18 червня 2020 року м. Рівне №460/466/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Юрчук А.М., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі
позивача: Женевська Т.І ОСОБА_1 , представник Величко О.М.,
відповідачів: представник Нагорний В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_2
доГоловного територіального управління юстиції у Рівненській області, Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів)
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася з позовом до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - Відповідач-1), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (далі - Відповідач-2), про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач просила суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 24.12.2019 №917/03/к "Про звільнення ОСОБА_2 ";
- поновити її на посаді головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26.12.2019;
- стягнути з Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що під час винесення спірного наказу Відповідачем-1 було порушено вимоги Закону України "Про державну службу" та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що стосуються дотримання процесуального порядку звільнення особи із займаної посади та гарантій такого звільнення.
Ухвалою суду від 31.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву. Розгляд справи призначено на 25.02.2020.
20.02.2020 (у межах встановленого судом строку) від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого позовні вимоги є необгрунтованими, а посилання на порушення відповідачем п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України - безпідставними, оскільки звільнення позивача відбулося за спеціальною нормою Закону України "Про державну службу" - пунктом 1-1 частини першої статті 87 (ліквідація державного органу).
Спеціальним законом не передбачено обов'язку суб'єкта призначення щодо переведення працівника на іншу посаду до органу, який є правонаступником функцій державного органу, а визначене лише відповідне право.
Отже, дії відповідача при прийнятті оспорюваного наказу повністю відповідають нормам чинного законодавства.
Відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
20.02.2020 (у межах встановленого судом строку) від Відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого жодних трудових зв'язків між ОСОБА_2 та Західним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції України не існує, останнє не приймало щодо позивача рішень індивідуальної дії.
Відповідач-2 просив адміністративний позов залишити без задоволення.
25.02.2020 судове засідання відкладено до 10.03.2020 у зв'язку з неявкою Відповідача-1.
10.03.2020 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.03.2020 у зв'язку з витребуванням додаткових доказів.
Ухвалою суду від 19.03.2020 розгляд справи відкладено до 09.04.2020 у зв'язку із запровадженням протипандемічних заходів.
Ухвалою суду від 09.04.2020 розгляд справи відкладено до 29.04.2020 у зв'язку із запровадженням протипандемічних заходів.
Ухвалою суду від 29.04.2020 розгляд справи відкладено до 13.05.2020 у зв'язку із запровадженням протипандемічних заходів.
Ухвалою суду від 13.05.2020 розгляд справи відкладено до 11.06.2020 у зв'язку із запровадженням протипандемічних заходів.
У судовомузасіданні 11.06.2020 за клопотанням представника позивача оголошено перерву до 12.06.2020.
У судовому засіданні 12.06.2020 оголошено перерву до 18.06.2020 у зв'язку з витребуванням додаткових доказів.
У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Суду пояснили, що ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області у зв'язку з ліквідацією державного органу.
Вказали, що насправді жодної ліквідації не відбулося, а була проведена реорганізація із передачею повноважень та функцій Головного територіального управління юстиції у Рівненській області Західному міжрегіональному управлінню Міністерства юстиції України.
Відтак, Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області зобов'язане було виконати вимоги ч.2 ст.40 та ч.3 ст.49-2 КЗпП України: запропонувати вакантну посаду за відповідною професією, спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Оскільки зазначеного обов'язку відповідачами виконано не було, спірний наказ є протиправним та підлягає до скасування.
Зауважили, що станом на 04.11.2019 було заверджено структуру та штатний розпис міжрегіонального теритооіального органу, який утворювався і в якому були відповідні вакантні посади державної служби. Однак, відповідачами не вжито жодних заходів щодо законного працевлаштування працівників, які вивільняються, у міжрегіональному територіальному органі Мін'юсту - правонаступнику Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Просили позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідачів проти позову заперечив та пояснив суду, що позивач правомірно звільнена з посади, оскільки таке звільнення відбулося за спеціальною нормою Закону України "Про державну службу" - пунктом 1-1 частини першої статті 87 (ліквідація державного органу).
Вказав, що правові підстави припинення державної служби наразі врегульовано виключно розділом IX Закону України "Про державну службу", а тому посилання позивача на норми КЗпП України є необгрунтованим.
Звернув увагу суду на те, що ліквідація державного органу як підстава для припинення державної служби не є тотожною таким підставам, як скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
Зазначив, що наявна практика Верховного Суду не може застосуватися у спірних правовідносинах, оскільки не враховує змін, які були внесені до Закону України "Про державну службу" Законом України від 19.09.2019 №117-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" та набули чинності 25.09.2019.
Оскільки чинне законодавство про державну службу не зобов'язує роботодавця приймати за переведенням з іншого державного органу працівників, а таке переведення відбувається виключно за згодою керівників обох таких державних органів, це виключає правонаступництво у всіх відносинах, що виникають при проходженні публічної служби щодо тих працівників, які були звільнені з роботи у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області, в тому числі і в частині наявності обов'язку запропонувати вакантні посади в іншій юридичній особі.
Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши позивача, представника позивача та представника відповідачів, дослідивши у судовому засіданні долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
З 29 квітня 2015 року ОСОБА_2 , провідний спеціаліст відділу господарського забезпечення управління фінансово-господарського забезпечення, бухгалтерського обліку та звітності Головного управління юстиції у Рівненській області, наказом Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 29.04.2017 №2015 "Про переведення ОСОБА_2 " була переведена на посаду головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (а.с.21).
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції" (далі - Постанова №870) вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1 (п.1 Постанови); утворено як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2 (п.2 Постанови).
До Переліку територіальних органів Мін'юсту, що ліквідуються, який є додатком №1 до цієї Постанови, зокрема, включено Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області.
До Переліку міжрегіональних територіальних органів Мін'юсту, що утворюються, який є додатком №2 до цієї Постанови, включено Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Пунктом 3 Постанови №870 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема, Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів) - Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Вказаним пунктом також визначено, що територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції.
На виконання Постанови №870 наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2019 №3173/5 "Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України" (далі - Наказ №3173/5) ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 1), зокрема Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області, і утворені як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції згідно з переліком (додаток 2), зокрема Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Львів).
Вказаним наказом також затверджено список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (п.4 Наказу).
Головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції наказано, зокрема: забезпечити письмове персональне попередження працівників не пізніше ніж за два місяці до їх звільнення, про що повідомити Департамент персоналу Міністерства юстиції України до 01 листопада 2019 року; надати первинним профспілковим організаціям інформацію про звільнення працівників у зв'язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства юстиції (п.п.7 та 8 п. 5 Наказу).
На виконання Постанови №870, Наказу №3173/5 Головним територіальним управлінням юстиції у Рівненській області видано наказ від 25.10.2019 №723/03/к "Про попередження про заплановане звільнення працівників Головного територіального управління юстиції у рівненській області" (а.с.23).
24 жовтня 2019 року ОСОБА_2 , відповідно до Постанови №870 та Наказу №3173/5 була попереджена про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та звільнення із займаної посади не раніше двох місяців з дня попередження (а.с.24).
24 грудня 2019 року Головним територіальним управлінням юстиції у Рівненській області було видано наказ №917/03/к "Про звільнення ОСОБА_2 " (а.с.25), яким ОСОБА_2 звільнена з посади головного спеціаліта з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, з припиненням державної служби.
Підставами видання цього наказу зазначено: постанову КабінетуМіністрів України від 09.10.2019 №870 "Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції", попередження з відміткою про ознайомлення.
Вважаючи наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 24.12.2019 №917/03/к протиправним, ОСОБА_2 звернулася з позовом до суду.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), якщо інше не передбачено законом (ч.2 ст.5 Закону №889-VIII).
Згідно із ч.3 ст.5 Закону №889-VIII, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до п.1 та п.1-1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є:
- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;
- ліквідація державного органу.
Згідно із ч.4 та 5 ст.87 Закону №889-VIII, у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.
Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб'єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Частиною 5 ст.22 Закону №889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Оскільки порядок звільнення державних службовців у зв'язку з ліквідацією та реорганізацією державного органу не врегульований, підлягають застосуванню положення КЗпП України.
Положеннями ч.4 ст.36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст.40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, при звільненні працівників у зв'язку зі зазначеними підставами роботодавець зобов'язаний запропонувати працівникові іншу вакантну посаду одночасно з попередженням про звільнення.
Отже, звільнення з підстав, зазначених у п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, допускається при умові дотримання відповідної процедури, а саме: за умови, що роботодавець пересвідчився у неможливості переведення такого працівника за його згодою на іншу (запропоновану) роботу.
Відповідно до ст.49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Стаття 42 КЗпП України визначає, що роботодавцем має бути враховано переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці.
Згідно із ст.42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Всупереч наведеним нормам, інша робота за відповідною професією чи спеціальністю позивачу не пропонувалася.
Доказів виконання вимог щодо визначення працівників, що мають переважне право на залишення на роботі, відповідачами не надано.
Судом встановлено, що 04.11.2019 був затверджений штатний розпис Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (а.а.с.177-184).
Із зазначеного штатного розпису вбачається, що станом на 04.11.2019 у відділі фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) існувало 4 вакантні посади, з них: 1 - начальник відділу, 3 - головні спеціалісти.
Згідно з довідкою Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 16.06.2020 №91/02.1/18-20, відбулося скорочення штатної чисельності структурних підрозділів фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку з семи штатних одиниць Головного територіального управління юстиції у Рівненській області до чотирьох одиниць у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Львів) (а.а.с.200-201).
Порівнюючи посадову інструкцію головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, затверджену 18.03.2019 (а.а.с.202-209) та посадові інструкцї головних спеціалістів відділу фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку у Рівненській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), затверджені 20.01.2020 (а.а.с.210-221), суд дійшов висновку про те, що зазначені посади є рівноцінними, вимагають однакової кваліфікації.
Суд відхиляє посилання представника відповідачів на те, що у спірних правовідносинах відбулася ліквідація Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
Пунктом 5 Порядку здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074), передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.
Відповідно до п.6 Порядку №1074, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади переходять до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.
Частиною 2 ст.104 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Згідно із ч.1 ст.89, ч.4 ст.91 Цивільного кодексу України, юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення.
Як вбачається з матеріалів справи, 30 жовтня 2019 року проведено державну реєстрацію Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Львів) як юридичної особи, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис від 30.10.2019 № 1 415 102 0000 048768 (т.1 - а.а.с.66-78).
Верховний Суд України в постановах від 04.03.2014 (справа №21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 1-108а14), від 28.10.2014 (справа №21-484а14) сформулював правову позицію, відповідно до якої ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Аналогічна позиція висловлювалася також у постановах Верховного Суду, зокрема від 12.12.2018 у справі №826/25887/15, від 17.07.2019 у справі №820/2932/16.
Так, Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 у справі №820/2932/16 зазначив, що якщо ліквідовано орган з одночасним створенням іншого органу, який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов'язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.
У постанові від 04.07.2019 у справі №2а-108/12/2670 Верховний Суд зазначив, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Суд зазначає, що в розпорядчому акті органу державної влади - Постанові №870, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Поряд з цим, функції вказаного органу, що ліквідується, покладено на інший орган - Західне міжрегіональне управління юстиції Міністерства юстиції (м.Львів), який визначено його правонаступником.
Отже, з 30 жовтня 2019 року - дати утворення Західного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м.Львів), до нього перейшли повноваження та функції, зокрема, Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, яке втратило такі повноваження та функції згідно з п.3 Постанови №870.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що у Головному територіальному управлінні юстиції у Рівненській області фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація. При цьому, відповідачем не було виконано обов'язку щодо працевлаштування ОСОБА_2 , не дотримано однієї з найважливіших гарантій, передбачених законодавством для працівників прискороченні чисельності або штату, тобто звільнено позивача протиправно.
Крім того, суд вважає безпідставними посилання представника відповідачів на норми ст.41 та ст.87-1 Закону №889-VIII, якими встановлено додаткові підстави припинення державної служби окремих державних службовців за ініціативою суб'єкта призначення та визначено умови переведення таких службовців на вакантні посади, оскільки зазначені статті не застосовувалася Відповідачем-1 при звільненні позивача.
Згідно зі спірним наказом від 24.12.2019 №917/03/к, ОСОБА_2 була звільнена з посади відповідно до п.1-1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII, тобто у зв'язку з ліквідацією державного органу, факт проведення якої спростовано зібраними у справі доказами.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не надано переконливих доказів правомірності прийняття спірного наказу про звільнення ОСОБА_2 з посади головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.
Суд дійшов висновку, що зазначений наказ є протиправним та підлягає до скасування, а позивач - поновленню на посаді
Відповідно до ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Обчислюючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд керується нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.
Пунктом 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на те, що звільнення ОСОБА_2 відбулося 26.12.2019, середній розмір заробітної плати позивача повинен обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме: за жовтень 2019 року та листопад 2019 року.
Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 15.06.2020 №182, заробітна плата ОСОБА_2 за жовтень 2019 року становила 4554,99грн, за листопад 2019 року - 10372,41рн. Середньоденна заробітна плата становить 533,12грн (а.с.222).
Період з дня звільнення позивача до дня винесення рішення судом охоплює 117 робочих дні, з них: грудень 2019 - 2 дні, січень 2020 - 21 день, лютий 2020 - 20 днів, березень 2020 - 21 день, квітень 2020 - 21 день, травень 2020 - 19 днів, червень 2020 - 13 днів.
Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 62375,04грн: 533,12грн (середньоденний заробіток) помножити на 117 днів (час вимушеного прогулу з 27.12.2019 по 18.06.2020).
З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що з Відповідача-1 на користь позивача слід стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 62375,04грн.
Одночасно суд наголошує, що згідно із п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (пп.168.1.1 п.168.1 ст.168 Податкового кодексу України).
Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є, відповідно, обов'язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача визначена без утримання такого податку та інших обов'язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець у порядку, визначеному законом.
У силу вимог пунктів 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць виконуються негайно
Підстави для застосування ст.139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (вул.Замкова, буд.29, м.Рівне, 33028, код за ЄДРПОУ 34922678), Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (площа Маркіяна Шашкевича, буд.1, м.Львів, 79000, код за ЄДРПОУ 43317547) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 24.12.2019 №917/03/к "Про звільнення ОСОБА_2 ".
Поновити ОСОБА_2 на посаді головного спеціаліста з внутрішнього аудиту Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 26 грудня 2019 року.
Стягнути на користь ОСОБА_2 з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 18 червня 2020 року у сумі 62375,04грн.
Рішення суду в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць виконується негайно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням пункту 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повне рішення складено 19 червня 2020 року.
Суддя Дудар О.М.