79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
01.12.09 Справа № 1/14-16/61
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т. Б.
судді Бойко С. М.
Марко Р. І.
при секретарі судового засідання Гулик Н. Г.
за участю представників сторін:
від позивача -Гарашко Ю. В. -представник
від відповідача (апелянта) -не з'явився
розглянув апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми «Доліакт», м. Івано-Франківськ б/н від 07.08.2009 р.
на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2009 р.
у справі № 1/14-16/61
за позовом ТзОВ «Єдина торгова система -Київ», м. Київ
до відповідача Приватного підприємства Фірми «Доліакт», м. Івано-Франківськ
про стягнення 173 736, 49 грн. заборгованості
рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2009 р. у справі № 1/14-16/61 частково задоволено позов ТзОВ «Єдина торгова система -Київ», м. Київ, з ПП Фірми «Доліакт», м. Івано-Франківськ на користь позивача стягнуто 149 545, 57 грн. заборгованості за поставлений товар, в тому числі 128 600, 75 грн. основного боргу, 3 737, 03 грн. 3 % річних, 17 207, 79 грн. інфляційних втрат, а також 1 495, 45 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 110 грн. в повернення витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки відповідачем здійснена лише часткова оплата отриманого товару, то у нього виникла заборгованість перед позивачем, на суму якої нарахована пеня, інфляційні втрати та 3 % річних.
У своїй апеляційній скарзі відповідач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що на момент звернення позивача до суду та розгляду справи судом договір № 67 є припиненим, а тому твердження про невиконання умов припиненого договору, на думку апелянта, є необґрунтованим.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін у судових засіданнях, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних підстав.
Матеріалами даної справи встановлено, що між ТзОВ «Єдина торгова система -Київ»(продавець), та ПП фірмою «Доліакт»(покупець) 07.06.2006 р. укладено договір купівлі-продажу № 67, відповідно до умов п. 1.1 якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцю, а покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар (хімічну продукцію, що кваліфікується як сировина для виробництва лакофарбових матеріалів, будівельних сумішей і покриттів), згідно специфікацій до договору.
Ціна, номенклатура, кількість товару, умови, строки поставки та оплати товару вказуються у специфікаціях до договору, що є його невід'ємною частиною (п. 1.2).
Термін дії договору визначений п. 8.6 - до 31.12.2006 р.
Додатковою угодою № 1 від 10.01.2007 р. до договору № 67 від 07.06.2006 р. сторонами досягнута згода на продовження терміну дії договору до 31.12.2007 р. Однак, незважаючи на закінчення дії вказаного договору, сторони продовжували господарські правовідносини.
Відповідно до специфікацій № 1/2008 від 17.05.2008 р. та № 2/2008 від 28.05.2008 р. до договору № 67, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 146 100, 75 грн. на підставі видаткової накладної № РН-0190511 від 19.05.2008 р.
Відповідачем вказаний у накладних товар був одержаний згідно довіреностей серії ЯОП № 545696 від 19.05.2008 р. та № 545551 від 28.05.2008 р.
Однак, взяті на себе зобов'язання по оплаті вартості товару відповідач виконав лише частково, а саме сплатив позивачу кошти в сумі 14 000 грн.
Згідно специфікації № 2/2008 від 28.05.2008 р. та на підставі видаткової накладної № РН-0280515 від 30.05.2008 р., позивач передав відповідачу у власність товар на суму 74 999, 95грн.
В порушення договірних зобов'язань відповідач не здійснив оплату за отриманий товар.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 132 100, 75 грн.
Із матеріалів справи вбачається, що з метою досудового врегулювання спору позивачем надіслана відповідачу вимога про сплату заборгованості, яка залишена ним без реагування.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7-денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Оскільки повністю вартість товару не була оплачена відповідачем у строк, зазначений в специфікаціях, позивач надіслав йому вимогу № 12025 від 12.02.2009 р. про необхідністю оплати суми боргу, яка становила 132 100, 75 грн. Проте, така вимога залишена відповідачем без відповіді та реагування.
Відповідно до п. 6.2 договору, в разі, якщо покупець затримує оплату за поставлений товар згідно специфікації на дану поставку, то він зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0, 2 % від суми поставки за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБ України, яка діяла на момент виникнення заборгованості.
Оскільки відповідач не здійснив оплату за отриманий товар у строк, вказаний в специфікації, йому нарахована пеня в сумі 24 659, 45 грн.
Крім цього, відповідно до положень ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано відповідачу 13 905, 37 грн. інфляційних втрат та 3 070, 92 грн. 3 % річних від простроченої суми.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 173 736, 49 грн., в тому числі 132 100, 75 грн. основного боргу, 24 659, 45 грн. пені, 13 905, 37 грн. інфляційні втрат, 3 070, 92 грн. 3 % річних.
Згідно заяви про уточнення позовних вимог, сума основного боргу відповідача зменшилась на 3 500 грн. у зв'язку із сплатою відповідачем вказаної суми.
Беручи до уваги часткове погашення відповідачем боргу, станом на 02.06.2009 р. заборгованість відповідача перед позивачем становить 128 600, 75 грн. основного боргу, 17 646, 04 грн. пені, 3 737, 03 грн. 3 % річних, 17 207, 79 грн. інфляційних втрат, тобто всього 167 191, 61 грн.
Разом з тим, позивач збільшив суму позову на вартість залізничних квитків в розмірі 756, 42 грн. як витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач у своєму листі від 15.05.2009 р., направленому позивачу, визнав наявну заборгованість та звернувся з проханням про розстрочення її оплати на 6 місяців рівними частинами, а також пропонував позивачу укласти мирову угоду.
Суд вважає, що нарахування пені на підставі умов договору було проведено позивачем безпідставно, оскільки на день поставки товару термін дії договору № 67 від 07.06.2008 р. закінчився.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Оскільки термін дії договору № 67 від 07.06.2009 р. закінчився, то фактично між сторонами не було згоди щодо сплати пені за просрочення платежу, а тому в частині стягнення пені в сумі 17 646, 04 грн. судом першої інстанції правомірно відмовлено.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, правомірним є нарахування відповідачу інфляційних втрат в сумі 17 207, 79 грн. та 3 % річних від простроченої суми -3 737, 03 грн.
Оскільки в процесі розгляду справи господарським судом першої інстанції відповідач частково погасив суму основного боргу, сплативши позивачу 3 500 грн., то в цій частині позовних вимог провадження у справі припинено підставно за відсутністю предмету спору.
Щодо стягнення з відповідача вартості залізничних квитків в сумі 756, 42 грн. як витрат, пов'язаних з розглядом справи у суді, то вказана вимога правомірно не задоволена господарським судом, оскільки відповідно до ст. 44 ГПК України, до складу судових витрат такі витрати не відносяться.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101 -105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд
1. Рішення господарського суду Івано-Франківської області від 07.07.2009 р. у справі № 1/14-16/61 залишити без змін, апеляційну скаргу Приватного підприємства Фірми «Доліакт», м. Івано-Франківськ -без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Головуючий суддя Бонк Т. Б.
Суддя Бойко С. М.
Суддя Марко Р. І.