Дата документу 24.06.2020 Справа № 2-1046/10
Запорізький апеляційний суд
Єдиний унікальний № 2-1046/10 Головуючий у 1-й інстанції: Яркіна С.В.
Провадження №22-ц/807/2157/20 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
24 червня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді - доповідача: Подліянової Г.С.,
суддів: Гончар М.С.,
Маловічко С.В.,
за участю секретаря: Путій Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Доля Дмитра Миколайовича на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 березня 2020 року про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у справі за позовом Акціонерного Товариства « Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором , -
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
В обґрунтування вимог зазначила, що в провадженні Комунарського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області знаходиться виконавче провадження № 58190117 про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу.
Виконавче провадження №58190117 відкрито постановою державного виконавця від 25 січня 2019 року на підставі виконавчого листа, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області 02 червня 2011 року з примусового виконання заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року у справі №2-1046/2010.
Строк пред'явлення виконавчого листа до виконання встановлений до 09 березня 2012 року.
У виконавчому листі, виданому 02 червня 2011 року, не вірно вказано дату набрання законної сили заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року по справі № 2-1046/2010, замість 06 грудня 2010 року зазначено 09 березня 2011 року.
Також у зазначеному виконавчому листі зазначений ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача (ЄДРПОУ) 25821086, проте згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 1006275024 від 03 лютого 2020 року, суб'єкта господарювання із таким ідентифікаційним кодом не існувало та не існує.
Вказані обставини свідчать про невідповідність виконавчого документа вимогам закону та сплив строку на примусове виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року у справі № 2-1046/2010.
Із урахуванням зазначеного, заявник просила суд:
Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий лист, виданий Запорізьким районним судом Запорізької області від 02 червня 2011 року на примусове виконання рішення від 25 листопада 2010 року у справі №2-1046/2010.
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 13 березня 2020 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано зупинення виконання за виконавчим документом, а саме за виконавчим листом, виданим 02 червня 2011 року Запорізьким районним судом Запорізької області по цивільній справі № 2-1046/2010 за позовом АТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , адвокат Доля Дмитро Миколайович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати ухвалу Запорізького районного суду Запорiзької області від 13 березня 2020 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 не з'ясував всіх обставин справи, а саме не встановив, що станом на дату звернення стягувача до відділу державної виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження востаннє, відповідно до заяви від 14 грудня 2018 року, строк пред'явлення виконавчого листа, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області 02 червня 2011 року з примусового виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 березня 2011 року, є таким, що сплив. Крім того, виданий виконавчий лист є таким, що не відповідає вимогам виконавчого документа, встановлених ст. 369 ЦПК України в редакції від 12 березня 2011 року (станом на дату видання виконавчого листа) та Законом України «Про виконавче провадження», а саме не вірно звазначено дату набрання рішенням законної сили та невірно зазначений ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача , відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, якого не існувало та не існує.
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Комунарський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи ( т.2 а.с. 113,116 ) до апеляційного суду не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З огляду на зазначене, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності ПАТ « Банк «Фінанси та Кредит», Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя, які належним чином повідомлені про дату, час та місце розглядату справи, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувана ухвала зазначеним вимогам закону відповідає в повному обсязі.
Суд першої інстанції, приймаючи оскаржувану ухвалу виходив із того, що заочне рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року по справі №2-1046/2010 на момент розгляду заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, боржником не виконане, грошові кошти ОСОБА_1 стягувачу не повернула, відтак наявний обов'язок боржника. Крім того, виконавчий лист по вказаній справі було видано у відповідності до вимог Цивільного процесуального кодексу та Закону України «Про виконавче провадження», постанова про відкриття виконавчого провадження № 58190117 від 25 січня 2019 року є чинною, будь-яких доказів нгаявності інших обставин, визначених у ч. 2 ст. 412 ЦПК України заявником суду не надано.
З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону та фактичним обставнам справи.
Судом встановлено, що в квітні 2010 року Акціонерне Товариство «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Запорізьке регіональне управління» Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося з позовом до суду до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. (а.с. 3-31).
Заочним рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року позовні вимоги Акціонерного Товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Запорізьке регіональне управління» Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задоволено.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» в особі Філії «Запорізьке регіональне управління» Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» суму основного боргу за кредитом в розмірі 1208433,11 грн. (а.с. 70-71).
Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 28 лютого 2011 року виправлено описку в заочному рішенні Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року, в частині визначення прізвища відповідачки « ОСОБА_1 ». (а.с. 81).
На виконання вказаного заочного рішення, Запорізьким районним судом Запорізької області 02 червня 2011 року було видано виконавчий лист по справі №2-1046/2010, строк пред'явлення до виконання 09 березня 2012 року, який набрав законної сили 09 березня 2011 року. (а.с. 87).
Вказаний виконавчий лист неодноразово було пред'явлено стягувачем Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» до виконання до Комунарського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м. Дніпро), а саме:
Виконавче провадження 27048435, з примусового виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року, документ видав: Запорізький районний суд Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на коритсь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 1 208 433,11 грн.
16 червня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадженн» (в редакції, що діяла на той час), строк повторного пред'явлення до виконання 26 грудня 2012 року.
Виконавче провадження 33293118, з примусового виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року, документ видав: Запорізький районний суд Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на коритсь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 1 208 433,11 грн.
06 липня 2012 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 26 червня 2013 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадженн» (в редакції, що діяла на той час), строк повторного пред'явлення до виконання 26 червня 2014 року.
Виконавче провадження 40117705, з примусового виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року, документ видав: Запорізький районний суд Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на коритсь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 1 208 433,11 грн.
09 жовтня 2013 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 20 грудня 2013 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадженн» (в редакції, що діяла на той час), строк повторного пред'явлення до виконання 20 грудня 2014 року.
Виконавче провадження 43532202, з примусового виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року, документ видав: Запорізький районний суд Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на коритсь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 1 208 433,11 грн.
04 червня 2014 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 25 грудня 2015 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадженн» (в редакції, що діяла на той час), строк повторного пред'явлення до виконання 25 грудня 2016 року.
Виконавче провадження 51976916, з примусового виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року, документ видав: Запорізький районний суд Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 на коритсь АТ «Банк «Фінанси та Кредит» 1 208 433,11 грн.
18 серпня 2016 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. 02 лютого 2018 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадженн» (в редакції, що діяла на той час), строк повторного пред'явлення до виконання 02 лютого 2021 року.
25 січня 2019 року було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №581901117 на виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року. (а.с. 92-93).
Однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право на звернення до суду було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Виконання рішення суду будь-якої інстанції необхідно розглядати як важливу частину "судового провадження" відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі Hornsby v. Greece (Горнсбі проти Греції) від 19 березня 1997 року, заява №18357/91, п. 40).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до положень частини другої статті 432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
При цьому словосполучення "або з інших причин" стосується саме припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов'язання визначені главою 50 розділу І книги п'ятої ЦК України.
Так, зобов'язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов'язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов'язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.
Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: - видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); - коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; - видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; - помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; - видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; - пред'явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред'явлення цього листа до виконання.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов'язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Як роз'яснив Вищий Спеціалізований Суд України в інформаційному листі від 01 липня 2015 року "Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах" у зв'язку з відсутністю чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у суддів виникали труднощі під час її застосування. Так, словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов'язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв'язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.
Окрім того, за своїм змістом частина друга статті 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного так и часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: - помилковість видачі виконавчого листа; - боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов'язок припинився;- обов'язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов'язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України).
Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов'язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Разом з тим, за наявності судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не доведено, що ним чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого його обов'язок припинився, або його обов'язок, як боржника, припинився з інших причин, передбачених положеннями статті 432 ЦПК України.
Згідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперенчень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не можек грунтуватится на припущеннях.
Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що стягувачем було пропущено строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання ОСОБА_1 суду не надала.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що вказаний виконавчий лист неодноразово було пред'явлено стягувачем Акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит» до виконання до Комунарського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністрества юстиції (м. Дніпро). Виконавче провадження відкривалось п'ять разів та відповідно державний виконавець виносив постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Останній раз було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №581901117 від 25 січня 2019 року на виконання виконавчого листа №2-1046/2010 виданого 02 червня 2011 року, яка була отримана боржником ОСОБА_1 05 лютого 2019 року.
Дії державного виконвця щодо відкриття виконавчого провадження, в тому й числі про визнання постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 січня 2019 року незаконною та скасвання її, боржником оскаржено не було. Постанова про відкриття виконавчого провадження є чинною.
Отже, доводи апеляційної скарги, що стягувачем пропущено строк пред'явлення виконавчого листа до виконання не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.
Крім того, доводи апеляційної скарги, про невідповідність виданого виконавчого листа вимогам, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», не беруться колегією суддів до уваги, оскільки відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21 квітня 1999 року, що діяла на час видачі виконавчого листа, статтею 18 передбачалися вимоги до виконавчого документа, а саме: у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо; 4) резолютивна частина рішення; 5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням; 6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Як вбачається з виконавчого листа, виданого Запорізьким районним судом Запорізької області 02 червня 2011 року, він відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження», оскільки містить всі необхідні реквізити.
Посилання апеляційної скарги про те, що у виконавчому листі виданному Запорізьким районним судом Запорізької області від 02 червня 2011 року не вірно вказано дату набрання законної сили заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 25 листопада 2010 року по справі № 2-1046/2010, замість 06 грудня 2010 року зазначено 09 березня 2011 року не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки не перешкоджає боржнику звернутися із заявою виправити помилку, допущену при його оформлені відповідно до положень ч. 1 ст. 432 ЦПК України.
Частиною першою статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 не наведено обґрунтованих підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.
Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Заборгованість за кредитним договором не погашена, зобов'язання позичальника та поручителя залишилися невиконаними.
Отже, судом видано виконавчий лист, який відповідає резолютивній частині судового рішення, судове рішення в силу статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає примусовому виконанню до його фактичного виконання у повному обсязі, зважаючи на встановлений Законом України "Про виконавче провадження" порядок закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
У пілотному рішенні у справі "Бурдов проти Росії" від 7 травня 2002 року Європейський суд, вказав, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод кожному надано право звертатися до національного суду у разі виникнення спору про його цивільні права ("право на суд"), одним із аспектів якого є право на доступ до правосуддя, що представляє собою право на порушення позовного провадження у національних судах з питань цивільно-правового характеру; але таке право на судовий захист було б ілюзорним, якби система правова держави-учасника Європейської конвенції не виключала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, залишалося б не виконаним. Також, визнається неприпустимим, що п. 1 ст. 6 Конвенції, деталізовано визначаючи процесуальні гарантії сторін на справедливий розгляд їхньої справи національним судом, не передбачав би захисту процесу виконання судових рішень. Європейський суд наголосив, що виконання рішення суду, яке ухваленого будь-яким національним судом, повинно розглядатись як складова "судового розгляду" .
У справі "Soering vsUK" [5] Європейський суд визначив, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов'язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням.
З огляду на наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими, а ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам закону і фактичним обставинам справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишає без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, підстав для зміни розподілу судових витрат понесених в суді апеляційної інстанції не має.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Доля Дмитра Миколайовича залишити без задоволення.
Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 13 березня 2020 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена 26 червня 2020 року.
Головуючий, суддя - Суддя Суддя
доповідач
Подліянова Г.С. Гончар М.С. Маловічко С.В.