ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 17/12609.12.09
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю
«Пухівський вентиляційний завод»
До Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Безпеки»
Простягнення 28 897, 08 грн.
Суддя Удалова О.Г.
Представники сторін:
Від позивачаДенисенко О.П. (дов. № 120409 від 12.04.2009 р.)
Бондарів В.І. (дов. № 120409 від 12.04.2009 р.)
Від відповідача Загниборода О.А. (директор)
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пухівський вентиляційний завод»(надалі -позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Безпеки»(надалі -відповідач), в якому просило стягнути з відповідача 28 897,08 грн. заборгованості за невиконання робіт за договором № 07/05-1 від 07.05.2008 р., з яких 28 454,35 грн. - заборгованість за невиконання робіт з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та 442,73 грн. -три проценти річних з простроченої суми.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 07.05.2008 р. між позивачем і відповідачем укладений договір № 07/05-01, відповідно до якого відповідач зобов'язався виконати роботи, пов'язані з монтажем та налагодженням системи контролю доступу. Позивач виконав свої зобов'язання належним чином та перерахував відповідачеві 28 350,00 грн., тоді як відповідач виконав передбачені договором роботи та встановив обладнання турнікету. Разом з тим, через 8 днів від дати запуску в експлуатацію турнікету останній зламався, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача вартість даного турнікету.
Відповідач позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з тих підстав, що вихід з ладу обладнання відбувся з вини позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2009 р. (суддя Кролевець О.А.) порушено провадження у справі № 17/126, розгляд справи призначено на 13.05.2009 р..
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2009 р. розгляд справи відкладався на 03.06.2009 р., у зв'язку з неявкою відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали суду від 17.04.2009 р..
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2009 р. судом призначено судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.
На вирішення експерту поставлені питання:
- яка технічна причина виходу з ладу обладнання (система контролю доступу), встановленого відповідачем за договором № 07/05-01 на виконання робіт від 07.05.2008 р. на об'єкті, що розташований за адресою: Київська область, Броварський район, с. Пухівка, вул. Радгоспна, 63?
- чи є вина позивача у виникненні на встановленому відповідачем обладнанні дефектів?
Цією ж ухвалою Господарського суду міста Києва провадження у справі зупинено до отримання висновку експерта.
22.07.2009 р. на адресу Господарського суду міста Києва надійшов лист Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України №07/5с4056/л від 06.07.2009 р., яким інститут повідомив про неможливість виконання ухвали суду про призначення судової експертизи через відсутність відповідних фахівців та лабораторного обладнання.
03.08.2009 р. Господарський суд міста Києва звернувся до Міністерства юстиції України з запитом щодо надання інформації щодо назви та реквізитів установи, уповноваженої на проведення відповідної судової експертизи, зокрема, з питань, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.06.2009 р..
Міністерство юстиції України своїм листом № 5117-0-32-09-36 від 04.09.2009 р. повідомило, що у науково-дослідних установах судових експертиз Міністерства відсутні фахівці, які можуть провести дослідження системи контролю доступу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2009 р. поновлено провадження у справі, позивач зобов'язаний надати суду інформацію щодо фахівців (спеціалістів відповідного напрямку, заводів-виробників аналогічного обладнання, гарантійних майстерень), які можуть провести дослідження системи контролю доступу з питань, викладених в ухвалі Господарського суду міста Києва від 03.06.2009 р..
Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва № 01-01/1054 від 29.09.2009 р., у зв'язку з обранням судді О.А. Кролевець на посаду судді Вищого господарського суду України, дана справа передана на розгляд судді Удалової О.Г.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2009 р. справа прийнята до провадження судді Удалової О.Г.
02.11.2009 р. у судовому засіданні оголошено перерву до 18.11.2009 р..
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2009 р.. розгляд справи відкладався на 30.11.2009 р., сторони зобов'язані надати суду письмові міркування щодо доцільності призначення та можливості виконання у справі судової експертизи, її виду, пропозиції щодо експертної установи, якій слід доручити проведення експертизи, а також спеціалістів, яких необхідно залучити до виконання експертизи, питань, які потрібно поставити на вирішення експертів, надавши пропозиції щодо покладення витрат за проведення експертизи.
30.11.2009 р. у засіданні господарського суду позивачем наданий перелік питань, які він вважає поставити на вирішення експертизи, а також перелік комерційних підприємств, які, на його думку, можуть провести дослідження систем контролю доступу на об'єкті.
Відповідачем свого ставлення щодо проведення експертизи у справі не висловлене, але замість цього зазначено, що наразі відсутня можливість проведення достовірної експертизи, оскільки позивачем самостійно виконані роботи по ремонту турнікету та заподіяні істотні механічні ушкодження.
30.11.2009 р. у засіданні суду позивачем надане клопотання до позовної заяви, згідно з яким просив суд «до своїх позовних вимог включити оплату за ремонт турнікету в сумі 3200,00 грн.».
Оцінивши доводи сторін, суд вирішив не призначати у справі судову експертизу з підстав, які викладені у мотивувальній частині даного рішення.
Відповідачем надані додаткові пояснення щодо заявленого позову, де зазначив, що відповідач в повному обсязі виконав свої гарантійні зобов'язання, оскільки за власні кошти виконав роботи з відключення та демонтажу зламаного турнікету, здійснив транспортування та оплатив виконання експертизи.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
07.05.2008 р. між позивачем і відповідачем укладений договір № 07/05-01 на виконання робіт, згідно з пунктом 1.1 якого позивач доручив, а відповідач зобов'язався на власний ризик виконати відповідно до умов договору роботи, які позивач зобов'язався прийняти та оплатити.
Пунктом 1.1 Договору сторони погодили, що роботами, які виконуються за цим договором, є монтаж та налагодження системи контролю доступу. Роботи виконуються на об'єкті позивача, який розташований за адресою: с. Пухівка, вул. Радгоспна, 63.
Відповідно до пункту 3.1 Договору ціна останнього включає в себе вартість матеріалів, обладнання та робіт, визначається згідно з додатком № 1 «Кошторис витрат»та складає суму в розмірі 28 350,00 грн. (з урахуванням ПДВ).
Згідно з пунктом 8.1 Договору розрахунки за договором здійснюються позивачем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок відповідача у наступні строки:
- аванс складає 14 175,00 грн. -протягом 2 банківських днів з моменту підписання цього Договору;
- доплата складає 8 505,00 грн. -протягом 26 банківських днів з моменту підписання цього Договору;
- остаточний розрахунок за виконані роботи згідно з «Кошторисом витрат»складає 5 670,00 грн. -протягом 5 банківських днів з моменту підписання акту здачі-приймання робіт.
08.05.2008 р. позивачем сплачено відповідачеві 14 175,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 306.
26.06.2008 р. позивачем сплачено відповідачеві 8 505,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 364.
03.07.2008 р. позивачем сплачено відповідачеві 5 670,00 грн., що підтверджується належним чином засвідченою копією платіжного доручення № 380.
Таким чином, позивачем на виконання своїх зобов'язань за Договором № 07/05-01 сплачена відповідачеві сума в розмірі 28 350,00 грн., тобто в розмірі, який визначений пунктом 3.1 договору № 07/05-01 та додатком № 1 «Кошторис витрат».
За твердженням позивача, з яким погодився й відповідач, передбачене Договором № 07/05-01 обладнання (турнікет) було введено в експлуатацію на об'єкті позивача 02.07.2009 р..
Як вбачається з наданої позивачем доповідної записки охоронця старшої зміни Н.А. Цішевської, «2 липня 2008 року було запущено на центральному вході турнікет. За час експлуатації турнікету були випадки, при чому регулярні, неспрацювання карток, які регулярно потрібно було перепрограмовувати. Порушень використовування турнікету зі сторони працівників не помічалось. Протягом першого тижня на КПП знаходились ст. зміни та начальник СБ, які постійно контролювали виконання інструкцій працівниками підприємства і на місці вивчали правила по його використанню. 8 липня 2008 року турнікет вийшов із строю. Тобто, не фіксувався вихід працівників, так як було вільне повертання вертушки, а на вхід вертушка клинила».
Тобто, 08.07.2008 р. поставлене відповідачем за тиждень до цього на підставі Договору № 07/05-01 обладнання перестало працювати.
18.09.2009 р. товариством з обмеженою відповідальністю «СтілАрм»складено акт про стан обладнання, згідно з яким турнікет знаходиться в стані, що виключає подальшу експлуатацію. Згідно з описом дефектів в акті зазначено, що в результаті порушення правил експлуатації турнікету був зігнутий і зламаний стопорний важіль механізму, а також зламалась вісь на якій він кріпився. У зв'язку з зазначеним товариство з обмеженою відповідальністю «СтілАрм»повідомило, що не несе жодних гарантійних зобов'язань з обслуговування та ремонту даного обладнання.
14.11.2008 р. позивачем направлено претензію на адресу відповідача, в які він просив перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 25 023,75 гривень.
Відповідач своїм листом № 01/12/01 від 01.12.2008 р. відмовив у задоволенні претензії, посилаючись на те, що все змонтоване обладнання та устаткування сертифіковане в Україні та відповідає встановленим нормам.
Спір виник внаслідок того, що, на думку позивача, відповідач не виконав своє господарське зобов'язання з виплати даних коштів, у зв'язку з чим, посилаючись на статтю 193 Господарського кодексу України, просив стягнути з відповідача сплачену ним по Договору суму в повному обсязі.
Водночас, суд не знаходить підстав для задоволення заявлених позовних вимог виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В силу даної норми, позивач зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу заявлених позовних вимог.
Перелік фактів предмету доказування визначається згідно з вимогами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України. Зі змісту даної норми вбачається, що суд, вирішуючи справу, має встановити наявність чи відсутність фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, фактів, якими відповідач заперечує проти позову, а також факти, якими встановлюються інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
При цьому, необхідний склад фактів, включених до предмету доказування, і який підлягає встановленню судом для правильного вирішення спору, визначається на підставі норм матеріального права згідно з якою і визначаються ті обставини, з настанням яких матеріальний закон або договір пов'язує той чи інший правовий наслідок.
З огляду на зазначене, при вирішенні даного господарського спору з'ясуванню підлягають ті факти, перелік яких визначається згідно з самостійно обраним позивачем способом захисту порушеного права та статтею матеріального закону, спрямованого на здійснення цього способу захисту.
Як зазначалось, позивач передаючи на вирішення господарського суду вимоги щодо стягнення з відповідача коштів посилався на статтю 193 Господарського кодексу України.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює загальні умови виконання господарського зобов'язання.
Зокрема, частина перша статті 193 Господарського кодексу України визначила, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Тому, в силу даної норми позивач зобов'язаний довести наявність у відповідача господарського зобов'язання, до примусового виконання якого в натурі й звернений даний позов. Зокрема, для позовної вимоги щодо стягнення з відповідача грошових коштів на підставі договору позивач зобов'язаний відповідно до статті 33 ГПК України надати докази, які підтверджують виникнення у відповідача господарського зобов'язання, яке не виконується останнім як то передбачено статтею 193 ГК України.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені статтею 174 Господарського кодексу України. Згідно з нормами частини першої даної статті господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Частиною другою статті 14 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Проте, позивачем не було надано доказів, які б підтверджували виникнення у відповідача зобов'язань щодо повернення йому сплачених за Договором коштів, у зв'язку з настанням обставин, на які він посилається. Зокрема, позивачем ні в поданій позовній заяві, ні в засіданнях господарського суду так і не було названо норму матеріального закону або договору, відповідно до якої вихід з ладу змонтованого відповідачем обладнання тягне за собою виникнення у відповідача обов'язку повернути сплачені йому кошти.
Як вбачається з матеріалів справи, причиною виникнення даного спору став вихід з ладу турнікету, який був змонтований відповідачем позивачеві на підставі договору № 07/05-01, і подальшою відмовою відповідача від здійснення гарантійного ремонту цього обладнання.
Відповідно до пункту 7.1 Договору № 07/05-01 гарантійний термін при відповідному технічному обслуговуванню систем складає 5 років на монтажні та налагоджувальні роботи та 12 місяців на встановлене обладнання з моменту підписання акту здачі-приймання робіт. Протягом вказаних термінів відповідач зобов'язується безкоштовно усувати недоліки монтажу та проводити гарантійний ремонт обладнання.
Аналогічне положення міститься в нормі частини третьої статті 269 Господарського кодексу України, згідно з якою гарантійний строк експлуатації обчислюється від дня введення виробу в експлуатацію, але не пізніше одного року з дня одержання виробу покупцем (споживачем), а щодо виробів народного споживання, які реалізуються через роздрібну торгівлю, - з дня роздрібного продажу речі, якщо інше не передбачено стандартами, технічними умовами або договором.
Частиною шостою статті 269 Господарського кодексу України визначено, що постачальник (виробник) зобов'язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем (споживачем) правил експлуатації або зберігання виробу. У разі усунення дефектів у виробі, на який встановлено гарантійний строк експлуатації, цей строк продовжується на час, протягом якого він не використовувався через дефект, а при заміні виробу гарантійний строк обчислюється заново від дня заміни.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що в разі виходу з ладу поставленого відповідачем обладнання позивач вправі лише вимагати від відповідача або за свій рахунок усунути дефекти обладнання, або замінити це обладнання на інше. У випадку невиконання відповідачем даного обов'язку, позивач вправі виконати його самостійно віднісши понесені витрати на відповідача.
Проте, обов'язок відповідача повернути сплачені за товар кошти внаслідок виявлення впродовж гарантійного терміну дефектів не передбачений ні законодавством, ні договором, а тому не може бути покладений на відповідача відповідно до статті 14 Цивільного кодексу України.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для задоволення позову про повернення сплачених позивачем коштів, оскільки відсутні правові підстави покладення на відповідача відповідного обов'язку з їх повернення.
З цих підстав суд також не вбачає необхідності призначення в даній справі судової експертизи, оскільки питання наявності дефектів в поставленому обладнанні та причин їх виникнення не має значення для даної справи, і не входить до предмету доказування у спорі про стягнення заборгованості.
Згідно з пунктом 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 11 листопада 1998 року №02-5/424 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи»судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Враховуючи те, що жодною зі сторін не було заявлено клопотання про призначення судової експертизи та не надано правового обґрунтування необхідності її проведення, зважаючи на визначені межі доказування в даній справі, суд не знайшов передбачених статтею 41 ГПК України підстав для призначення у справі судової експертизи.
Відповідно до викладеного, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог. При цьому суд відзначає, що позивач не позбавлений можливості звернутись до відповідача з позовом про зобов'язання відшкодувати збитки, спричинені невиконанням власних гарантійних зобов'язань за Договором.
Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва
У позові відмовити повністю.
Суддя О.Г. Удалова
Рішення підписано 17.12.2009 р.