79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
12.11.09 Справа № 24/81
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого-суддіКравчук Н.М.
суддівГнатюк Г.М.
Мирутенко О.Л.
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Еллін», с.Ходорківці за № 0-08 В від 26.08.2009р.
на рішення Господарського суду Львівської області від 17.08.2009р.
у справі № 24/81
за позовом: Приватного підприємства «Еллін»(надалі ПП «Еллін»),
с. Ходорківці, Жидачівського району
до відповідача: Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів
про визнання недійсним договору оренди №ІІІ-2379-4 від 29.11.2004р., визнання збитками коштів, отриманих за договором, та про зобов'язання відшкодувати кошти в сумі 63 251,32грн.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача: Чорній І.М. -директор підприємства;
від відповідача: Гусак Ю.І. -представник (довіреність від 05.06.2009р. б/н)
Права та обов'язки, передбачені статтями 20, 22, 28, ГПК України представникам сторін роз'яснено. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
Рішенням господарського суду Львівської області від 17.08.2009р. у справі № 24/81 (суддя Хабіб М.І.) за позовом ПП «Еллін»до Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради про визнання недійсним договору оренди № ІІІ-2379-4 від 29.11.2004р., визнання збитками коштів, отриманих за договором та про зобов'язання відшкодувати кошти в сумі 63 251,32грн. відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає необґрунтованим, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин справи, висновки викладені в рішенні суду не відповідають обставинам справи, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги. Зокрема, скаржник зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку, що спірні нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: вул.Заводська, 30а в м.Львові перебувають на балансі ДКП «ЖЕК -400». Судом при винесенні рішення не взято до уваги, що ухвала Львівської міської ради № 243 від 27.05.1999р., на яку покликається відповідач, не може вважатися документом, який підтверджує перехід права власності на об'єкт оренди. Крім того, судом при оцінці реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2007р. № 15088891 не взято до уваги, що приміщення № 2-1; 2-2; 2-3 та 2-4 другого поверху будинку № 30а, які розташовані по вул.Заводській у м.Львові, загальною площею 39,5 кв.м., які були предметом договору оренди № Ш-2379-4 від 29.11.2004р. станом на 03.07.2007р. до власності Територіальної громади м.Львова не належали. Також місцевий суд при винесенні оспорюваного рішення безпідставно дійшов висновку про те, що комунальною власністю є виключно майно, що належить територіальній громаді м.Львова. Крім того, скаржник зазначає що спірний договір оренди № Ш-2379-4 від 29.11.2004р. укладений між сторонами слід визнати недійсним, в зв'язку з укладенням даного договору під впливом обману зі сторони відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення .
Розглянувши подану апеляційну скаргу, матеріали справи та, заслухавши пояснення учасників судового засідання, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Між Управлінням комунального майна Львівської міської ради (правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради) (Орендодавець) та ПП «Еллін»(Орендар ) було укладено договір оренди № Ш-2379-4 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 29.11.2004р., відповідно до умов якого, Орендодавець на підставі наказу управління ресурсів від 24.04.2002р. № 334а-О, договору оренди нежитлових приміщень від 15.05.2001р. № Ш-0105 передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, а саме приміщення з індексами: 2-2, 2-3 та 2-4) загальною площею 39,5 м.кв., які розташовані на другому поверсі будинку 30а по вул.Заводській у м.Львові, та перебувають на балансі ДКП «ЖЕК-400»(Балансоутримувач) згідно акту приймання -передачі від 15.05.2001р. (а.с. 104).
Відповідно до п. 5.1. договору Орендар зобов'язувався сплачувати орендну плату в розмірі 346,13грн. (без ПДВ) за перший місяць оренди. Розмір орендної плати підлягає індексації за відповідний місяць.
Згідно з п. 5.2 даного договору орендна плата сплачується Орендарем не пізніше 10 числа місяця.
Як видно з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач надав в оренду позивачу нерухоме майно, нежитлові приміщення, які розташовані по вул.Заводській, 30а в м.Львові. Позивач фактично користувався спірним приміщенням та сплачував за нього орендну плату, а саме: за період з 01.01.2005р. по 10.07.2008р. позивачем сплачено відповідачу орендну плату за користування вищевказаним майном в сумі 20 801,79грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 60-98). Дані факти позивачем не заперечуються.
Проте, позивач покликаючись на витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.07.2004р. за № 4020220 стверджує, що орендоване ним нежитлове приміщення відповідачу не належить, а тому останній не мав права надавати його в оренду та отримувати за нього орендну плату (а.с. 5).
01 квітня 2009 року позивачем на адресу відповідача надіслано претензію за № 01-04В з вимогою повернути кошти, сплачені за оренду приміщення з урахуванням втрат від інфляції, що складає суму 33 295,92грн. Зокрема позивач зазначає, що згідно з ст. 230 ЦК України, відповідач не є власником майна переданого в оренду, в зв'язку з чим позивач вважає договір оренди № Ш-2379-4 нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) від 29.11.2004р. укладеним зі сторони відповідача під впливом обману (а.с. 19).
Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2007р. за № 15088891 приміщення загальною площею 141,3 кв.м., які знаходяться у м.Львові по вул.Заводській, 30а, є комунальною власністю, власник -територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради (а.с. 6).
Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 24.02.2009р. за № 21973897 підтверджено, що спірні приміщення, а саме: 2-1, 2-2, 2-3 та 2-4 загальною площею 39,5 кв.м., які знаходяться по вул.Заводській, 30а в м.Львові, зареєстровані за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради, форма власності -комунальна (а.с.13).
Як вбачається з витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.07.2004р. за № 4020220 власником спірних орендованих приміщень зазначено Фонд державного майна України у м.Львові. Судами обох інстанцій було встановлено, що Фонду державного майна України у м.Львові ніколи не існувало, а існувало Представництво Фонду державного майна України у м.Львові до його ліквідації (ліквідовано 10.04.1998р. наказом за № 29) (а.с.49). Вказаний Фонд лише здійснював функції органу приватизації майна адміністративно-територіальної одиниці м.Львова, проте ніколи не виступало і не могло виступати власником комунального майна.
Згідно з ст. 32 ЗУ «Про власність»від 07.02.1991р. № 697-ХІІ (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди) суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів. Управління комунальним майном від імені населення адміністративно-територіальні одиниці здійснюють місцеві Ради народних депутатів, а також уповноважені ними органи (ст.. 33 Закону в редакції, чинній на момент укладення спірного договору оренди).
Статтею 143 Конституції України, яка є нормою прямої дії, встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.
Відповідно до ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно з ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні»від 21.05.1997р. № 280/97-ВР ( за наступними змінами та доповненнями) органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати, купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Також слід зазначити, що відповідно до Положення про Управління комунального майна Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 15.08.2003р. № 719, надання в оренду комунального майна належить до компетенції Управління (а.с. 39-42).
Враховуючи наведене, на момент укладення оспорюваного договору оренди, будинок, в якому розміщені орендовані позивачем приміщення, повністю перебував у комунальній власності, в зв'язку з чим суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач, як уповноважений орган місцевого самоврядування вправі був передавати комунальне майно в оренду, укладати оспорюваний договір оренди, та отримувати за договором орендну плату.
Також на думку Львівського апеляційного господарського суду, вищевказаним витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 03.07.2007р. № 15088891 (а.с. 6), згідно з яким власником приміщення по вул.Заводській, 30а у м.Львові є територіальна громада м.Львова в особі Львівської міської ради, підтверджується приведення реєстрації права власності на вказане нерухоме майно у відповідність до чинного законодавства.
Щодо тверджень скаржника про те, що спірний договір оренди № Ш-2379-4 від 29.11.2004р. укладений між сторонами слід визнати недійсним, в зв'язку з укладенням даного договору під впливом обману зі сторони відповідача, на думку Львівського апеляційного господарського суду є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 230 ЦК України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Проте, як видно з матеріалів справи, жодна із сторін правочину не замовчувала та не заперечувала наявність будь-яких обставин, які стосуються істотних умов договору, отже в даній ситуації не мав місце обман.
Крім того, безпідставними є твердження скаржника, що отримані відповідачем кошти за оренду нежитлових приміщень, які знаходяться за адресою: вул..Заводська, 30а у м.Львові є збитками позивача.
Згідно з ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі, особою, яка її завдала.
Частиною 4 статті 47 ГК України встановлено, збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.
Таким чином, з аналізу названих норм випливає, що підставою для відшкодування збитків є неправомірні дії однієї сторони, що порушують права та законні інтереси іншої сторони, а збитками є понесені витрати, втрата майна тощо, внаслідок таких неправомірних дій, що порушують права та законні інтереси сторони, яка понесла ці витрати, втратила майно тощо.
Згідно із ст. 33 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Однак, позивачем не доведено що дії відповідача щодо укладення спірного договору були неправомірними, що договір укладено внаслідок обману, що оспорюваним договором були порушені права чи законні інтереси позивача. Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача, що сплачена ним орендна плата за фактичне користування спірними нежитловими приміщеннями, наданими йому в оренду відповідачем, є його збитками.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому це рішення слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Керуючись, ст. ст. 80, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -
1. Рішення господарського суду Львівської області від 17.08.2009р. у справі № 24/81 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.
3. Справу передати в місцевий господарський суд Львівської області.
Головуючий суддя Н.М. Кравчук
судді Г.М. Гнатюк
О.Л. Мирутенко