24 червня 2020 р.м. ХерсонСправа № 540/972/20
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Василяки Д.К.,
при секретарі: Кукульник Я.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача Шандера К.І., представника відповідача-2 Димченко О.П., розглянувши за правилами загального провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, Чорноморської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування наказу від 18.03.2020 року №34-о "Про звільнення ОСОБА_1 ", зобов'язання поновити на рівнозначній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, Чорноморської митниці Держмитслужби, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 18.03.2020 р. № 34-о «Про звільнення ОСОБА_1 »;
- зобов'язати Чорноморську митницю Держмитслужби, як правонаступника прав і обов'язків Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, запропонувати ОСОБА_1 посаду головного державного інспектора № 2 митного поста «Херсон-порт» Чорноморської митниці Держмитслужби, або іншу посаду в Чорноморській митниці Держмитслужби, що буде рівнозначна тій посаді, яку ОСОБА_1 займав до звільнення;
- стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби, як правонаступника прав і обов'язків Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, без обов'язкових відрахувань;
- стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 , як правонаступника прав і обов'язків Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, компенсацію за завдану моральну (немайнову) шкоду в розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його звільнення було проведено у зв'язку з реорганізацією, відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» та пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України»), підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Однак, на момент звільнення позивача, не всі посади відповідача-2 були зайняті. В той час коли позивача звільняли, відповідач-2 оголосив конкурс на зайняття вакантних посад. Відповідно до наказу Чорноморської митниці Держмитслужби від 27.01.2020 р. № 17 «Про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад» оголошено конкурс на зайняття вакантних посад державної служби категорії «В» Чорноморської митниці Держмитслужби, згідно з додатком, а в додатку наведений перелік вакантних посад у кількості 33 таких посад. На думку позивача, за наявності вакантних посад, за відсутності скорочення чисельності або штату державних службовців, за наявності правонаступника, з врахуванням безперервності стажу роботи в 24 року, професійного досвіду та рівня кваліфікації, наявності заохочень, відсутності дисциплінарних стягнень, позивачу безпідставно не запропоновано іншої посади в Чорноморській митниці Дежмитслужби. У зв'язку із чим вважає звільнення незаконним, а позовні вимоги такими що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Ухвалою від 16.04.2020 року провадження у справ відкрито за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
15.05.2020 року від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що відповідно до медико-соціальної експертної комісії щодо ОСОБА_1 та ст. 17 ЗУ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» йому могла бути запропонована лише посада, яку він зможе обіймати з врахуванням встановлених йому обмежень. На момент попередження позивача про наступне вивільнення та на момент його звільнення були вільними посади, згідно переліку, враховуючи протипоказання, встановлені МСЕК для позивача, останньому не могла бути запропонована жодна з вказаних посад, оскільки така діяльність загрожує погіршенням здоров'я інваліда, яким є позивач та може загрожувати здоров'ю і безпеці праці інших осіб. Крім того, зазначив, що обов'язок переведення працівника на іншу роботу у випадку реорганізації державного органу відсутній і наявне лише право суб'єкта призначення або керівника державної служби пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби.
28.05.2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої на задоволенні позовних вимог наполягає.
Ухвалою від 05.06.2020 вирішено перейти до розгляду справи за правилами загального провадження та призначено підготовче засідання на 15.06.2020 року.
09.06.2020 року від відповідача-2 на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою від 15.06.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 23.06.2020 року.
В судове засідання з'явились позивач та його представник на задоволенні позовних вимог наполягали.
В судове засідання з'явився представник відповідача-2 проти позовних вимог заперечував, посилаючись на обставини викладені у відзиві.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши вступне слово учасників справи, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив, що ОСОБА_1 з 1996 року проходив службу в митних органах.
На підставі наказу № 376-0 від 02 червня 2016 року ОСОБА_1 переведений на посаду головного державного інспектора сектора складського обліку вилученого майна та розпорядження ним управління забезпечення та розвитку інфраструктури Херсонської митниці ДФС.
Згідно з довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 029495 ОСОБА_1 встановлено 2 групу інвалідності.
05 липня 2016 Херсонською митницею ДФС направлено лист 2994/21-70-03 до Голови медико - соціальної експертної комісії №1 м. Херсона з проханням надати інформацію про умови та характер праці для ОСОБА_1 та вказати медичні протипоказання в роботі у зв'язку з відсутністю даних відомостей у довідці МСЕК.
04 серпня 2016 року МСЕК в графу 12 внесено висновок про умови та характер праці, відповідно до якого позивачу протипоказані всі види робіт у звичайних умовах, можлива праця в спеціально створених умовах або вдома без нервово-психічного напруження, тривалого напруження уваги, вимушеного положення тулуба та голови.
Крім того, Херсонською митницею ДФС 30 січня 2017 року направлено звернення до голови медико-соціальної експертної комісії № 1 Суворовського району з проханням надати роз'яснення та рекомендації з приводу створення спеціальних умов щодо робочого місця для ОСОБА_1 , про що 10 лютого 2017 митниці надано відповідь про неможливість надання вказаних рекомендацій та запропоновано направити ОСОБА_1 для проведення медичного огляду.
Внаслідок чого, митницею видано наказ № 60 про проходження медичного огляду, відповідно до якого позивача направлено до поліклініки № 1 КЗ «Херсонська міська клінічна лікарня ім. Є.Є Карабелеша» для проходження позачергового медичного огляду, у період з 27 лютого 2017 року по 20 березня 2017 року.
За наслідками медичного огляду видано медичний висновок № 1 від 15 березня 2017 року за формою, затвердженою наказом національного агентства України з питань державної служби Міністерства охорони здоров'я України від 14 квітня 2016 року № 80/352, відповідно до якого, ОСОБА_1 протипоказані всі види робіт у звичайних умовах, можлива праця в спеціально створених умовах або вдома без нервово-психічного перенапруження, тривалого напруження уваги, вимушеного положення тулубу та голови.
Внаслідок чого, наказом № 355-0 від 22 травня 2017 року позивача звільнено з посади головного державного інспектора сектора складського обліку вилученого майна та розпорядження ним управління забезпечення та розвитку інфраструктури Херсонської митниці ДФС з 23 травня 2017 року у зв'язку з неможливістю виконання державним службовцем службових обов'язків за станом здоров'я.
Наказ Херсонської митниці ДФС від 22.05.2017 р. № 335-о був оскаржений позивачем до суду. Відповідно до постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2019 р. по справі № 540/452/19 наказ Херсонської митниці ДФС від 22.05.2017 р. № 355-о визнано протиправним та скасовано, позивача поновлено на посаді головного державного інспектора сектора складського обліку вилученого майна та розпорядження ним управління забезпечення та розвитку інфраструктури Херсонської митниці ДФС, стягнуто з Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Відповідно до наказу Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 13.08.2019 р. № 642-о позивача поновлено на посаді головного державного інспектора сектора складського обліку вилученого майна та розпорядження ним управління забезпечення та розвитку інфраструктури Херсонської митниці ДФС.
18.02.2020 року позивачу вручено повідомлення про наступне вивільнення на підставі п. 4 ч.1 ст. 83 та п. 1 ч.1 ст. 87 ЗУ «Про державну службу» з урахуванням особливостей визначених ч.6 ст. 49-2 КЗпП, відповідно до постанови КМУ віл 18.12.2018 р. № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби», постанови КМУ від 02.10.2019 р. № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», наказу Чорноморської митниці Держмитслужби від 02.12.2019 р. № 2 «Про введення в дію Організаційної структури Чорноморської митниці Держмитслужби на 2019 р.».
Наказом Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 18.03.2020 року № 34-о позивача звільнено, у зв'язку з реорганізацією, відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу», п.1 ст. 40 КЗпП України.
Не погоджуючись зі своїм звільненням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
За наслідком встановлених обставин суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 83 Закону № 889-VIII державна служба може бути припинена, у тому числі, за ініціативою суб'єкта призначення (пункт 4 частини першої статті 83 Закону).
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
За частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне вивільнення на підставі пунктів 1 та 11 частини першої ст. 87 у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Відповідно до статті 36 КЗпП зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.
У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини другої статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Порядок вивільнення працівників, у тому числі з підстав змін в організації виробництва і праці, врегульовано статтею 49-2 КЗпП.
Відповідно до частини 1 статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
За частиною третьою статті 49-2 КЗпП одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Отже, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади на підприємстві, в установі, організації, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Однак, вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:
про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;
у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;
не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.
Так, згідно зі статтею 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
За частиною третьою статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:
1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;
2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;
3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;
4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;
5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;
7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;
8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;
9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.
Як встановлено судом, відповідно до постанови КМУ віл 18.12.2018 р. № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, через реорганізацію Державної фіскальної служби шляхом поділу останньої. Також постановою КМУ від 02.10.2019 р. № 858 «Про утворення територіальних органів Державної митної служби», затверджено перелік територіальних органів державної фіскальної служби, що реорганізується. В переліку зазначено, що Чорноморська митниця Держмитслужби, є територіальним органом до якого приєднується Миколаївська митниця ДФС та Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.
Відповідно до переліку змін № 1 до штатного розпису на 2018 р. Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі затвердженого 30.07.2018 р. в.о. Голови Державної фіскальної служби України штат Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі становив 270 осіб.
Відповідно до штатного розпису на 2020 рік Чорноморської митниці Держмитслужби, затвердженого 28.01.2020 року Головою Державної митної служби, штат Чорноморської митниці Держмитслужби становить 427 осіб.
Однак, відповідачем не було запропоновано позивачу нову посаду, з посиланням, що це є правом суб'єкта призначення, а не його обов'язком.
Так, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст. 87 Закону України «Про державну службу» суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
З урахуванням вищевказаних норм чинного законодавства, суд приходить до висновку, що відповідач довів належними та допустимим доказами правомірність своїх дій, не порушуючи вимоги статті 87 ЗУ «Про державну службу».
Щодо вимоги позивача про стягнення з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 компенсацію за завдану моральну (немайнову) шкоду в розмірі 10 000,00 грн, суд зазначає, що згідно з ч.1 та ч.2 ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч.3 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Статтею 1167 Цивільного кодексу України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 № 4 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів приниження честі, гідності та ділової репутації діями відповідача по справі.
Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог про визнання наказу про звільнення протиправним, тому позовна вимога про стягнення моральної шкоди також є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст.74 КАС України).
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 КАС України).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Таким чином, суд вважає, що відповідачем надано достатньо належних та допустимих доказів щодо правомірності своїх дій.
В судовому засіданні 24.06.2020 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Керуючись статтями 2, 6 ,9, 12, 14, 44, 139, 241 - 246, 250 , 255 КАС України, суд
вирішив:
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73000, м.Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 39624611), Чорноморської митниці Держмитслужби (73000, м.Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 43335608) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції,який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", від 02.04.2020 року Розділ VІ Прикінцевих положень КАС України доповнено п. 3 відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов'язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 30 червня 2020 р.
Суддя Д.К. Василяка
кат. 106030000