79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
30.11.09 Справа № 4/205
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Марко Р.І.,
при секретарі Гулик Н.,
від скаржника (відповідача за первісним позовом) - з”явився,
ПП «Затишок» - з»явився,
інших учасників судового процесу -не з»явилися,
розглянув апеляційну скаргу Пилипецької сільської ради, с.Пилипець Міжгірського району
на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.03.2009 року, суддя Л.С.Журавчак, в справі за № 4/205
за позовом: військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево (правонаступника Мукачівської КЕЧ району), м.Мукачево
до відповідача Пилипецької сільської ради, с.Пилипець Міжгірського району
за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору:
на стороні позивача військової туристичної бази «Міжгір»я», смт.Міжгір»я
на стороні відповідача-1 Міцевича Миколи Альфоновича, с.Пилипець Міжгірського району
на стороні відповідача-2 приватного підприємства «Затишок», с.Пилипець Міжгірського району
про визнання недійсними рішень ради від 22 жовтня 2002 року за №46 та №47,
та за зустрічним позовом Пилипецької сільської ради, с.Пилипець Міжгірського району
до відповідача квартирно-експлуатаційного відділу м.Мукачево (правонаступника Мукачівської КЕЧ району), м.Мукачево
про припинення права користування земельною ділянкою,
рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.03.2009 року частково задоволено позов військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Мукачево (правонаступника Мукачівської КЕЧ району) до Пилипецької сільської ради та визнано недійсним рішення п'ятої сесії четвертого скликання від 22 жовтня 2002 р. №46 „Про вилучення земельної ділянки раніше закріпленої за бувшою військовою турбазою Прик ВО смт.Міжгір'я”, а також визнано недійсним рішення п'ятої сесії четвертого скликання від 22 жовтня 2002 р. № 47 „Розгляд заяви директора ПП „Затишок” Міцевич Миколи Альфоновича „Про продаж та надання в оренду земельної ділянки несільськогосподарського призначення” в частині надання дозволу підприємцю Міцевичу М. А. на надання земельної ділянки площею 0,50 га в урочищі Шипіт-Лазок с.Пилипець із земель запасу сільської ради несільськогосподарського призначення на будівництво туристичного комплексу.
Рішення суду мотивоване тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч вимогам ст.ст.12,84,149, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка вилучена без згоди землекористувача та без належних повноважень сільської ради щодо її розпорядження, оскільки на момент вилучення знаходилася у державній власності та поза межами населеного пункту.
В іншій частині первісних вимог -щодо визнання недійсним рішення п'ятої сесії четвертого скликання від 22 жовтня 2002р. №47 „Розгляд заяви директора ПП „Затишок” Міцевич Миколи Альфоновича „Про продаж та надання в оренду земельної ділянки несільськогосподарського призначення” в частині надання дозволу підприємцю Міцевичу М. А. на надання земельної ділянки, яка не належала позивачу в позові відмовлено в зв»язку з безпідставністю.
В задоволенні зустрічних позовних вимог Пилипецької сільської ради до Мукачівської КЕЧ району про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,55 га, що знаходиться в с.Пилипець в урочищі «Шипіт-Лазок»відмовлено, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку таких підстав. При цьому, судом зазначено, що Пилипецька сільська рада не вправі припинити право користування земельною ділянкою державної власності, яка перебуває у користуванні Мукачівської КЕЧ району, не ліквідованої як державне підприємство.
В апеляційній скарзі відповідач (за первісним позовом) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити повністю, а зустрічний - задоволити, в зв”язку з неповним з»ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, апелюючи тим, що згідно державного акту на право власності на земельну ділянку від 29.04.2005 року право власності на спірну земельну ділянку належить приватному підприємству «Затишок», а тому місцевим судом прийнято рішення про права та обов»язки особи, яка не залучена до участі в справі, що згідно ст.104 ГПК України є підставою для його скасування.
В поясненнях до апеляційної скарги скаржник зазначає, що позивачем не доведено порушення його прав та охоронюваних законом інтересів оскаржуваним рішенням сільської ради, оскільки не доведено, що передана ПП «Затишок»земельна ділянка згідно оскаржуваного рішення містить у собі частину земельної ділянки, яка була надана у постійне користування позивачу. З оскаржуваного рішення не випливає, що земельна ділянка вилучається саме у позивача або зі складу земельної ділянки, наданої позивачу.
Скаржник не погоджується з висновком суду про те, що факт надання позивачу в постійне користування спірної земельної ділянки підтверджується державним актом на право безстрокового користування землею, оскільки в матеріалах справи (а.с.16, т.1) наявне лише викопіювання з цього акту, завірене позивачем у справі, що не є належним та допустимим доказом в розумінні ст.34 ГПК України. Крім цього, розмір площі земельної ділянки, наданої позивачу згідно вказаного акту, суперечить розміру земельної ділянки, яка зазначена в інших документах про надання земельної ділянки позивачу, зокрема, в рішенні виконкому Закарпатської обласної ради від 16.01.1974 року №15 (а.с.10) про відведення 0,5 га відділу туризму ПрикВО для будівництва притулку на 60 місць для військових туристів за рахунок земель колгоспу ім.Леніна.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем всупереч вимог ст. ст. 12, 84, 149, п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, оскільки спірна земельна ділянка належала до державної власності, а тому сільська рада не вправі була вилучати її без згоди землекористувача та відповідних на те повноважень.
Щодо доводів апелянта про незалучення до участі в справі приватного підприємства «Затишок», якому належить на праві власності спірна земельна ділянка, то прокурор вважає, що в даній справі її інтереси міг представляти та захищати у встановленому діючим законодавством порядку засновник Міцевич М.А., якому згідно оскаржуваних рішень надавався дозвіл на оренду та продаж спірної земельної ділянки.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити з аналогічних підстав.
В судове засідання з»явилися представники скаржника та ПП «Затишок». Інші учасники судового процесу не з»явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце судового засідання, а тому суд вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов”язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представників скаржника та ПП «Затишок», які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях, та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.10.2002р. на п'ятій сесії четвертого скликання Пилипецькою сільською радою прийнято рішення про вилучення земельної ділянки, закріпленої за колишньою військовою базою ПрикВО смт.Міжгір'я площею 0,55 га та віднесення цієї ділянки до земель запасу сільської ради. Вказане рішення прийнято на підставі висновку створеної радою комісії про те, що згадана земельна ділянка більше 10 років використовується не за призначенням, власник земельної ділянки відсутній. В рішенні зазначено, що згідно з виготовленою проектною документацією ця ділянка запланована під спортивно-туристичний комплекс.
Рішенням цієї ж сесії Пилипецької сільської ради від 22.10.2002р. надано підприємцю Міцевичу М,А. земельну ділянку площею 1,0 га, в тому числі 0,20 га з правом викупу, 0,80 га в довгострокову оренду на 50 років в урочищі „Шипіт -Лазок” с.Пилипець із земель запасу сільської ради несільськогосподарського призначення на будівництво туристичного комплексу.
Вказані рішення є предметом оскарження в даній справі за позовом військового прокурора Ужгородського гарнізону в інтересах держави в особі Мукачівської квартирно-експлуатаційної частини району з підстав того, що земельна ділянка площею 0,5 га, яка впродовж тривалого часу перебувала в користуванні підприємств та організацій Міністерства оборони України, віднесена до земель запасу ради, а потім надана в оренду для підприємницької діяльності, що суперечить вимогам діючого законодавства та порушує права та охоронювані законом інтереси позивача.
Судом встановлено, що оскаржуваними в даній справі рішеннями Пилипецької сільської ради від 22.10.2002р. №№46,47 вилучено земельну ділянку площею 0,5 га з фактичного користування турбази „Міжгір'я” з віднесенням до земель запасу ради і надано в оренду підприємцю Міцевичу М. А. В подальшому на спірну земельну ділянку площею 1,0 га в ур. Шипіт -Лазок виготовлено проект відведення приватному підприємству „Затишок”. Згідно з договором купівлі-продажу від 30.12.2004р. та доповненням до нього від 24.02.2005р. Пилипецька сільська рада продала ПП „Затишок” в особі засновника Міцевича М. А. земельну ділянку площею 10000 кв. м. в урочищі „Шипіт -Лазок” з розстрочкою платежу на 5 років. Право власності на земельну ділянку площею 1,0 га посвідчено приватному підприємству „Затишок” Державним актом на право власності на земельну ділянку від 29.04.2005р.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що вказана земельна ділянка була надана Мукачівській КЕЧ району Прик ВО для державних потреб в безстрокове і безоплатне користування згідно з Державним актом на право користування землею, виданим їй в 1982 р. виконкомом Міжгірської районної Ради народних депутатів (а.с.16, т.1).
Даний факт підтверджується рішенням виконкому Закарпатської обласної ради депутатів трудящих від 16.01.1974 р. №15, яким відділу туризму ПрикВО відведено в постійне користування для будівництва притулку на 60 місць військових туристів земельну ділянку площею 0,5 га малопродуктивних природних пасовищ за рахунок громадських земель колгоспу ім.Леніна Міжгірського району: рішенням виконкому Міжгірської районної Ради депутатів трудящих від 26.02.1974 р. про видачу акта на право користування землею площею 0,5 га відділу туризму Прикарпатського військового округу, а також генеральним планом забудови військового містечка № 40 на спірній земельній ділянці.
Згідно з планом землекористування після проведення в 1993р. інвентаризації землі площа земельної ділянки в с.Пилипець складає 0,50 га., що спростовує твердження скаржника про різницю в площі земельної ділянки, наданої позивачу для користування в державному акті.
Вищезазначені документи також спростовують твердження скаржника щодо відсутності даних про те, що оскаржувані рішення сільської ради стосуються саме земельної ділянки, які надані в постійне користування позивачу.
Відповідно до п.6 Постанови Верховної ради УРСР від 18.12.1990 р. № 563-XII “Про земельну реформу” (з наступними змінами) громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні оформити право власності або користування землею до 01.01.2008 року (в іншій частині положення цього пункту визнані неконституційними і такими, що втратили чинність згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005року у справі № 1-17/2005).
Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України (набрав чинності з 01.01.2002р.) до повноважень сільських рад у галузі земельних відносин на території сіл належить зокрема: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Оскільки доказів про передачу спірної земельної ділянки з державної до комунальної власності відповідачем не подано, місцевий суд прийшов до правильного висновку про те, що з врахуванням вимог ч.1 ст.77 і ч.3 „б” ст.84 Земельного кодексу України спірна земельна ділянка площею 0,5 га в ур. „Шипіт-Лазок” відноситься до земель оборони з державною формою власності.
Відповідно до ч.2 ст.84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Відповідно до ч.2 ст.149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних міських рад відповідно до їх повноважень; у разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
Відповідачем не подано доказів отримання згоди від землекористувача спірної земельної ділянки на її вилучення, що свідчить про безпідставність прийняття оскаржуваного рішення № 46 від 22.10.2002р. про вилучення земельної ділянки без такої згоди.
Відповідно до пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції, чинній на день прийняття оскаржуваних рішень, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів -відповідні органи виконавчої влади.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка в ур. „Шипіт -Лазок” включена до земель населеного пункту с.Пилипець згідно з рішенням Закарпатської обласної ради від 11.12.2003р. №282, тобто після прийняття оскаржуваних рішень.
З наведеного місцевий суд прийшов до правильного висновку що оскаржувані рішення в частині передачі спірної земельної ділянки прийняті відповідачем з перевищенням наданих йому повноважень, оскільки на момент їх прийняття спірна земельна ділянка знаходилась за межами населеного пункту, а тому право розпорядження нею Пилипецькій сільській раді не належало.
Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.З ст.24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Частина перша, п.п.2 та 10 частини другої ст.16 Цивільного кодексу України встановлюють, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий, зокрема, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Оскільки спірні рішення Пилипецької сільської ради від 22.10.2002р. № 46 та від 22.10.2002р. № 47 в частині надання підприємцю Міцевичу М. А. земельної ділянки площею 0,5 га, належної на праві постійного користування Мукачівській КЕЧ району порушують право позивача та суперечать вимогам ст.ст.12,84,149, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України, місцевий суд прийшов до правильного висновку про визнання їх недійсними.
В іншій частині первісних вимог -щодо визнання недійсним рішення п'ятої сесії четвертого скликання від 22 жовтня 2002 р. №47 „Розгляд заяви директора ПП „Затишок” Міцевич Миколи Альфоновича „Про продаж та надання в оренду земельної ділянки несільськогосподарського призначення” в решті частині, місцевим судом підставно відмовлено в позові, оскільки рішення в цій частині стосується земельної ділянки, яка не надавалася позивачу в постійне користування, тобто в цій частині право позивача не порушене.
Щодо зустрічних позовних вимог Пилипецької сільської ради до Мукачівської КЕЧ району про припинення права користування земельною ділянкою площею 0,55 га, що знаходиться в с.Пилипець в ур. «Шипіт-Лазок», то місцевим судом також підставно відмовлено в їх задоволенні, оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено наявність в спірному випадку таких підстав.
Як встановлено судом вище, спірна земельна ділянка площею 0,5 га в ур. „Шипіт-Лазок” відноситься до земель оборони з державною формою власності, доказів про передачу цієї ділянки з державної до комунальної власності суду не подано, а тому у Пилипецької сільської ради відсутні правові підстави для припинення права користування земельною ділянкою державної власності.
Покликання скаржника на відсутність землекористувача в зв»язку з ліквідацією відділу туризму ПрикВО є безпідставним, оскільки даний факт не вплинув на право користування позивачем спірною земельною ділянкою площею 0,5 га, державний акт на яку позивачу було видано в 1982 р., тобто пізніше, ніж відділу туризму ПрикВО.
Щодо скасування державної реєстрації ДП „Військова туристична база „Міжгір'я”, то в матеріалах справи наявне свідоцтво про державну реєстрацію цього державного підприємства з датою заміни від 23.03.2009 р., тобто його ліквідацію не завершено, з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вказане державне підприємство не виключено.
З вищенаведеного доводи скаржника про скасування рішення місцевого суду є безпідставними.
Рішення місцевого суду прийняте у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для його скасування апеляційний суд не вбачає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Закарпатської області від 25.03.2009 року в справі за номером 4/205 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Пилипецької сільської ради -без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: С.М.Бойко
Судді: Т.Б.Бонк
Р.І.Марко