24 червня 2020 року м. Рівне №460/3452/20
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Рівненській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області (ГУ ДПС у Рівненській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-21951-17 від 13.05.2019 року, скасування нарахування єдиного внеску за 2017 рік, 2018 рік та перший квартал 2019 року в сумі 21 030,90 грн. та зобов'язання Головне управління ДПС у Рівненській області привести у відповідність дані в інтегрованій картці платника.
В обґрунтування позову позивач вказав, що 08.05.2020 року отримав спірну вимогу, якою його зобов'язано сплатити 21 030,90 грн. боргу з єдиного внеску. Позивач не погоджується із оскаржуваною вимогою та вважає її протиправною, такою, що винесена не в порядку, не у спосіб та поза межами повноважень відповідача. Також зазначив, що згідно з положеннями Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон №2464-VI) він є застрахованою особою, тобто фізичною особою, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок Згідно трудової книжки позивача, в період, коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, він також перебував у трудових відносинах з ПАТ СК «Провідна» (з 17.08.2010 року по 11.02.2019 року) та у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (Рівненська філія) (з 15.02.2019 року по сьогодні). Єдиний внесок за нього в період 2017-2019 років нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального. Також вказує, що ним будь-яка підприємницька діяльність не здійснюється, жодні дії, які б могли свідчити про зворотне ним не вчинялися. З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.
Відповідач у відзиві на позов його вимоги заперечує. В обґрунтування своєї позиції вказав, що з 01 січня 2017 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким внесені зміни до Закону №2464-VI. Відповідно до вказаних змін фізичні особи-підприємці та самозайняті особи, які не одержують доходи, зобов'язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01 січня 2017 року становить 704,00 грн., а з 01 січня 2018 року - 819,06 грн., з першого січня 2019 року - 918,06 грн. Вказує, що позивач свій обов'язок, передбачений статтею 6, пунктом 8 статті 9 Закону №2464-VI щодо сплати єдиного внеску, не виконував. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Відтак, з наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.
Ухвалою від 19.05.2020 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинення певних дій прийнято до розгляду. Відкрито провадження в адміністративній справі №460/3452/20. Розгляд справи вирішено провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно з витягом з Єдиного з державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач в період з 11.09.2008 року по 22.05.2019 року був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця.
Відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) станом на 13.05.2019 року у сумі 21 030,90 грн. з розрахунку, що за 2017 рік сума боргу становить 8 448,00 грн. (704 грн. х 12 місяців); за 2018 рік - 9 828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців) та за перший квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяці).
Позивач не погоджується із такою вимогою, що стало підставою для його звернення із даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
За приписами частини четвертої статті 8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону №2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов'язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків.
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI є платниками єдиного внеску.
Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01 січня 2017 року діяло правило, відповідно до якого у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» це положення має таку редакцію: «У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску».
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця; тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного мінімальний страховий внесок за 2017 рік становить 8 448,00 грн. (704 грн. х 12 місяців); за 2018 рік - 9 828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців) та за перший квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяці).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (надалі - Інструкція №449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.
Відповідно до пункту 1 вказаного розділу до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Як слідує з матеріалів справи, ГУ ДПС у Рівненській області було нараховано позивачу як фізичній особі-підприємцю єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки на загальну суму 21 030,90 грн. з розрахунку, що за 2017 рік сума боргу становить 8 448,00 грн. (704 грн. х 12 місяців); за 2018 рік - 9 828,72 грн. (819,06 грн. х 12 місяців) та за перший квартал 2019 року в сумі 2 754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяці).
Разом з тим, судом встановлено, що згідно трудової книжки позивача, в період, коли він був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, він також перебував у трудових відносинах з ПАТ СК «Провідна» (з 17.08.2010 року по 11.02.2019 року) та у ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» (Рівненська філія) (з 15.02.2019 року по сьогодні).
Ці обставини підтверджуються індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (форма ОК-7), довідкою №234 від 12.05.2020 року, наказом №187-к від 08.07.2019 року, наказом №16 від 15.02.2019 року, наказом №32 к/тр-зв від 05.02.2019 року та наказом №377 пр/ру-к від 16.08.2010 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, перераховані вище юридичні особи як роботодавці, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачували за нього як страхувальники єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.
Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017 - 2019 роках, отримання інших доходів ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надано.
Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI , позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець як страхувальник в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Таку позицію підтримав Верховний Суд в постанові від 03.04.2020 року по справі №140/642/19.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000, "БулвесАД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").
Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою досить широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію "пропорційності", адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу, трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем із заробітної плати за умови відсутності доходу від відповідної підприємницької діяльності.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд на підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, та встановлених обставин справи, перевірених письмовими доказами, дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-21951-17 від 13.05.2019 року є протиправною та підлягає скасуванню.
Суд також зауважує, що рішення суду має бути не тільки законним та обґрунтованим, воно повинно бути ще й ефективним у захисті порушених прав, свобод та інтересів, а тому вважає, що з метою належного захисту порушеного права позивача слід також задовольнити похідні позовні вимоги щодо скасування нарахування єдиного внеску за 2017 рік, 2018 рік та перший квартал 2019 року в сумі 21 030,90 грн. та зобов'язання Головного управління ДПС у Рівненській області привести у відповідність дані в інтегрованій картці платника.
Зазначене також узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п.70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі "Обермейєр проти Австрії"; п.155 рішення Європейського суду з прав людини від 04.03.2014 у справі "Гранд Стівенс проти Італії").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати присуджуються позивачу відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Рівненській області №Ф-21951-17 від 13.05.2019.
Скасувати нарахування єдиного внеску за 2017 рік, 2018 рік та перший квартал 2019 року в сумі 21030,90 грн. та зобов'язати Головне управління ДПС у Рівненській області привести у відповідність дані в інтегрованій картці платника - ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складений 24 червня 2020 року.
Суддя Щербаков В.В.