01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
08.12.2009 № 15/101
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Лосєва А.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - не з"явився
від відповідача - Судак Д.Г., довіреність № 11/ЮР/09 від 01.01.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Фірма "Вена"
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.09.2009
у справі № 15/101 (суддя
за позовом ТОВ "Асанді"
до ТОВ "Фірма "Вена"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 19745,71 грн.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2009 року у справі 15/101 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Асанді” до Комунального підприємства „Фінансово - розрахунковий центр „Дніпровський” про стягнення 19 745,71 грн. задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Асанді” 15 513,47 грн. боргу, 2 951,66 грн. витрат від інфляції, 504,91 грн. 3% річних, 189,70 грн. державного мита та 300,22 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. В решті позову - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 09.10.2009 року (вх. № 02-4.2/6937 від 20.10.2009 року), в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог.
Скарга мотивована неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, недоведеністю та невідповідністю обставинам справи викладених у рішенні висновків.
Апелянт зазначає, що ним було отримано від позивача товар згідно накладних, а не на підставі договору поставки.
На думку скаржника, оскільки рахунок - це документ первинного обліку згідно Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність”, який фіксує факт здійснення господарської операції, а не вимогу щодо оплати товару, господарським судом було необґрунтовано прийнято до уваги рахунки, в якості вимоги про оплату боргу.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.11.2009 року у справі № 15/101 вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 17.11.2009 року об 11 год. 30 хв., про що сторони у справі були повідомлені належним чином.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.11.2009 року у справі № 15/101 розгляд справи відкладено на 08.12.2009 року об 11 год. 15 хв. у зв'язку з нез'явленням у судове засідання представників сторін.
У судове засідання 08.12.2009 року з'явився представник відповідача, представник позивача - повторно без поважних причин не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, та те, що матеріали справи містять достатньо доказів для прийняття законної та обґрунтованої постанови, колегія суддів ухвалила розглянути справу без участі представника відповідача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення повноважного представника відповідача, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга підлягає задоволенню, а рішення скасуванню з наступних підстав:
Товариством з обмеженою відповідальністю „Асанді” подано позов до господарського суду про стягнення з відповідача заборгованості, штрафу, трьох процентів річних та інфляційних витрат за договором поставки від 22.01.2008 року № 26.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем було отримано у позивача товар на загальну суму 15 513,47 грн., що підтверджується рахунками № 000221 від 22.01.2008 року, № 002245 від 08.05.2008 року, № 000400 від 31.01.2008 року, накладними № 000221 від 22.01.2008 року, № 000400 від 05.02.2008 року, № 002245 від 08.05.2008 року, довіреностями відповідача серії ЯОУ № 452727 від 18.01.2008 року, № 453215 від 31.01.2008 року, серії ЯПБ № 993018 від 05.05.2008 року на отримання товару у позивача.
У виданих відповідачем довіреностях своїм представникам на отримання товару у позивача вказані підстави отримання цінностей: рахунки № 000221 від 22.01.2008 року, № 000400 від 31.01.2008 року, № 002245 від 05.05.2008 року, що підтверджує їх отримання від позивача.
Місцевим господарським судом встановлено, що помилкове зазначення у довіреності № 993018 від 05.05.2008 року дати рахунку № 002245 -05.05.2008 року замість 08.05.2008 року не підтверджує факту неотримання його відповідачем, оскільки перелік та вартість товару по рахунку співпадає з накладною № 002245 від 08.05.200 року, а також відповідачем не доведено протилежного.
У рахунках № 000221 від 22.01.2008 року, № 002245 від 08.05.2008 року, № 000400 від 31.01.2008 року вказані найменування сторін, їх поштові адреси, поточні рахунки в банківських установах, номенклатурних номерів, найменування, сорт товару, його кількість і ціна, загальна сума до сплати, що повністю співпадає з отриманим по накладним товаром відповідачем, та зазначено, що рахунки є дійсними на протязі 3 днів.
Як встановлено судом першої інстанції, 22.01.2008 року між сторонами укладено договір поставки № 26 за яким ТОВ „Асанді” ( Поставщик ) зобов'язався поставити і передати у власність ТОВ „Фірма „Вена” (Покупець) будівельні матеріали, а останній їх прийняти і оплатити після спливу 30 календарних днів з моменту поставки товару.
У договорі сторони погодили, що найменування, кількість і ціна товару відображається в накладних ( рахунках -фактурах, специфікаціях ) на поставку конкретної партії; поставка товару здійснюється окремими партіями на підставі заявки Покупця в якій зазначається конкретний асортимент товару та його кількість ( п. 2.1, 4.1 договору ).
В наявних у справі накладних, рахунках, довіреностях відсутні посилання на те, що передача товару відповідачу здійснюється на підставі договору поставки від 22.01.2008 року. Навпаки, в накладних та довіреностях вказано, що підставою передачі-отримання товару є рахунки.
Суд першої інстанції зазначив, що доказів про те, що передача товару відповідачу здійснена за заявкою останнього відповідно до п. 4.1 договору позивачем не надано.
Зазначені обставини не заперечувались і представниками сторін під час розгляду справи в суді першої інстанції.
З урахуванням викладеного вище, місцевий господарський суд дійшов висновку, що правовідносини сторін щодо поставки товару виникли на підставі накладних та рахунків, а тому прийняв виставлені позивачем рахунки в якості пред'явленої в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України вимоги та визнав позовні вимоги позивача в частині стягнення боргу, річних та інфляційних обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
В частині стягнення штрафу місцевим господарським судом було відмовлено з підстав недотримання сторонами вимог закону щодо письмової форми забезпечення виконання зобов'язання, що в свою чергу, має наслідком нікчемність такого правочину.
Втім, колегія суддів не погоджується з рішенням господарського суду першої інстанції і доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. В силу ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Частина 2 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що дії позивача та відповідача свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару.
Тобто, як вбачається з матеріалів справи, своїми діями відповідач прийняв на себе обов'язок прийняти та оплатити товар, а позивач в свою чергу - передати товар.
У зв'язку із наведеним, після належного виконання позивачем своїх обов'язків щодо передачі відповідачеві товару, у останнього виникло зобов'язання розрахуватись за нього.
В силу ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 173 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України не допускається одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, сторонами по справі не було визначено строк виконання відповідачем зобов'язання щодо розрахунку за отриманий товар.
При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку, що отримані відповідачем рахунки є вимогою про оплату боргу, виставленою в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України.
Проте, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 33, 54, 57 Господарського процесуального кодексу України позивач повинен довести ті факти, на підставі яких пред'явлено позов, викласти в позовній заяві докази, які підтверджують його вимоги, а також в обґрунтування позову додати до позовної заяви необхідні документи. Сторони вільні у наданні господарському суду доказів і доведенні їх переконливості. Проте, вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з якими обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи інститут допустимості засобів доказування, рахунки, виставлені позивачем відповідачеві із зазначенням у них про їх дійсність протягом трьох днів, не можуть бути належним доказом пред'явлення вимоги про оплату боргу в розумінні ст. 530 Цивільного кодексу України, а тому колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності підстав вважати, що відповідач порушив зобов'язання щодо розрахунку за отриманий товар, оскільки у зв'язку з непред'явленням останньому вимоги про оплату у встановленому законом порядку, у відповідача не виникло обов'язку здійснити таку оплату.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Позивачем належним чином не доведено обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.
Враховуючи викладене вище та те, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт порушення відповідачем договірних зобов'язань, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для стягнення з останнього грошових коштів.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки господарського суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню.
З огляду на викладене апеляційний суд дійшов висновку, що висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні, не відповідають дійсним обставинам справи, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2009 року у справі 15/101 - скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю „Асанді” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” про стягнення 19 745,71 грн. відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Асанді” (м. Українка Обухівського району Київської області, вул. Промислова, 17, код 30930122, ( поточний рахунок невідомий) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма „Вена” (м. Чернігів, пр-кт Перемоги, 67 кв.2-3, р/р 26004301000251 Чернігівська філія АКБ „Форум”, МФО 343002, код 14245188) 95 грн. (дев'яносто п'ять гривень) 00 коп. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Чернігівської області видати відповідний наказ.
5. Матеріали справи № 15/101 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді
14.12.09 (відправлено)