01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.12.2009 № 20/396-39/234
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення
на рішення Господарського суду м.Києва від 28.09.2009
у справі № 20/396-39/234 (суддя
за позовом Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв"язку та телебачення
до Національна телекомпанія України
Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення України
про спонукання підписати акти виконання за надані послуги з розповсюдження (трансляції) телепрограм згідно Державного контракту № 180-42 від 26.03.2007 р. за вересень - грудень 2007 р. та стягнення 397815,05 грн.
Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - позивач) звернувся до суду з позовом про спонукання Національної телекомпанії України (далі - відповідач-1) вчинити певні дії, а саме підписати Акти виконання за надані послуги з розповсюдження (трансляції) телепрограм за період з вересня по грудень 2007р. та про стягнення заборгованості у розмірі 397 815,05 грн. за Державним контрактом №180-42 від 26.03.2007р. на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, на 2007 рік.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Національна телекомпанія України (далі - відповідач-1) та Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення України (далі - відповідач-2) заперечували проти позовних вимог, посилаючись на необґрунтованість та недоведеність останніх, просили суд в позові відмовити.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі №20/396-39/234 у задоволені позову до відповідача-1 та відповідача-2 відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі №20/396-39/234 скасувати, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, не надано належної оцінки тому, що положення спірного Контракту відносно дії та ціни останнього не є імперативними, а залежать від настання певної події, а саме від належності чи неналежності бюджетного фінансування, оскільки позивач не знав і не міг знати про настання обставин, від яких залежав строк дії та ціна Контракту, позивач не був своєчасно, тобто до надання послуг за Контрактом у повному обсязі, повідомлений про неналежне бюджетне фінансування, внаслідок чого підлягали застосуванню п.3.1, п.7.1 Контракту. Окрім того, позивач стверджує, що місцевим господарським судом були невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 188, 197 Господарського кодексу України, ст. ст. 180, 239 Цивільного кодексу України, ст. 19 Конституції України, що призвело до невірного вирішення справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2009р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 08.12.2009р.
В судовому засіданні 08.12.2009р. представник відповідача-1 подав відзив на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні 08.12.2009р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 16.12.2009р.
В судовому засіданні 16.12.2009р. представник позивача подав письмові пояснення по суті спору, а також підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі №20/396-39/234, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представники відповідачів у судовому засіданні 16.12.2009р. заперечували проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що було прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
10.01.2007р. між відповідачем-2 (далі - Замовник) та відповідачем-1 (далі - Виконавець) було укладено Державний контракт на виконання державного замовлення на виробництво і розповсюдження телепрограм у 2007 році (далі - Державний контракт від 10.01.2007р.).
Державний контракт було укладено у відповідності до Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” і постанови Кабінету Міністрів України від 29.02.1996р. №266 “Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб та контролю за їх виконанням”.
Державний контракт набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2007р. За рішенням Кабінету Міністрів України Замовник може вносити необхідні зміни до Контракту, або припиняти його дію згідно з чинним законодавством (п.п.4.1, 4.2 Державного контракту від 10.01.2007р.).
12.03.2007р. між відповідачами було укладено Договір доручення №167-08 (далі -Договір доручення), у відповідності до умов якого відповідач-1 (як Повірений) зобов'язався від імені і за рахунок відповідача-2 (як Довірителя) укласти державний контракт на закупівлю послуг з розповсюдження (трансляції) телепрограм, вироблених для державних потреб у 2007 році, обсягом 4008,3 годин телемовлення на суму 23 000 000,00 грн.; строк дії названого договору з 01.01.2007р. по 21.09.2007р., а у разі належного бюджетного фінансування зазначених послуг вартістю 31 360 683,00 грн. з обсягом телемовлення - 5535,5 годин договір діє до 31.12.2007р.
26.03.2007р. між відповідачем-1, як Замовником, на підставі вищеназваного Договору доручення та довіреності Державного комітету з питань телебачення і радіомовлення України від 19.01.2007р. №177/29/3-2 та Державним підприємством Запорізький обласний радіотелевізійний передавальним центр, як Виконавцем, було укладено Державний контракт №180-42 на виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб, на 2007 рік (далі - Державний контракт від 26.03.2007р.).
Відповідно до наказу Міністерства транспорту та зв'язку України від 20.07.2006р. №751 “Про реорганізацію підприємств, що входять до складу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення” Державне підприємство Запорізький обласний радіотелевізійний передавальним центр було реорганізоване шляхом приєднання в якості відокремленого підрозділу (філії) до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення. Правонаступником Державного підприємства Запорізький обласний радіотелевізійний передавальним центр визначено Концерн радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії (далі - позивач). Наказом Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 30.10.2006р. №139 створено Запорізьку філію Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення.
Згідно з п.1 Державного контракту від 26.03.2007р. останній укладено відповідно до Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, Постанови Кабінету Міністрів України від 29.02.1996р. №226 “Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням”, “Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 918 і постанови Кабінету Міністрів України від 07.03.2007р. №413 “Про затвердження порядку використання у 2007 році коштів, передбачених у державному бюджеті для трансляції телерадіопрограм, вироблених для державних потреб”. Позивач, як Виконавець, за допомогою технічних засобів, що зазначені у Додатку №1 до Державного контракту (далі - Технічні засоби) зобов'язався надати відповідачу-1, як Замовнику, телекомунікаційні послуги з виконання державного замовлення на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб в межах плану асигнувань із загального фонду Державного бюджету України на 2007 рік за програмою 1701150 “Трансляція телерадіопрограм, вироблених для державних потреб”. При цьому відповідач-1 зобов'язався приймати та своєчасно сплачувати вартість наданих послуг на умовах, викладених в Державному контракті від 26.03.2007р.
В п.3.1 Державного контракту від 26.03.2007р. визначено, що ціна послуг становить 863 804,30 грн. (в т.ч. ПДВ - 159 223,04 грн.), що відповідає вартості трансляції 4008,3 годин мовлення та розраховується на підставі Тарифів, затверджених згідно чинного законодавства, які зазначені у Додатку №1 до Державного контракту від 26.03.2007р., який підписується уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною Державного контракту від 26.03.2007р. Джерело фінансування державного замовлення: кошти загальною фонду Державного бюджету України, передбачені бюджетною програмою 1701150 “Трансляція телерадіопрограм, вироблених для державних потреб”, що надходять від Генерального державного замовника - Державного комітету телебачення і радіомовлення України (відповідача-2) на підставі затвердженого ним кошторису та плану асигнувань із загального фонду бюджету на 2007р. у сумі 863 804,30 грн., що відповідає 4 008,3 годинам мовлення. В разі належного бюджетного фінансування ціна даного Державного контракту становить 1 193 465,69 грн. (в т.ч. ПДВ - 198 910,95 грн.), що відповідає вартості трансляції 5 535,5 годин мовлення, та розраховується на підставі Тарифів, затверджених згідно законодавства, які зазначені у Додатку №1 до Контракту, який підписується уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною цього Контракту. Джерело фінансування державного замовлення: кошти загальною фонду Державного бюджету України, передбачені бюджетною програмою 1701150 “Трансляція телерадіопрограм, вироблених для державних потреб”, що надходять від Генерального державного замовника -Державного комітету телебачення і радіомовлення України (відповідача-2) на підставі затвердженого ним кошторису та плану асигнувань із загального фонду бюджету на 2007р. у сумі 1 193 465,69 грн., що відповідає 5 535,5 годинам мовлення.
Згідно з п.п.7.1, 7.2 Державного контракту від 26.03.2007р. строк його дії встановлено з 01.01.2007р. до 21.09.2007р., а в разі належного бюджетного фінансування в обсягах, зазначених у п. 3.2 Державного контракту від 26.03.2007р. - до 31.12.2007р.
Оплата та порядок розрахунків за Державним контрактом від 26.03.2007р. встановлені у п.п.4.1-4.7 Державного контракту від 26.03.2007р. При цьому, здійснення оплати відповідачем-1 за умовами Державного контракту від 26.03.2007р. ставиться в залежність від узгодження сторонами Актів, до того ж оплата здійснюється виключно в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування.
02.10.2007р. та 25.12.2007 р. між відповідачами було укладено Додаткові угоди №1, №2 до Договору-доручення №167-08 від 12.03.2007р., в яких визначено, що у зв'язку зі зменшенням бюджетного фінансування на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб на 2007р. сторони домовились зменшити ціну Контракту та п.3.1 Договору-доручення викласти в редакції, відповідно до якої обсяг послуг телемовлення - 3 690,77 годин; строки надання послуг - з 01.01.2007р. до 31.08.2007р., вартість послуг - 20 950 000,00 грн., порядок розрахунків - щомісячно, згідно надходження від довірителя (відповідача-2). Відповідач-1 зобов'язався укласти з позивачем додаткову угоду про зміну ціни Державного контракту №174-42 від 26.03.2007р. та відповідний додаток до зазначеного Державного контракту.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив про те, що на виконання умов Державного контракту від 26.03.2007р. позивач за період з 01.09.2007р. по 31.12.2009р. фактично надав відповідачу-1 телекомунікаційні послуги на загальну суму 397 815,05 грн., що підтверджується актами виконання за надані послуги за розповсюдження (трансляції) телепрограм Національній телекомпанії України згідно Державного контракту від 26.03.2007р. за вересень-грудень 2007 року (далі - Акти), рахунками: №775 від 19.10.2007р., №810 від 20.11.2007р., №941 від 17.12.2007р., №1022 від 29.12.2007р. (далі - Рахунки) (копії перелічених документів наявні в матеріалах справи). Однак, відповідач-1 не підписав вказані Акти за вересень-грудень 2007р. та не оплатив в повному обсязі вартість наданих послуг, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 397 815,05 грн. З урахуванням викладеного, позивач просив суд зобов'язати відповідача-1 підписати Акти виконання за надані послуги з розповсюдження (трансляції) телепрограм національної телекомпанії України згідно Державного контракту №180-42 від 26.03.2007р. за період з вересня по грудень 2007р. та стягнути заборгованість. Окрім того, позивач просив суд зобов'язати відповідача-2 в установленому порядку вирішити питання оплати послуг, наданих позивачем за спірним Державним контрактом від 26.03.2007р.
Відповідачі позов не визнали, зазначаючи про те, що умовами Державного контракту від 26.03.2007р. передбачена залежність строку його дії від належного або неналежного бюджетного фінансування видатків трансляцію телерадіопрограм, вироблених для державних потреб. Окрім того, у зв'язку з неналежним бюджетним фінансуванням, додатковими угодами №1 від 02.10.2007р. та №2 від 25.12.2007р. відповідач-2 уповноважив відповідача-1 внести зміни до укладених останнім державних контрактів, зокрема, з Концерном радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, в т.ч. додатково зменшити строк дії цих державних контрактів та їх ціну.
Суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову повністю, мотивуючи це тим, що надання позивачем відповідачу-1 телекомунікаційних послуг у вересні-грудні 2007р. було здійснено позивачем з порушенням положень п.п.2.2.1, 4.2 Державного контракту від 26.03.2007р., тобто на власний розсуд позивача. Відносно вимог до відповідача-2 про зобов'язання останнього в установленому порядку вирішити питання оплати послуг, наданих позивачем за спірним Державним контрактом від 26.03.2007р., суд зазначив, що обраний позивачем спосіб захисту прав не відповідає встановленим законом та договором способам захисту.
Не погоджуючись з даним Рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі №20/396-39/234, прийнявши нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, з підстав, ідентичних тим, які були наведені під час розгляду справи у місцевому господарському суді.
Апеляційний суд не погоджується з твердженнями, викладеними позивачем в апеляційній скарзі, вважає їх помилковими, виходячи з наступного.
Згідно з положеннями ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів або правочинів.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. ст. 628-629 Цивільного кодексу України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.2004р. №918 затверджено Положення про державне замовлення на виробництво і розповсюдження теле- та радіопрограм, затвердженого (далі - Положення), в п.п.4, 6, 11 якого визначено, що вартість розповсюдження теле- та радіопрограм визначається відповідно до затверджених в установленому порядку тарифів і замовленого обсягу мовлення у межах коштів державного бюджету, передбачених на відповідний рік. Фінансування державного замовлення здійснюється через генерального державного замовника та державних замовників за рахунок коштів державного бюджету. Держкомтелерадіо України є генеральним державним замовником виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм, який через державне замовлення забезпечує утримання, функціонування та розвиток державних телерадіоорганізацій, що належать до сфери його управління, а також координує діяльність державних замовників у сфері виробництва і розповсюдження теле- та радіопрограм.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29.02.1996р. №266 затверджено Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, згідно з п.8 якого державні замовники у разі делегування частини своїх функцій щодо розміщення державного замовлення та укладення державних контрактів: визначають підприємства, установи, організації, яким делегується право здійснювати ці функції; укладають з визначеними підприємствами, установами, організаціями договори, в яких чітко визначено компетенцію, зобов'язання та відповідальність сторін.
Спірний Державний контракт від 26.03.2007р. було укладено відповідачем-1 на підставі Договору доручення №167-08, укладеного між відповідачем-1, як Повіреним, та відповідачем-2, як Довірителем.
В ст. 1000 Цивільного кодексу України визначено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов 'язки довірителя.
У відповідності до норм ст. ст. 237, 239 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правові та економічні засади здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів встановлені Законом України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” №1490-ІІІ від 22.02.2000р. (із змінами та доповненнями), який був чинним на момент укладання Державного контракту від 26.03.2007р.
Згідно зі ст. 2 названого Закону, останній застосовується до всіх закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість предмета закупівлі для товару (товарів), послуги (послуг) становить або перевищує 20 тисяч гривень, а для робіт - 50 тисяч гривень. Дія цього Закону не поширюється на закупівлі товарів і послуг, які здійснюються підприємствами оборонно-промислового комплексу. Умови здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за рахунок державних коштів можуть встановлюватися або змінюватися виключно цим Законом та виключно у випадках, передбачених цим Законом.
В ч.2 ст. 34 Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” визначено, що істотною умовою договору про закупівлю є можливість зменшення обсягів закупівлі залежно від реального фінансування видатків.
При цьому, необхідно зазначити, що дані істотні умови договору про державну закупівлю містять й інші законодавчі акти, які регулюють відповідні питання після втрати чинності Закону України „Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” (Закон втратив чинність згідно із Законом України від 20.03.2008р. №150-VI).
Як було встановлено судом, видатки з державного бюджету на трансляцію телерадіопрограм, вироблених для державних потреб у 2007 році надходили не в повному обсязі, що, зокрема, підтверджується Звітом про надходження та використання коштів загального фонду (форма №2д, №2м) за 2007 рік Національної телерадіокомпанії України, згідно з яким видатки з державного бюджету на трансляцію телерадіопрограм, вироблених для державних потреб у 2007 році були затверджені кошторисом на рік у сумі 20 950 000,00 грн., надійшло коштів за звітний період - 20 943 581,01 грн. та стільки ж становили фактичні видатки. Зважаючи на зменшення бюджетного фінансування на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб на 2007р. відповідач-1 направив позивачу для підписання Додаткову угоду №2 від 02.10.2007р. до Державного контракту №174-42 від 26.03.2007р. про зменшення вартості послуг за Державним контрактом, згідно з якою загальна вартість послуг повинна була становити 794 328,00 грн., що відповідає 3690,77 годинам мовлення.
В судовому засіданні апеляційного господарського суду представник позивача не заперечував, що вищевказана Додаткова угода №2 від 02.10.2007р. була отримана, але не підписана, оскільки станом на дату надходження даної угоди телекомунікаційні послуги по Державному контракту від 26.03.2007р. за спірний період (вересень-грудень 2007р.) вже були надані відповідачу-1 в повному обсязі.
Як вбачається з умов спірного Державного контракту від 26.03.2007р. (п.п.2.2.1 п.2.2, п.4.2, п.4.7) позивач складає Акти виконання за надані послуги і зведення на оплату за підсумками роботи Технічних засобів з урахуванням п.2.2.1 цього Контракту, тобто на підставі наданого відповідачем-1 розподілу фактичних обсягів послуг в межах обсягів, забезпечених бюджетними асигнуваннями, тоді як оплата відповідачем-1 послуг за спірним контрактом ставиться в залежність від узгодження сторонами Актів та здійснюється в межах плану асигнувань відповідно до фактично отриманого фінансування.
Матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку зі зменшенням бюджетного фінансування на розповсюдження (трансляцію) телепрограм, вироблених для державних потреб на 2007р., за спірний період з вересня по грудень 2007 року відповідачем-1 не надавався розподіл фактичних обсягів послуг в межах обсягів, забезпечених бюджетними асигнуваннями, тобто згідно з положеннями п.4.2 Державного контракту від 26.03.2007р. у позивача були відсутні підстави як для складання Актів виконання за надані послуги і зведень на оплату за підсумками роботи Технічних засобів, так і для надання відповідачу-1 у названий період телекомунікаційних послуг. Отже, надання позивачем відповідачу-1 телекомунікаційних послуг у вересні-грудні 2007р. було здійснено позивачем з порушенням п.п.2.2.1 п.2.2, п.4.2 Державного контракту від 26.03.2007р., тобто на власний розсуд останнього. Відносно посилання позивача на відмову відповідача-1 від підписання Актів виконання за надані позивачем послуги з розповсюдження (трансляції) телепрограм згідно Державного контракту від 26.03.2007р. за вересень-грудень 2007р. на суму 397 815,05 грн., необхідно зазначити, що названі Акти відповідачем-1 не підписані з огляду на зменшення бюджетного фінансування, тому послуги за названий період не можуть вважатись належним чином прийнятими відповідачем-1. Окрім того, позивачем не обґрунтовано розрахунок ціни позову, оскільки в доданих до позову документах не зазначено окремо кількість та вартість годин мовлення, протягом яких здійснювалось розповсюдження (трансляція) телепрограм, вироблених для державних потреб у спірний період саме за Державним контрактом від 26.03.2007р., укладеним між позивачем та відповідачем-1.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про необґрунтованість та недоведеність вимог позивача до відповідача-1.
Відносно вимог позивача до відповідача-2 про зобов'язання останнього в установленому порядку вирішити питання оплати послуг, наданих позивачем за спірним Державним контрактом від 26.03.2007р., апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем не надано нормативного обґрунтування даних вимог, з урахуванням норм ст. ст. 16, 20 Цивільного кодексу України, які визначають перелік цивільно-правових (матеріальних) способів захисту цивільних прав та інтересів, у зв'язку з чим вимоги до відповідача-2 є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами, а отже такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Окрім того, згідно з ч.1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Належних та допустимих доказів на спростування вищевикладеного позивач суду не надав. Доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Зважаючи на вищезазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, непідтвердженими належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим підстави для скасування Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі №20/396-39/234 відсутні і апеляційна скарга з викладених у ній підстав задоволенню не підлягає.
Оскільки позивач, з огляду на категорію спору (державне замовлення), звільнений від сплати державного мита відповідно до п.38 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” і витрат за подання апеляційної скарги не поніс, тому вказані витрати не відшкодовуються.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 49, 77, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення в особі Запорізької філії Концерну радіозв'язку та телебачення залишити без задоволення, Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2009р. у справі №20/396-39/234 - без змін.
2. Матеріали справи №20/396-39/234 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді
21.12.09 (відправлено)