30 червня 2020 року Справа № 280/2458/20 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 )
до Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ- НОМЕР_4 )
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
10 квітня 2020 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 13 грудня 2016 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 13 грудня 2016 року.
Ухвалою судді від 15 травня 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 10 червня 2020 року.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України проти позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві (вх.№26953 від 10 червня 2020 року), відповідно до якого зазначено, що військова частина НОМЕР_3 є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік. Тому твердження Позивача про те, що бездіяльність військової частини щодо ненарахування йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, є хибним та таким, що не відповідає чинному законодавству України. Вважає, що позовні вимоги громадянина ОСОБА_1 є незаконними, не грунтуються на доведених фактах, безпідставні та такі, що задоволенню не підлягають.
Представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З огляду на викладене та у зв'язку з відсутністю клопотань, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі наявних у ній доказів.
На підставі частини 4 статті 229 КАС України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з'ясував наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 25 грудня 2015 року.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_6 , та Наказом командира військової частини НОМЕР_6 Національної гвардії України від 06 травня 2016 року №97 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення солдата ОСОБА_1 , сапера інженерно-саперного взводу 2-го батальйону оперативного призначення (змішаний) окремого загону спеціального призначення «Азов», переміщеного на підставі наказу командуючого Національної гвардії України від 15 квітня 2016 №58 о/с, для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України з 06 травня 2016 року.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 Національної Гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України від 13 грудня 2016 року № 148 о/с солдата ОСОБА_1 , сапера 2-го відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти батальйону забезпечення звільнено з військової служби у Національній Гвардії України у запас.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України від 16 грудня 2016 року № 270 солдата ОСОБА_1 , сапера 2-го відділення інженерно-саперного взводу інженерно-саперної роти батальйону забезпечення було виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_3 та всіх видів забезпечення.
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою від 11 березня 2020 року, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 25 грудня 2015 року по 16 грудня 2016 року.
Відповідачем листом від 31 березня 2020 року №18/6-587-Є-21 надано відповідь, у якій зазначено, що правовий механізм врегулювання питання виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особам, звільненим з військової служби, які до виключення їх зі списків особового складу не подавали в установленому порядку рапорт на виплату компенсації, на сьогодні відсутній.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати в день виключення позивача зі списків особового складу та зняття із усіх видів грошового забезпечення грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті Закону України «Про відпустки» встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Статтею 16 Закону України «Про відпустки» встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності , особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно пункту 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Разом з тим, частинами 8, 10, 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
При цьому, особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).
Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Отже, у порівнянні із іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.
Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.
Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.
Відповідно до частини 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Так, відповідно до частини 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Тому, суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Таким чином, з огляду на все вищевикладене, посилання відповідача на те, що законодавець не передбачив виплату грошової компенсації за додаткову відпустку окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності - є безпідставними.
Судом встановлено, що позивачу наданий статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 , виданим 25 грудня 2015 року, отже позивач має право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року.
Суд також зазначає, що відповідачем не надано доказів, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, Військовою частиною НОМЕР_3 Національної Гвардії України було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року.
Щодо посилань відповідача як на підставу ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року на положення Бюджетного кодексу України, та статті 22 Закону України «Про Національну гвардію України», згідно з якою фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом, та Національна гвардія України забезпечується бойовою і спеціальною технікою, зброєю, спеціальними засобами, засобами індивідуального захисту особового складу відповідно до виконуваних ними завдань, матеріально-технічними засобами та продовольством в порядку централізованого постачання в системі Міністерства внутрішніх справ України, а відтак військова частина НОМЕР_3 є розпорядником бюджетних коштів, яка здійснює видатки та платежі тільки в межах відповідних асигнувань, встановлених на поточний рік, - суд вважає їх необґрунтованими.
Відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_7 , відсутні кошти на індексацію грошового забезпечення.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Крім того суд звертає увагу, що відповідач посилається на те, що «…наказом командира військової частини НОМЕР_8 від 19.10.2018 Позивача знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особової частини НОМЕР_8 . А відтак виходячи із цього та як зазначено у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 28.01.2020 по справі № 280/3996/19 Позивач повинен був скористатися своїм правом на додаткову відпустку або компенсацією за нею у цій військовій частині А1978….».
Судом досліджено Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року по справі № 280/3996/19 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_6 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, та встановлено, що в мотивувальній частині вказаного судового рішення зазначено «…При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що абзацом 2 пункту 181 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 встановлено, що у разі переміщення військовослужбовця по службі невикористана ним відпустка (частина відпустки) надається за новим місцем військової служби. Тобто, позивач при подальшому проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України з 06.05.2016 року не позбавлений був права не використану ним відпустку (частину відпустки)…».
Отже, вищевказане твердження відповідача є хибним та не відповідає змісту Постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2020 року по справі № 280/3996/19, отже не приймається судом до уваги.
Таким чином, жодних документів, які б підтвердили своєчасне нарахування та виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року - відповідачем надано не було.
Отже, враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з грудня 2015 року по грудень 2016 року.
Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача, про те, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.
Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 16 травня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.
Частиною 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховний Суд вказав ознаки типової справи:
- позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
- відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
- підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію;
- предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
- позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.
Такий самий суб'єктний склад сторін та предмет спору і в справі № 280/2574/20.
Тому справа № 280/2574/20 є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/19.
Відповідно до частина 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з часина 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності та норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ- НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ- НОМЕР_4 ), щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 13 грудня 2016 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 Національної Гвардії України ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ- НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з грудня 2015 року по грудень 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення - 13 грудня 2016 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуваннями доповнень пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України до закінчення карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 30 червня 2020 року.
Суддя Д.В. Татаринов