Справа № 420/4906/20
26 червня 2020 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Потоцька Н.В., розглянувши клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Одеської міської ради, Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, третя особа: Одеський ордена «Знак Пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» в якому позивач просить:
визнати незаконним та скасувати Рішення виконавчого комітету Суворовської районної Ради народних депутатів №234 від 19.04.1991 р. «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш».
Ухвалою суду від 15.06.2020 року адміністративний позов залишений без руху, у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
25.06.2020 року на виконання ухвали суду надійшла заява про усунення недоліків, яка обґрунтована наступним.
По перше: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вважали, що рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року «Про скасування рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрації будівлі за СПТУ-8» в частині скасування права власності на об'єкти нерухомого майна за адресами: проспект Добровольського, 41, 43, 45, 47, 49; вул. Курська, 64а, 66а, 68а, 70а, 72а; вул. 4 Лінія, 50; вул. 7 Лінія, 3; вул. Кап. Кузнецова, 103; вул. Паустовського, 12а, 12; дорога Котовського, 168» прийнято без порушень чинного законодавства та рахували, що діють норми права. Однак, в 2019 р. господарський суду Одеської області більш як через 16 років після прийняття рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року прийняв позовну заяву та виніс рішення яким визнав неправомірним прийняття рішення №49.
На підставі рішення №49 яким скасоване рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року було приватизоване житло в будинку за адресою
АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 - який викупив приватизовану квартиру;
кв АДРЕСА_2 -
ОСОБА_4 .4 - ОСОБА_5 ;
кв. 4 -
ОСОБА_6 5 - ОСОБА_7 ;
АДРЕСА_3
АДРЕСА_4 16 - ОСОБА_8 ;
кв.20 - Чернікова ОСОБА_9 .
Про те, що вище зазначені квартири є приватизованими, підтверджується довідкою КП міське агентство з приватизації житла №30/01- 09, від 27.01.2017 р.
В порушення норм чинного на той час законодавства виконавчий комітет Суворовської районної ради народних депутатів від 19.04.1991 р. за № 234 заводу «Продмаш» дав дозвіл на правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш», що стало приводом для звернення до Суворовського районного суду м. Одеси, в якому завод просить «Визнати недійсним Свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 (справа №523/15572/16-ц).
Керуючись cт. 129-1 Конституції України ми і звернулись на підставі cm. 55 Конституції України до адміністративного суду в строк який не перевищує й семи днів після оголошення повного тексту постанови південно-західного апеляційного господарського суду №16/1107/19 від 27.05.2020 р.
По друге: в рішенні (№916/1107/19) апеляційної інстанції вказано: «Відповідно п.12, п.17 ст.19 Закону УРСР Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування, від 07.12.1990, № 533-ХІІ, виключно на пленарних засіданнях Ради народних депутатів вирішуються зокрема питання про скасування розпоряджень голови Ради, рішень та розпоряджень виконавчого комітету, за винятком рішень і розпоряджень з питань, віднесених до повноважень виконавчого комітету щодо здійснення державних функцій; регулювання земельних відносин відповідно до законодавства.
Вищевказана норма права за методом правового регулювання є імперативною тобто такою, що виражає в категоричних приписах держави чітко визначенні діяння, які не допускають ніяких відхилень від вичерпно перелічених прав та обов'язків.
Таким чином, скасування рішень та розпоряджень виконавчого комітету віднесено до виключної компетенції Ради народних депутатів.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, то оскаржуване рішення було прийнято відповідачем із порушенням вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, отже підставою у відмові даного позову є саме сплив строку позовної давності».
Як видно з вище наведеного наше право на звернення до адміністративного суду виникло після постанови південно-західного апеляційного господарського суду №916/1107/19 від 27.05.2020 р„ яке вступило в законну силу в якій вимога позивача про визнання незаконним та часткове скасування пункту 1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року є обґрунтованою на думку суду.
Крім того, згідно статуту Одеського Ордена «Знак пошани» заводу продовольчого машинобудування в п.1.1 ст. 1 «Загальних положень
«Одеський Ордена «Знак пошани» завод продовольчого машинобудування - підприємство з колективною власністю зареєстрований виконкомом Суворовської районної ради народних депутатів м. Одеси 31.05.1996 р.» Тому, як видно з вище наведеного виконком не мав права виносити рішення №234 від 19.04,1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш».
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, що передбачено ст. 8 Конституції України. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, що передбачено ст. 21 Конституції України. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними що передбачено ст. 22 Конституції України, Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що передбачено ст. 24 Конституції України. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом, що передбачено ст. 55 Конституції України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, що передбачено ст. 68 Конституції України.
Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання, що передбачено ст. 129-1 Конституції України.
Тому вважаємо строк для подачі позову пропущеним з поважної причини, а саме на підставі постанови південно-західного апеляційного господарського суду №916/1107/19 від 27,05.2020 р., яка вступила в законну силу в якій вимога позивача про визнання незаконним та часткове скасування пункту 1 рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів №49 від 22.01.1993 року «Про скасування рішення виконкому №234 від 19.04.1991 року «Про правову реєстрацію в ОМБТІ будинків заводу «Продмаш» і перереєстрації будівлі за СПТУ-8» в частині скасування права власності на об'єкти нерухомого майна за адресами: проспект Добровольського, 41, 43, 45, 47, 49; вул. Курська, 64а, 66а, 68а, 70а, 72а; вул. 4 Лінія, 50; вул, 7 Лінія, 3; вул. Кап. Кузнецова, 103; вул. Паустовського, 12а, 12; дорога Котовського, 168. є обґрунтованою.
Розглянувши подане клопотання суддя приходить до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Як вбачається із поданого адміністративного позову предметом розгляду у вказаній справі є рішення виконавчого комітету Суворовської районної Ради народних депутатів №234 від 19.04.1991 р.
Отже, днем виникнення підстав для звернення до суду є квітень 1991 р.
Адміністративний позов зареєстрований 09.06.2020 р. за вхід. № 4880/20, з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, а саме після спливу 29 років.
В поданому адміністративному позові позивачи вказують, що звернулись до суду на підставі ст. 55 Конституції України в строк який не перевищує й семи днів після оголошення повного тексту постанови Південно - західного апеляційного господарського суду № 916/1107/19 від 27.05.2020 року.
Суддя не приймає визначені заявниками підстави, у заяві як поважні причини пропуску строку звернення до суду, з огляду на наступне.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Правова визначеність є універсальним правовим інститутом, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до такої відповідальності, неприпустимість дій і бездіяльності органів влади, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини.
Зокрема, у п. 570 рішення у справі “ВАТ “Нафтова компанія Юкос” проти Росії” Європейський Суд з прав людини визначив термін давності, як передбачене законом право порушника не піддаватися попередженню або суду після закінчення певного терміну після здійснення правопорушення. Як зазначив ЄСПЛ, строки давності, які характерні для національних правових систем Держав-учасниць, відповідають декільком цілям, в числі яких забезпечення правової визначеності та остаточності.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, так Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов'язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням.
Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа “Безруков проти Росії”, п. 34).
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
З цього приводу у ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої відступлення від принципу правової визначеності через відновлення строку звернення до суду виправдано лише у випадках необхідності при обставинах істотного і непереборного характеру (справа “Салов проти України”), зокрема, з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (справа “Сутяжник проти Росії”, п. 38).
При оцінюванні поважності причин пропуску строку звернення до суду та прийнятті рішень про його поновлення ЄСПЛ, як правило, враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки;
2) поведінку заявника;
3) поведінку державних органів;
4) перевантаження судової системи;
5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи “Бочан проти України”, “Смірнова проти України”, “Федіна проти України”, “Матіка проти Румунії” та інші).
Водночас, навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа “Олександр Шевченко проти України”, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Загалом, згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи “Волчлі проти Франції”, “ТОВ “Фріда” проти України”).
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Щодо доводів заявників про наявність постанови Південно - західного апеляційного господарського суду № 916/1107/19 від 27.05.2020 року, суддя вважає за необхідне зазначити.
Вказаним рішенням встановлено, що:
-«…В обґрунтування клопотання про поновлення строків позовної давності позивач вказує, що про порушення права позивач дізнався із пояснень Суворовської райадміністрації ОМР, які були надані Приморському районному суду м. Одеси від 12.02.2019 у справі №522/22156/18….».
- «…За таких обставин суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність поважних причин пропуску позивачем позовної давності з огляду на наступні факти:
- рішення, пункт якого оскаржується, було прийнято 22.01.1993 року, підставою вказаного рішення стало рішення Арбітражного суду 1992 року, в якому стороною був позивач;
- позивач не заперечує факт обізнаності із існуванням рішення виконкому 1993 року;
- зазначає, що довідався про порушення свого права у 2019 році, оскільки невизнання його права відбулося у лютому 2019.
- тлумачення рішення 1993 року Суворовською райадміністрацією у іншій судовій справі не може вважатися причиною несвоєчасного подання позову;
- оскаржуване рішення існує з 1993 року, тобто вже близько 26 років….».
Приписами ч. 4 ст. 78 КАСУ встановлено, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Виходячи з викладеного, суддя вважає, що позивачем не визначено поважної причини пропуску строку звернення до суду, який складає 6 місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, оскільки період часу з 19.04.1991 року по 09.06.2020 року позивачами не обґрунтовано.
З огляду на викладене суддя не приймає визначені заявниками підстави, у клопотанні, як поважні причину пропуску строку звернення до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 123, 256, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
У задоволенні клопотання позивачів про поновлення строку звернення до адміністративного суду - відмовити.
Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки визначені статтею 295, 297 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII “Перехідні положення” КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя Потоцька Н.В.