79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
01.12.09 Справа № 23/98
м.Львів
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: Головуючого -судді Скрипчук О.С.
Суддів Дубник О.П.
Процика Т.С.
При секретарі Мацкулі Н.М.
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Галінвест-Агро»б/н від 27.07.2009 року
на рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2009 року
у справі № 23/98
за позовом Закритого акціонерного товариства (далі ЗАТ) компанія «Райз», м. Київ
до відповідача ТзОВ «Галінвест-Агро»с. Сілець Кам»янка-Бузький район Львівської області
про стягнення 45 736,97 грн.
за участю представників:
від позивача: Гарагуц І.Ф. -представник;
від відповідача: не з'явився;
ЗАТ компанія «Райз»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Галінвест-Агро»про стягнення 45 736,97 грн., а саме 27 187,53 грн. - основного боргу, 3 271,44 грн. -пені, 12 104,62 грн. збитків, 3 173,39 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Рішенням господарського суду Львівської області від 23.06.2009 року у справі № 23/98 (суддя Бортник О.) позов ЗАТ компанія «Райз»до ТзОВ «Галінвест-Агро»про стягнення 45 736,97 грн. задоволено частково. Суд стягнув з ТзОВ «Галінвест-Агро»на користь ЗАТ компанія «Райз»27 187,53 грн. заборгованості за отриманий кредит та відсотків за користування товарним кредитом, 789,41 грн. пені, 3 173,39 грн. відсотків річних.
Не погоджуючись з даним рішенням суду ТзОВ «Галінвест-Агро»подало апеляційну скаргу б/н від 27.07.2009 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2009 року у справі № 23/98 в частині стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами в розмірі 3 179,39 грн.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті порушено норми матеріального і процесуального права рішення. А саме скаржник стверджує те, що задовольняючи вказані вимоги суд не звернув уваги на те, що фактично в кількох пунктах договору (п.п. 2.6., 2.7. та п. 7.5.) передбачена одна і та ж сама умова про сплату процентів за користування товарним кредитом, вважаючи, що проценти за користування товарним кредитом та проценти за користування чужими грошовими коштами є різними видами відповідальності.
ЗАТ компанія «Райз»подано відзив на апеляційну скаргу № 09/1-юр від 18.09.2009 року, в якому просить рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2009 року по справі № 23/98 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У зв'язку із зайнятістю судді Давид Л.Л. та відповідно до розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.11.2009 року справу № 23/98 передано на розгляд колегії у складі: головуючого судді Скрипчук О.С., суддів Дубник О.П., Процик Т.С.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 25.04.2008 року між ЗАТ компанія «Райз»(постачальник) та ТзОВ «Галінвест-Агро»(покупець) укладено договір поставки на умовах товарного кредиту № 8323-1412/0/ (надалі договір а.с. 6-10). Згідно умов договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі -товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його вартість (ціну) , сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі визначені відповідно до умов договору (п. 1.1. Договору).
Сторонами в договорі зазначено, що найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість товару та її доларовий еквівалент, порядок та термін оплати вартості товару та нарахованих відсотків, інші умови, погоджені сторонами -визначені в договорі та специфікації (додатки № 1 та № 1а), яка є невід'ємною частиною договору (п.1.2 договору). Пунктом 2.5 договору був визначений порядок оплати вартості (ціни) частини товару, яка оплачується на умовах відстрочення кінцевого розрахунку. Також зазначено, що терміни сплати, визначені в цьому пункті застосовуються в разі, якщо інші терміни оплати відстрочених платежів не будуть встановлені сторонами в додатку № 1а.
Позивач на підставі договору та згідно видаткових накладних № ВН -10026-00438, № ВН -10026 -00442 від 25.04.2008 року № ВН - 10026-00527, № ВН -10026-00528 від 15.05.2008 року поставив відповідачу продукцію на суму 17 292,31 грн. (а.с.14-17).
Колегією суддів встановлено, що відповідно до 2.5 договору, відповідач зобов'язався сплатити відстрочені платежі за кристалон особливий та Рекс дуо у строк до 01.07.2008 р., а фалькон -01.09.2008 року та в ці же строки відповідач зобов'язався сплатити проценти за користування товарним кредитом, що складає суму 538,47 грн.
Позивач при зверненні в суд першої інстанції посилається на те, що відповідач не виконав умов договору.
Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або
утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Матеріали справи не містять відомостей про погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в сумі 17 292,31 грн. за отриманий товар та 538,47 грн. процентів за користування товарним кредитом.
Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
При цьому, договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Судом першої інстанції у відповідності до п.п. 2.2, 2.3, 2.10 договору правомірно стягнуто з відповідач на користь позивача заборгованості в сумі 27 187,53 грн.
Крім того, відповідач в апеляційній скарзі не заперечує заборгованості в сумі 27 187,53 грн. перед позивачем.
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки (штраф і пеня). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не
приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610 -612 ЦК України).
Пунктом 7.3. договору передбачено, що покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті у встановлені договором терміни вартості (ціни) товару та/або процентів за використання товарним кредитом, сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі 0,3 відсотка від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 789,41 грн. пені за 183 дні прострочення оплати платежу починаючи з 01.09.2009 року.
П. 7.5 договору передбачено, що покупець у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, сплачує на користь постачальника відсотків за неправомірне користування коштами в розмірі 28% річних з простроченої суми.
Так, судом першої інстанції правомірно на підставі ст. 625 ЦК України та п. 7.5. договору стягнуто з відповідача на користь позивача 3 173,39 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.
Пунктом 7.4 договору передбачено, що покупець відшкодовує збитки, завдані постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов'язань по цьому договору. Сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків (тривалості) порушення зобов'язання покупцем: 10 процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).
Відповідно ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Оскільки позивачем не було доведено в чому саме полягають збитки, заявлені до стягнення, а також не зазначено складу правопорушення, який є необхідним в силу закону для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що стягнення з відповідача на користь позивача 12 104,62 грн. збитків є необґрунтованим.
Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що задовольняючи вимоги суд першої інстанції не звернув уваги на те, що фактично в кількох пунктах договору (п.п. 2.6. 2.7. та п. 7,5) передбачена одна і таж сама умова про сплату процентів за користуванням товарним кредитом, колегією суддів не беруться до уваги, з наступних підстав.
Пунктом 2.6 договору передбачено, що товар отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, визнається товарним кредитом. За користуванням товарним кредитом, покупець оплачує на користь постачальника проценти. Умови щодо процентів за користування товарним кредитом викладені в п.п. 2.7.-2.12. договору.
Крім того, пунктом 7.5. договору передбачено, що покупець у випадку прострочення виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, сплачує на користь постачальника відсотків за неправомірне користування коштами в розмірі 28% річних з простроченої суми.
Враховуючи вищенаведене, обов'язок сплати процентів за користування товарним кредитом виникає у покупця з моменту прийняття товару. При тому обов'язок сплати процентів за неправомірне користування коштами виникає у покупця лише у випадку прострочення ним виконання грошових зобов'язань.
В даному випадку, рішенням господарського суду Львівської області від 23.06.2009 року по справі № 23/98 задоволено позовні вимоги про стягнення 8%-процентів за користуванням товарним кредитом, нарахованих за період з моменту виникнення заборгованості і до 01.09.2008 року, та 28 % - відсотків за неправомірне користування коштами , нарахованих за період з 01.09.2008 року і до 21.04.2009 року.
Таким чином, твердження відповідача про помилковість та дублювання нарахування відсотків безпідставне та не відповідає дійсним обставинам справи.
Скаржник в апеляційній скарзі стверджує те, що 23.06.2009 року суд розглянув справу за відсутності відповідача, який був неналежно повідомлений у зв'язку з чим останній не мав змоги подати заперечення проти стягнення з нього відсотків з користуванням товарним кредитом. Однак, колегія суддів вважає, що дані твердження не заслуговують на увагу.
Ухвала господарського суду Львівської області від 27.04.2009 року (а.с. 1), якою засідання було призначено на 02.06.2009 року, яка була надіслана на адресу відповідача 13.05.2009 року про що свідчить відмітка на звороті ухвали, а отримана відповідачем 16.05.2009 року, згідно повідомлення про вручення поштового відправлення.
У зв'язку з неявкою представників сторін ухвалою господарського суду Львівської області від 02.06.2009 року (а.с.26) розгляд справи відкладено на 23.06.2009 року. Зазначена ухвала суду була надіслана на адресу сторін 10.06.2009 року, про що свідчить відмітка на звороті ухвали.
Крім того, відповідно до 59 ГПК України відповідач має право після одержання ухвали про порушення справи надіслати господарському суду - відзив на позовну заяву і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Львівської області від 23.06.09 року відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально необґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює дані правовідносини та висновку місцевого господарського суду не спростовують.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Львівський апеляційний господарський суд
1.Рішення господарського суду Львівської області від 23.06.2009 року у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу направити в господарський суд Львівської області.
Головуючий - суддя Скрипчук О.С.
суддя Дубник О.П.
суддя Процик Т.С.