Справа № 11-кп/824/1887/2020 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія - ст. 314 КПК України
17 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 12019100000000466 - прокурора відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_6 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року щодо обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України,
ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за участю: прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019100000000466 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, повернуто прокурору та відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості від 25 квітня 2019 року, укладеної між прокурором ОСОБА_10 та підозрюваною ОСОБА_7 .
Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що всупереч вимогам п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України в обвинувальному акті наявні істотні суперечності між викладеними фактичними обставинами кримінального правопорушення, сформульованим обвинуваченням та правовою кваліфікацією того діяння, у вчиненні якого ОСОБА_7 обвинувачується, що є підставою для повернення прокурору обвинувального акта.
Зокрема, як зазначив суд, ОСОБА_7 за змістом обвинувального акта обвинувачується у торгівлі людиною, а так само вербуванні людини, вчиненому з метою експлуатації, з використанням примусу, обману, шантажу, уразливого стану, вчиненому щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, проте в обвинувальному акті не зазначено в чому полягали, на думку сторони обвинувачення, примус та шантаж потерпілих. Крім того, не зазначені в обвинувальному акті і дії обвинуваченої, які були спрямовані на торгівлю людьми, не дивлячись на те, що торгівля людьми та вербування людини з метою експлуатації становлять два самостійні склади злочину. Отже виклад таким чином обвинувачення є порушенням підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки кожен має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього.
До того ж, врахувавши, що в угоді про визнання винуватості, як і в обвинувальному акті, не зазначені фактичні обставини кримінального правопорушення щодо вчинення обвинуваченою дій, спрямованих на торгівлю людьми, а так само щодо вербування людини, вчинене з метою експлуатації з використанням примусу та шантажу, суд вважав, що відсутні фактичні підстави для беззаперечного визнання винуватості ОСОБА_7 , що відповідно до вимог ст. 474 КПК України є підставою для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості.
В апеляційній скарзі прокурор відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року та ухвалити нову ухвалу, якою призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Стверджуючи, що при складанні та затвердженні обвинувального акта виконано всі вимоги, передбачені ст. 291 КПК України, прокурор посилається на те, що під час підготовчого судового засідання суд вийшов за межі своїх повноважень та вдався до аналізу правильності формулювання обвинувачення, надав оцінку доказам та кваліфікації дій обвинуваченої, що є неприпустимим.
За позицією прокурора висновок суду про відсутність в обвинувальному акті підтвердження дій обвинуваченої, які були спрямовані на торгівлю людьми, а також про те, що торгівля людьми та вербування людини з метою експлуатації становлять два різні самостійні склади злочину, є помилковим, оскільки виклад злочину торгівля людьми є формальним, а виходячи з тлумачення торгівлі людьми у взаємозв'язку з положеннями ст. 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, можна дійти висновку, що вербування людини, вчинене з метою експлуатації, з використанням примусу, обману, шантажу, уразливого стану, вчинене щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб лише утворює альтернативну форму та спосіб вчинення злочину торгівлі людьми, який вважається закінченим при наявності лише однієї кваліфікуючої ознаки.
Крім того, як вважає прокурор, суд без достатніх на те підстав відмовив у затвердженні угоди про визнання винуватості, при цьому не дотримав вимог ч. 7 ст. 474 КПК України, які передбачають, що у разі відмови у затвердженні угоди з підстав, визначених у вказаній статті, судове провадження продовжується в загальному порядку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення захисника та обвинуваченої щодо апеляційного прохання, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
За приписами ч. 3 ст. 314 КПК України, суд має право зі стадії підготовчого судового розгляду повернути обвинувальний акт прокурору в тому випадку, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду або вирішенню інших питань, зокрема, розгляду щодо угоди, який відповідно до ч. 2 ст. 474 КПК України проводиться судом під час підготовчого судового засідання.
За змістом ст. 474 КПК України якщо під час досудового розслідування досягнуто угоди обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Обвинувальний акт, як це передбачено ст. 291 КПК України, складається і підписується слідчим та прокурором, який його затвердив, або лише прокурором, якщо він склав його самостійно.
Пунктами 1-9 частини 2 статті 291 КПК України визначено перелік тих відомостей, які має містити обвинувальний акт. Зокрема, обвинувальний акт обов'язково повинен містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Враховуючи, що зміст фактичних обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення, тобто окремих складових обвинувального акта, відповідно до вимог ст. 91 КК України визначається тими обставинами, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні і є необхідними та достатніми для його вирішення по суті, то наведені в обвинувальному акті фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що, у свою чергу дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.
Згідно з положеннями ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості, крім іншого, зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому відповідно до положень ч. 7 ст. 474 КПК України у суду виникає обов'язок перевірити угоду на відповідність вимогам КПК України та/або закону саме під час підготовчого судового засідання і якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання. Підготовче судове засідання згідно з ч. 2 ст. 314 КПК України проводиться за правилами судового розгляду, водночас відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Як встановлено колегією суддів, зі змісту обвинувального акта щодо ОСОБА_7 , який надійшов на розгляд до Солом'янського районного суду м. Києва, вбачаються явні суперечності між викладеними фактичними обставинами кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, формулюванням обвинувачення і наведеною правовою кваліфікацією кримінального правопорушення.
Такі розбіжності, зокрема, стосуються фактичних обставин і формулювання обвинувачення, з огляду на твердження в обвинувальному акті про те, що ОСОБА_7 обвинувачується у торгівлі людиною, а так само вербуванні людини, вчиненому з метою експлуатації, з використанням примусу, обману, шантажу, уразливого стану, вчиненому щодо кількох осіб, за попередньою змовою групою осіб, при тому, що в обвинувальному акті немає викладу фактичних обставин, які безпосередньо стосуються такої окремої форми кримінального правопорушення, передбаченого ст. 149 КК України, як торгівля людьми та відсутні відомості щодо вчинення конкретних дій, пов'язаних із вербуванням людини з використанням примусу та шантажу, на що правильно звернув увагу суд першої інстанції, оскільки такі недоліки можуть зашкодити реалізації обвинуваченою права на захист і повинні бути виправлені слідчим та прокурором.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що як фактичні обставини кримінального правопорушення, так і сформульоване щодо ОСОБА_7 обвинувачення містять вказівку на вчинення нею злочинів у співучасті з ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , з описом їх конкретних дій. Разом із цим, безпосередньо в цьому кримінальному провадженні інші особи, окрім ОСОБА_7 , не мають статусу обвинуваченого.
Аналогічним чином формулювання обвинувачення викладене і в угоді про визнання винуватості, яка укладена між прокурором та ОСОБА_7 .
Між тим, викладення формулювання обвинувачення в такий спосіб, тобто з посиланням в обвинувальному акті щодо ОСОБА_7 про вчинення нею злочину за попередньою змовою з іншими конкретними особами, які в цьому кримінальному провадженні не є обвинуваченими та яким не висунуте обвинувачення у встановленому законом порядку, не узгоджується з положеннями ст. 62 Конституції України, істотно суперечить загальним засадам кримінального провадження, зокрема верховенству права, законності, а також презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка в свою чергу відповідно до ст. 17 КПК України передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Подібне викладення формулювання обвинувачення фактично унеможливлює і забезпечення судового розгляду кримінального провадження у чіткій відповідності до положень ч. 1 ст. 337 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про невідповідність за своїм змістом обвинувального акта щодо ОСОБА_7 вимогам КПК України, що є підставою для повернення цього процесуального документа прокурору.
За вказаних обставин, доводи апеляційної скарги прокурора, які зводяться до того, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_7 відповідає вимогам ст. 291 КПК України, є безпідставними.
Твердження прокурора про те, що суд у підготовчому судовому засіданні вдався до оцінки фактичних обставин та правової кваліфікації кримінального правопорушення, тим самим вийшов за межі своїх повноважень, не заслуговують на увагу, оскільки за змістом судового рішення суд перевірив обвинувальний акт на предмет його відповідності вимогам КПК України, а встановлені судом недоліки та істотне порушення загальних засад кримінального провадження, встановлене судом апеляційної інстанції, підлягають усуненню саме прокурором.
Що стосується рішення суду про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості від 25 квітня 2019 року, укладеної у кримінальному провадженні між прокурором ОСОБА_10 та підозрюваною ОСОБА_7 , то за змістом ст. 314 КПК України рішення суду, ухвалене у підготовчому судовому засіданні про відмову в затвердженні угоди не може бути оскаржене в апеляційному порядку, водночас колегія суддів зауважує, що зміст угоди в частині формулювання обвинувачення має аналогічні недоліки, як і в обвинувальному акті, що є перешкодою для затвердження такої угоди.
Враховуючи наведене, за відсутності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні № 12019100000000466 - прокурора відділу прокуратури м. Києва ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27 лютого 2020 року, якою обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12019100000000466 за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України, повернуто прокурору та відмовлено в затвердженні угоди про визнання винуватості від 25 квітня 2019 року, укладеної між прокурором ОСОБА_10 та підозрюваною ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ________________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4