отже, наведені в апеляційній скарзі обставини, не дають підстав для висновку про те, що суд першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 191 КК України, допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема через незастосування судом закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, приймаючи до уваги відсутність передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного вироку, колегія суддів вважає необхідним, за наслідками апеляційного розгляду, залишити вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року, яким ОСОБА_6 визнано винною та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України без змін, а апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Дарницького районного суду м. Києва від 15 листопада 2019 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Справа № 11-кп/824/289/2020
Категорія: ч. 1 ст. 191 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_8
Доповідач - суддя ОСОБА_1