Іменем України
"03" грудня 2009 р. справа № 5020-3/330
За позовом Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С."
(99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 1)
про стягнення 73968,68 грн. та усунення перешкод в користуванні майном,
Суддя Головко В.О.
Представники сторін:
позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) -Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу, довіреність б/н від 01.09.2009;
відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С.") -не з'явився.
Суть спору:
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (позивач) звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С." (відповідач) про стягнення 12368,77 грн. та усунення перешкод у користуванні майном.
Позов обґрунтований посиланням на статтю 785 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Позивач зазначає, що незважаючи на припинення договору оренди, відповідач об'єкт оренди не повернув.
Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 19.10.2009 порушено провадження у справі № 5020-3/330.
У ході судового розгляду, позивач, у порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, надав заяву про уточнення позовних вимог, яка по суті є заявою про збільшення розміру майнових позовних вимог. Відповідно до цієї заяви позивач просить зобов'язати ТОВ "ВИП-Сервіс-Ю.С." звільнити (повернути) нерухоме майно за договором оренди № 452-05 від 02.12.2006 -вбудовані нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 138,50 м2, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Одеська, 1, шляхом передачі зазначеного майна Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради, а також стягнути з ТОВ "ВИП-Сервіс-Ю.С." неустойку у розмірі 73968,68 грн. та судові витрати.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Отже, збільшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, тому суд прийняв цю заяву до розгляду.
Відповідач явку уповноважених представників у судові засідання 05.11.2009, 18.11.2009 не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, про причини неявки не повідомив.
У зв'язку з неявкою в судові засідання представника відповідача розгляд справи двічі відкладався.
В судове засідання 03.12.2009 відповідач знову не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини нез'явлення суд не повідомив.
Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи не вбачається.
Суд вирішив розглянути справу за відсутності представника відповідача за наявними у ній матеріалами (у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 03.12.2009 представник позивача висловив суду позовні вимоги, на позовних вимогах наполягав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі на підставах, викладених в позовній заяві, з урахуванням збільшення розміру позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -
02.12.2006 між Територіальною громадою в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С." (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 452-05 (далі -Договір, арк.с.9-12), відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду нерухоме майно -вбудовані нежитлові приміщення (ІІ-18 -ІІ-29), загальною площею 138,50 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Одеська, 1, та знаходяться на балансі РЕП-3 (далі -об'єкт оренди).
Згідно з пунктом 1.2 Договору, вбудовані нежилі приміщення належать Територіальній громаді м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради на праві комунальної власності на підставі Свідоцтва про право власності на вбудовані нежилі приміщення, виданого Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради від 28.11.2006 на підставі Рішення сесії Севастопольської міської Ради № 339 від 12.11.2002, наказу Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради № 925 від 27.11.2006, зареєстрованого Комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації та державної реєстрації об'єктів нерухомого майна" Севастопольської міської Ради за реєстровим № 2937 у реєстровій книзі № 7 мс стор. 86 від 30.11.2006.
Відповідно до пункту 2.3 Договору, повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення договору. Майно повинно бути повернуто в стані, у якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу. Прийом-передача об'єкта оренди після закінчення дії договору оренди здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця та Орендаря. Вартість майна, що повертається Орендарем Орендодавцю визначається на підставі акту оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення договору оренди, звіреного з актом прийому-передачі майна в оренду. Передача майна Орендарем і приймання його Орендодавцем посвідчується актом прийому-передачі, що підписується представниками сторін. У випадку погіршення Орендарем стану орендованого майна, Орендар зобов'язаний відшкодувати вартість робіт, необхідних для проведення відбудовних робіт. Майно вважається повернутим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі об'єкта оренди.
Пунктами 3.1-3.4 Договору встановлено, що розмір орендної плати визначається відповідно до Методики, затвердженої Рішенням сесії міської Ради № 344 від 13.11.2002 та складає 20554,70 грн. на рік. Орендна плата визначена, виходячи з 10% вартості об'єкта оренди. Амортизаційні відрахування і вартість послуг Орендодавця не включаються в орендну плату.
Орендна плата складає 2212,37 грн. на місяць і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця.
Сума орендної плати підлягає щомісячному корегуванню Орендарем при внесенні чергового платежу відповідно до індексу інфляції, встановленого Міністерством статистики України.
Сторони даного договору зобов'язані переглянути розмір орендної плати на вимогу однієї зі сторін у випадку зміни цін і тарифів, а також в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.
Відповідно до пункту 4.12 Договору, орендар зобов'язується повернути орендоване майно при припиненні дії Договору в належному стані з урахуванням його зносу.
Договір діє з моменту його підписання та нотаріального посвідчення і державної реєстрації строком до 01.06.2007 (пункт 7.1 Договору).
Згідно з пунктом 7.5 Договору, його дія припиняється, зокрема, внаслідок закінчення строку оренди, передбаченого договором.
Відповідно до пункту 8.2 Договору, цей договір є новою редакцією договору оренди № 452-05 від 01.07.2005.
За Актом приймання-передачі орендованого майна, складеного між позивачем та відповідачем 02.12.2006, Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нерухоме майно, розташоване за адресою: м. Севастополь, вул. Одеська, 1 (арк.с.12).
Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 25.07.2007 у справі № 20-12/303 за позовом ТОВ "ВИП-Сервіс-Ю.С." до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про спонукання укласти договір оренди (арк.с.30-31), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.11.2007 та постановою Вищого господарського суду України від 15.05.2008 (арк.с.32-35), встановлено, що договір оренди нерухомого майна від 01.07.2005 № 425-05, укладений строком до 01.06.2007, є продовженим та тих же умовах та на той же строк (тобто на 1 рік 11 місяців, а саме до 01.05.2009).
Листом вих. № 2647 від 14.05.2009 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив відповідача про те, що 01.05.2009 договір оренди № 452-05 від 02.12.2006 припинив свою дію у зв'язку із закінченням строку, на який він був укладений, та просив передати зазначене приміщення за актом приймання-передачі (арк.с.13).
Неповернення відповідачем нерухомого майна у встановлений договором строк і стало причиною для звернення позивача до господарського суду з даним позовом.
Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.
Приписами статей 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
За змістом частин 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об'єктів, що передаються у користування і оренду та ін.
Правові засади організаційних відносин, пов'язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання майна, що перебуває у комунальній власності, визначені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 № 2269-XII (з наступними змінами і доповненнями), який є спеціальним законом щодо цих відносин.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
За приписами пункту 2 статті 26, пункту 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено, а орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Згідно з частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому в договорі.
Спеціальною нормою статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін дії договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін. Умови договору оренди на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо умов договору переважне право орендаря на укладення договору припиняється.
Юридичний аналіз наведених правових положень свідчить, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. Наймодавець, який не бажає продовжувати договір, повинен попередити про це наймача не пізніше одного місяця після закінчення терміну дії договору, після спливу якого договір найму буде вважатися поновленим на новий строк і може бути розірваний лише на загальних підставах.
Судом встановлено, що відповідач протягом місяця після закінчення строку дії договору повідомив відповідача про це та про необхідність звільнення приміщення. Так, згідно з рішенням господарського суду м. Севастополя від 25.07.2007 у справі № 20-12/303 за позовом ТОВ "ВИП-Сервіс-Ю.С." до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради про спонукання укласти договір оренди (арк.с.30-31), строк дії договору оренди № 452-05 від 02.12.2006 -до 01.05.2009.
Дане рішення набрало законної сили 07.11.2007 і в подальшому постановою Вищого господарського суду України залишено без змін (арк.с.32-35).
Отже, факт продовження дії договору до 01.05.2009 є преюдиціальним для сторін, тому в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягає.
Лист-повідомлення № 2647 від 14.05.2009 про припинення договору фактично було надіслано відповідачеві цінним листом 16.05.2009 (арк.с.13, та зворотний бік).
Зазначене дозволяє зробити висновок про дотримання орендодавцем наведених норм щодо повідомлення орендаря про припинення договору оренди протягом одного місяця після його закінчення.
Приписами пункту 1 статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статті 291 Господарського кодексу України та статті 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.
Враховуючи, що дія договору оренди закінчилася 01.05.2009, а доказів досягнення домовленості щодо умов нового договору сторонами не надано, а також не представлено підписаного сторонами акта приймання-передачі об'єкта оренди, суд дійшов висновку про безпідставне утримання (удержание) позивачем спірного нежилого приміщення, тобто незважаючи на заяву позивача про припинення договору оренди, відповідач об'єкт оренди не повернув.
Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.
Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
З наведеною нормою кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина 2 якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих суб'єктів присудження до виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до пункту 6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 року № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності" (далі -Роз'яснення) державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що є всі підстави для усунення перешкод Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради у користуванні спірним майном шляхом звільнення спірного приміщення відповідачем, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача звільнити об'єкт оренди та повернути його позивачеві підлягають задоволенню.
Також позивач просив стягнути з відповідача неустойку у розмірі -73968,68 грн. за весь час користування приміщенням після закінчення договору оренди, а саме за період з травня по жовтень 2009 року включно.
Суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод); з інших юридичних фактів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як зазначено вище, статтею 785 Цивільного кодексу України та пунктом 4.12 Договору № 452-05 від 02.12.2006 встановлений строк виконання обов'язку орендаря повернути об'єкт оренди орендодавцеві -"негайно".
Проте, до цього часу даний обов'язок відповідачем не виконано.
Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).
За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки за користування річчю після закінчення строку дії договору найму (оренди) встановлений статтею 785 Цивільного кодексу України і дорівнює подвійній платі за користування річчю за час прострочення.
Згідно з розділом 3 Договору оренди, орендна плата становить 2212,37 грн. на місяць. Сума орендної плати підлягає щомісячному корегуванню Орендарем при внесенні чергового платежу відповідно до індексу інфляції, встановленого Міністерством статистики України. (При цьому базовим місяцем є листопад 2006 року).
За розрахунками позивача, сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, за період з травня по жовтень 2009 року склала 73968,68 грн. (арк.с. 52-53).
Суд, перевіривши розрахунок суми неустойки, наданий позивачем, вважає його вірним, а вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у розмірі 73968,68 грн. -такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач, в порушення наведених процесуальних норм, не надав суду будь-яких доказів виконання умов договору та вимог чинного законодавства стосовно повернення об'єкта оренди позивачеві.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на останнього здійснені позивачем судові витрати.
Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С." (99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 1, ідентифікаційний код 32747697, п/р 2600915000649 в АКБ «Правекс», МФО 324983) звільнити нерухоме майно - вбудовані нежитлові приміщення (ІІ-18 -ІІ-29) підвалу, загальною площею 138,50 м2, що розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Одеська, 1, шляхом передачі цього майна Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 23895637; п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509).
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С." (99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 1, ідентифікаційний код 32747697, п/р 2600915000649 в АКБ «Правекс», МФО 324983) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 23895637) неустойку в розмірі 73968,68 грн., з яких 97% - 71749,64 грн. (сімдесят одна тисяча сімсот сорок дев'ять грн. 64 коп.) на п/р 33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя, код платежу 22080400), а 3% -2219,04 грн. (дві тисячі двісті дев'ятнадцять грн. 04 коп.) на п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач -місцевий бюджет м. Севастополя).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С." (99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 1, ідентифікаційний код 32747697, п/р 2600915000649 в АКБ «Правекс», МФО 324983) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 23895637; п/р 31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) витрати по сплаті державного мита у розмірі 824,69 грн. (вісімсот двадцять чотири грн. 69 коп.) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.О. Головко
Рішення оформлено відповідно
до вимог ст. 84 Господарського
процесуального кодексу України
і підписано 14.12.2009.
1. Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради
(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "ВИП-Сервіс-Ю.С."
(99011, м. Севастополь, вул. Одеська, 1)