ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
про закриття провадження у справі
24 червня 2020 року м. Київ№ 640/6170/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши в порядку письмового провадження питання про закриття провадження в адміністративній справі:
за позовом ОСОБА_1
до треті особи Міністерства молоді та спорту України ОСОБА_2, Громадська спілка «Федерація баскетболу»
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства молоді та спорту України, треті особи: ОСОБА_2 та Громадська спілка «Федерація баскетболу», в останній редакції якого просив суд: визнати протиправною бездіяльність Міністерства молоді та спорту України щодо незастосування відносно ОСОБА_2 та Громадської спілки «Федерація баскетболу України» санкції за порушення заборони щодо розміщення ставок на спорт згідно з підпунктом 48-10 пункту 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №220.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2019 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2019 після відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, суд дійшов висновку про необхідність закрити провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі підлягає закриттю, що обґрунтовується наступним.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Справедливість судового рішення вимагає, аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.
У пункті 53 рішення від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (пункт 57 рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), Series A, № 93).
Право особи на доступ до правосуддя гарантоване статтею 55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб.
Відповідно до частини першої і третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Конституційний Суд України у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами. Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої і другої статті 55 Конституції України.
Згідно з частинами першою та другою статі 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист; захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також у будь-який спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Аналізуючи зазначені положення, можна дійти висновку, що нормами Кодексу адіністративного судочинства Украни регламентується порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Так, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
При цьому сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту, юридичної природи обставин у справі та реалізації суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах владних управлінських функцій.
Визначальним для розуміння спору як адміністративно-правового є не тільки участь суб'єкта владних повноважень, але й характер відповідного спору та його наслідки для суб'єкта спірних правовідносин. Спір набуває ознак публічно-правового за умов здійснення органом публічної влади та/або їх посадовими особами у цих відносинах владних управлінських функцій саме стосовно особи, яка заявляє про порушення щодо неї внаслідок реалізації/нереалізації органом публічної влади цих управлінських функцій.
Звертаючись до суду із вимогою про визнання протиправною бездіяльності Міністерства молоді та спорту України щодо застосування відносно ОСОБА_2 та Громадської спілки «Федерація баскетболу України» санкцій та порушення заборони щодо розміщення ставок на спорт, позивач виходив з того, що:
- згідно з частиною четвертою статті 8 Закону України «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань» спортсменам, особам допоміжного спортивного персоналу, які беруть участь у спортивному змаганні, посадовим особам у сфері спорту забороняється розміщувати ставки на спорт щодо результатів офіційного спортивного змагання, в якому вони або їхня команда беруть участь. Відповідно до частини другої статті 17 вказаного Закону суб'єктами відповідальності за корупційні правопорушення, що впливають на результати офіційних спортивних змагань, є, зокрема, особи, які порушили заборону, встановлену в частині четвертій статті 8 цього Закону; особи, які примушували чи підбурювали цих суб'єктів до правопорушень або вступили з ними у змову.
Також статтею 2 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» в Україні заборонено гральний бізнес та участь в азартних іграх;
- Міністерство молоді та спорту України є суб'єктом владних повноважень, наділене владними управлінськими функціями, одна з яких, визначена підпунктом 48-10 пункту 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №220, відповідно до якої Міністерство застосовує санкції за порушення заборони щодо розміщення ставок на спорт, передбаченої законом;
- в мережі Інтернет розміщені відеоролики, які підтверджують факти порушення членом національної збірної команди України з греко-римської боротьби ОСОБА_2 та Громадською спілкою «Федерація баскетболу України» законодавства стосовно заборони розміщення ставок на спорт. Ця інформація є загальнодоступною, в тому числі для Міністерства молоді та спорту України;
- відповідач не виконав покладену на нього функцію стосовно застосування до названих вище осіб санкцій за порушення ними передбаченої законом заборони щодо розміщення ставок на спорт;
- така бездіяльність відповідача порушила права позивача як громадянина України, гарантовані статтями 49 та 68 Конституції України, відповідно на належний розвиток фізичної культури і спорту та неухильне дотримання кожним Конституції України та законів України, непосягання на права інших людей. Позивач вказав, що відповідно до статті 67 Конституції України він сплачує податки та збори в порядку, визначеному законом, тому має право на їх цільове використання в інтересах України, в тому числі й Міністерством молоді та спорту України з метою забезпечення виконання ним законодавства України, в тому числі в інтересах позивача з метою забезпечення дотримання, а не порушення його прав. Отримуючи з Державного бюджету України кошти для виконання покладених на нього повноважень та функцій відповідач протиправно ухиляється від їх виконання, порушуючи право позивача на належний розвиток фізичної культури і спорту з боку держави.
Проте, за висновком суду, дана справа не має ознак адміністративної та її вирішення не відноситься до юрисдикції адміністративного суду з огляд на таке.
За змістом пунктів 1, 2, 3 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №220, Мінмолодьспорт є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання.
Мінмолодьспорт у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Основними завданнями Мінмолодьспорту є забезпечення формування та реалізація державної політики у молодіжній сфері, сферах фізичної культури і спорту, національно-патріотичного виховання, участь у формуванні та реалізація в межах повноважень, передбачених законом, державної політики у сфері волонтерської діяльності.
Відповідно до підпункту 48-10 пункту 4 вищевказаного Положення Мінмолодьспорт відповідно до покладених на нього завдань застосовує встановлені нормативними актами компетентних спортивних організацій санкції за порушення заборони щодо розміщення ставок на спорт, передбаченої законом.
Визначення таких повноважень Міністерства у справах молоді та спорту України узгоджується із приписами пункту 2 частини першої статті 9 та пунктом 4 частини першої статті 10 Закону України «Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань».
З наведеного слідує, що Міністерство молоді та спорту України є суб'єктом владних повноважень, наділене функцією стосовно застосування санкцій до осіб, винних у порушенні передбаченої законом заборони щодо розміщення ставок на спорт, та може бути відповідачем в адміністративних справах.
Однак, в даному випадку для віднесення цього спору до юрисдикції адміністративного суду відсутня така обов'язкова ознака публічно-правового спору як обов'язок виконання відповідачем як суб'єктом владних повноважень наданої йому вищевказаної публічно-владної управлінської функції саме стосовно позивача чи за його зверненням, невиконання якої Міністерством матиме негативний вплив на його права та інтереси.
Судом встановлено, що позивач не є учасником правовідносин щодо застосування Мінмолодьспорт санкцій до вищевказаних осіб.
За таких обставин оспорювана бездіяльність відповідача за своїм змістом не є управлінською діяльністю, оскільки не створює безпосередньо для позивача будь-які правові наслідки, а тому ця бездіяльність не породжує для нього права на захист, отже, й права на звернення до суду з цим адміністративним позовом. Тобто правовідносини, які можуть створювати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду, в даному випадку відсутні.
У свою чергу відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №802/2474/17-а).
Крім того, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення права було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, сформований Верховним Судом України в постанові від 15.11.2016 у справі №800/301/16).
До позовної заяви в новій редакції, поданої до суду 26.04.2019, позивачем долучено копію заяви від 26.04.2019, направленої до Міністерства молоді та спорту України 26.04.2019, про застосування до ОСОБА_2 та Громадської спілки «Федерація баскетболу України» санкцій за порушення передбаченої законом заборони щодо розміщення ставок. Заслуговує на увагу, що цю заяву направлено до відповідача після звернення позивача 09.04.2019 до суду з первинним позовом та в один день із поданням до суду 26.04.2019 нової редакції позовної заяви. Водночас в обґрунтування позовних вимог викладених в останній редакції позову, ОСОБА_1 на згадану заяву не посилається, тому оцінка судом факту її направлення до Міністерства спорту та молоді України та наслідків її розгляду останнім виходить за межі даного спору.
Таким чином, судом не встановлено факту відмови Мінмолодьспорт в задоволенні заяви позивача про застосування до вищевказаних осіб відповідних санкцій, яка би (заява) передувала його зверненню до суду з адміністративним позовом, і відмова у задоволенні якої свідчила би про наявність між позивачем та відповідачем правовідносин стосовно вирішення питання застосування санкцій.
Окрім того, обравши такий спосіб захисту своїх порушених прав як визнання протиправною оспорюваної бездіяльності Міністерства молоді та спорту України, і стверджуючи про порушення при цьому відповідачем статті 68 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, позивач, за висновком суду, фактично має на меті сприяти дотриманню відповідачем конституційного обов'язку діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що визначений частиною другою статті 19 Конституції України. Тоді як захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи у публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
У постанові від 15.11.2016 в справі №800/301/16 Верховний Суд України вказує, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення права було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Однак, стверджуючи про порушення відповідачем гарантованого йому статтею 49 Конституції України права на належний розвиток фізичної культури і спорту, позивач не вказав яке саме його конкретне індивідуально визначене право реально порушене відповідачем.
Згідно з постановою від 26.02.2019 у справі №9901/663/18 Велика Палата Верховного Суду погодилася з Касаційний адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції, який ухвалою відмовив позивачеві у відкритті провадження у справі, оскільки останній оспорює бездіяльність Верховної Ради України щодо незатвердження Положення про Апарат Верховної Ради України та зобов'язання відповідача затвердити своєю постановою Положення про Апарат Верховної Ради України, яка за своїм змістом не є управлінською діяльністю, що створювала б безпосередньо для позивача певні правові наслідки, у зв'язку з чим із таких правовідносин не може виникати публічно-правовий спір, який віднесено до юрисдикції адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач не є ані працівником Апарату Верховної Ради України, ані особою, на яку можуть бути поширені норми Положення про Апарат Верховної Ради України, тому оспорювана позивачем бездіяльність Верховної Ради України не породжує для нього права на захист, тобто права на звернення до суду з цим адміністративним позовом.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що суд першої інстанції правомірно не зазначив у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки, на переконання Великої Палати Верховного Суду, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таку ж правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18, від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, від 05.02.2019 у справі №9901/638/18 та від 27.02.2019 у справі №9901/798/1.
Беручи до уваги наведені вище правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, а також відсутність між позивачем та відповідачем правовідносин, пов'язаних з реалізацією відповідачем владних управлінських функцій стосовно позивача, оспорювана бездіяльність відповідача не створює безпосередньо для позивача юридичних прав та/чи обов'язків, тому спір щодо оскарження цієї бездіяльності не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а провадження у справі підлягає закриттю відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено обов'язок суду закрити провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини першої статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пуктом частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Ураховуючи викладені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і які взагалі не підлягають судовому розгляду, суд в даному випадку позбавлений можливості роз'яснити позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд даної справи.
Частиною другою статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Керуючись статтями 238, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства молоді та спорту України про визнання протиправною бездіяльності Міністерства молоді та спорту України щодо незастосування відносно ОСОБА_2 та Громадської спілки «Федерація баскетболу України» санкції за порушення заборони щодо розміщення ставок на спорт згідно з підпунктом 48-10 пункту 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №220.
Повернути ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені статтями 295-297 цього ж Кодексу.
Суддя А.С. Мазур