Дата документу 26.06.2020 Справа № 321/1738/19
Єдиний унікальний №321/1738/19 Головуючий у 1 інстанції: Машкіна Н.В.
Провадження № 22-ц/807/1943/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
«26» червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Гончар М.С.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,
В листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 10 серпня 2019 року між нею та відповідачем ОСОБА_2 була досягнута домовленість стосовно купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 .
В підтвердження своїх намірів 10 серпня 2019 року в якості завдатку вона передала відповідачу ОСОБА_2 10000 грн., 20 серпня 2019 року передала ще 10000 грн., про що свідчить відповідна письмова розписка, особисто складена відповідачем. Загальна сума переданих нею грошових коштів склала - 20000,00 грн.
Нотаріально угоду купівлі-продажу будинку вчинено не було, у зв'язку з чим ніякого зобов'язання у неї перед відповідачем не виникало, тому, вважала, що відповідач володіє належними їй грошовими коштами в сумі 20000,00 грн. без достатніх правових підстав. В добровільному порядку повернути вказані грошові кошти відповідач відмовляється.
На підставі зазначеного просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20 000 грн.
Рішенням Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що знаходження в неї оригіналу розписки свідчить про те, що вона передавала грошові кошти відповідачу, та, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про судові витрати.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 30 квітня 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами першою, другою, п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факт передачі нею коштів відповідачу ОСОБА_2 .
Колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи підтверджено та не оспорюється сторонами, що в серпні 2019 року відповідач здійснював продаж належного його матері житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з розпискою, оригінал якої був наданий до Запорізького апеляційного суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 10.08.2019 року при здійсненні продажу будинку матері отримав завдаток в сумі 10 000 грн. та 20.08.2019 року отримав ще 10 000 грн. (а.с. 5, 62).
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За своєю суттю розписка про отримання грошових коштів є документом, який одна сторона договору видає іншій стороні, підтверджуючи отримання певної грошової суми.
Таким чином, надана ОСОБА_1 розписка є тим документом, що підтверджує виникнення у сторін правовідносин.
При цьому наявність оригіналу розписки у позивача підтверджує факт надання коштів саме нею.
А тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність вказаних обставин.
Окрім того, досліджуючи розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Так, відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
За приписами ч.1 ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Частиною 1 ст. 546 ЦК України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише у разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу будинку.
За приписами ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Керуючись нормами ЦК України, які встановлюють правове регулювання завдатку, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідач не був власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на час складання розписки, що не заперечувалось сторонами.
В порушення вимог ч. 1 ст. 657 ЦК України між сторонами не був укладений попередній договір у письмовій формі з обов'язковим нотаріальним посвідченням, що свідчить про нікчемність договору.
Відповідач не заперечував отримання ним спірних коштів у визначеному розмірі, тому вказані обставини згідно вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Крім того, відповідач не є власником будинку, а правовідносини, що склалися між сторонами, не врегульовані на рівні правочину (довіреності), що не виключає застосування положень ст. 1212 ЦК України.
Отже, правовідносини, що склалися між сторонами щодо отриманя ОСОБА_2 за розпискою грошових коштів від позивача ОСОБА_1 за своєю правовою природою не є договірними правовідносинами, а тому не регулюються положеннями ст. 570 ЦК України.
Таким чином, наявні ознаки безпідставного набуття відповідачем майна за рахунок позивача.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Суд, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19).
В постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18) Верховний Суд дійшов висновку, що зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору
Отже, саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Проте суд першої інстанції зазначених вимог не врахував та не застосував до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч. 1,2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Частиною 1 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу.
Згідно із ч. 1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
При цьому відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно.
Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов'язань.
За вказаних обставин колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не бере до уваги доводи щодо належності грошових коштів в сумі 20 000 грн. ОСОБА_3 С ОСОБА_4 як такі, що не підтверджені належними доказами, окрім того, ОСОБА_5 не зверталася до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_1 .
На підставі зазначеного, рішення суду першої інстанції згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 20000 грн.
Згідно з ч.ч.1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України компенсація відповідачем суми судового збору за подання позовної заяви в розмірі 768,40 грн. та суми судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 152,6?0 грн. підлягає стягненню в дохід держави.
Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягнення судовий збір на користь держави в розмірі 1921? грн. (768,40 грн. + 1 152,6?0 грн.).
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Михайлівського районного суду Запорізької області від 17 березня 2020 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1921 (тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повний текст постанови складений 26 червня 2020 року.
Головуючий А.В. Дашковська
Судді: М.С. Гончар
Г.С. Подліянова