22-ц/804/2061/20
2-3345/11
24 червня 2020 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 2-3345/11
Номер провадження 22-ц/804/2061/20
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Зайцевої С.А., Пономарьової О.М.,
секретар судового засідання Галстян Г.Г.,
сторони :
заявник - Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»
боржник - ОСОБА_1
розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Курилової Ольги Анатоліївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк»,
на ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 16 квітня 2020року, у складі судді Черкова В.Г.,
У березні 2020 року Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» (далі АТ «ПУМБ») звернулося до суду із заявою про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення строку на його пред'явлення.
В обґрунтування заяви зазначено, що 04 травня 2012 року Ворошиловським районним судом м. Донецька ухвалене рішення у справі № 2-3345/11, яким позовні вимоги АТ «ПУМБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено в повному обсязі. За вказаним рішенням були отримані виконавчі листи та пред'явлені на примусове виконання до Врошиловського відділу державної виконавчої служби м.Донецька (далі Ворощиловський ВДВС), де 28 вересня 2012 року були відкриті виконавчі провадження про стягнення суми боргу та судового збору. 15 квітня 2013 року було накладено арешт на майно боржника. Оскільки протягом тривалого часу жодної інформації щодо виконавчого провадження АТ «ПУМБ» не отримувало, 16 жовтня 2019 року на адресу Ворошиловського районного ВДВС м. Донецька - за місцезнаходженням у м.Мирнограді, був направлений запит щодо надання інформації про хід виконавчого провадження, та отримано відповідь, що жодних документів в паперовому вигляді до переміщеного відділу м.Мирноград не передавалось. Таким чином, оригінали виконавчих листів були втрачені у зв'язку із залишенням на території, де органи державної влади не здійснюють своїх повноважень. Вважає, що строки для пред'явлення виконавчих документів до виконання були пропущені з поважних причин.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 16 квітня 2020 року в задоволенні заяви АТ «ПУМБ» відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Курилова О.А., яка діє в інтересах АТ «ПУМБ», посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалу про видачу дубліката виконавчого документа та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін. Зазначає, що доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме, втрату виконавчого документу, до апеляційної скарги не долучено, а інші докази перевірені судом та їм надана належна правова оцінка.
Боржник ОСОБА_1 в судове засідання апеляційного суду не з'явився; про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належними чином; клопотання про відкладення розгляду справи не подав.
Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Курилової О.А., яка діє в інтересах АТ «ПУМБ» та підтримала апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи 04 травня 2012 року Ворошиловським районним судом м.Донецька було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 24 січня 2020 року було відновлено втрачене судове провадження по справі в частині відновлення рішення Ворошиловського районного суду м.Донецька від 04 травня 2012 року.
З листа Ворошиловського ВДВС від 13 листопада 2019 року вбачається, що за результатами перевірки Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавче провадження № 34552484 щодо примусового виконання виконавчого листа №2/508/386/12 від 25 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором № 5524660 від 23 липня 2007 року завершено на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавче провадження № 34555465 щодо примусового виконання виконавчого листа № 2/508/386/12 від 25 червня 2012 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судового збору завершено на підставі п.9 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження». Жодних документів в паперовому вигляді до переміщеного відділу в м.Мирноград не передавалися.
За положеннями п.9 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05 січня 2017 року), повернення виконавчого документа стягувачу було можливе за наявною встановленою законом заборони щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
Постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні заяви представника АТ «ПУМБ», суд першої інстанції виходив з того, що з грудня 2013 року по жовтень 2019 року банком не вчинено жодної дії, яка б свідчила про його звернення до суду із відповідними заявами щодо видачі дублікату виконавчого листа; строки пред'явлення виконавчого листа до виконання не підлягають поновленню; заявник недобросовісно користувався належними йому процесуальними правами стягувача.
Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції зроблені на підставі повного та об'єктивного дослідження наданих доказів та в повній мірі відповідають вимогам процесуального права, з наступних підстав.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим(ч. 1 ст. 263 ЦПК України).
Частиною 1 ст. 431 ЦПК України встановлено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно ч.1 ст.433 ЦПК України передбачено, що у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання є одним із видів процесуальних строків, які передбачені ст. 120 ЦПК України.
Таким чином, підставою для відмови у видачі дублікату виконавчого листа є закінчення строку, встановленого для пред'явлення його до виконання і незаявлення вимоги про поновлення цього строку.
Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1 ст. 127 ЦПК України).
Відповідно до п. 15.5 ч.1 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи суд видає виконавчі листи в паперовій формі. Пунктом 17.4 передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Тлумачення 17.4 Перехідних положень ЦПК України свідчить, що підставою для видачі судом дублікату виконавчого листа є його втрата.
Таким чином, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.
Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено.
Зазначені питання треба вирішувати одночасно, так як від вирішення питання про поновлення строку залежить вирішення питання про видачу дубліката виконавчого листа. У разі визнання неповажними причин пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання стягувачем і відмови у поновленні пропущеного строку, суд відповідно відмовляє у видачі дубліката виконавчого листа.
Стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 21 квітня 1999 року) передбачала, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у
справах про адміністративні правопорушення та постанови органів
(посадових осіб), уповноважених розглядати справи про
адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не
передбачено законом.
Згідно ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції від 02 червня 2016 року) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
Так, поважність причин пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання пов'язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.
Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.
Сам по собі факт того, що рішення суду залишається невиконаним, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання, законодавець був обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання, таким чином забезпечуючи рівність сторін виконавчого провадження.
Наявність норм Конституції України та положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про обов'язковість виконання судового рішення не можуть бути єдиною достатньою підставою для поновлення пропущеного без поважних причин строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, так як вимагають добросовісної та законної поведінки кожного учасника судового процесу, у тому числі і стягувача на стадії виконання судового рішення.
З заявою про видачу дубліката виконавчого листа можна звернутися лише в межах строків пред'явлення їх до виконання й видача дубліката виконавчого документа можлива за умови поновлення строку пред'явлення цього документа до виконання у разі його пропуску, в поновленні якого, в даному, випадку було відмовлено.
У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (справи "Іммобільяре Саффі" проти Італії" , від 28 липня 1999 року, «Горнсбі проти Греції» від 19 березня1997 року).
Звертаючись до суду із заявою про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документу до виконання, заявник посилався на те, що банк не отримав виконавчий лист після закінчення виконавчого провадження і дата цієї події невідома.
Однак, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що зазначені заявником причини пропуску строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання не можна визнати поважними, так як вони не свідчать про неможливість стягувача пред'явити виконавчий документ до виконання, а свідчать про те, що банк діяв необачливо та безвідповідально і не цікавився станом виконавчого провадження досить тривалий час.
Посилання на наявність внутрішнього конфлікту у державі не позбавляло можливості заявника цікавитися станом виконання рішення в межах строків пред'явлення його до виконання.
Згідно ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 2 ст.13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч.1, 5, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно приписів ч.ч.1,2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 78 цього Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 цього Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1 ст. 80 цього Кодексу достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доводи апеляційної скарги про безпідставність та необґрунтованість висновків суду, на які посилається банк не знайшли свого підтвердження, оскільки заявником не наведено доказів, які б їх спростовували та вказували на те, що оригінал виконавчого листа є втраченим.
Згідно наявних у справі доказів виконавче провадження відносно ОСОБА_1 було закінчено про що маються відомості в Автоматизованій системі виконавчого провадження, але після 2013 року і до 2020 року АТ «ПУМБ» не цікавилося станом виконавчого провадження та, звертаючись до суду у березні 2020 року - за межами строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, діяло всупереч принципам правової визначеності, оскільки вважало можливим відновити виконавче провадження, яке фактично було закінчено.
Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду залишається невиконаним, не можуть бути підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки визначаючи строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання, законодавець був обізнаний, що рішення суду повинно виконуватися. Однак, законодавець визнав за необхідне обмежити строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання.
Посилання заявника на порушення судом положень Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про обов'язковість виконання судового рішення, колегія суддів вважає безпідставним, так як суд розглянув позов АТ «ПУМБ», ухвалив судове рішення про задоволення позову банку, у визначені законом строки видав виконавчий лист, тобто здійснив всі визначені законом дії для захисту прав банку.
Наявність норм Конституції України та положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про обов'язковість виконання судового рішення не можуть бути єдиною достатньою підставою для поновлення пропущеного без поважних причин строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання, так як вимагають добросовісної та законної поведінки кожного учасника судового процесу, у тому числі і стягувача на стадії виконання судового рішення.
Висновки суду першої інстанції про те, що заявник АТ «ПУМБ» з незрозумілих підстав звернувся за отриманням інформації про стан виконання рішення відносно ОСОБА_1 до Мирноградського відділу державної виконавчої служби та доводи скарги в цій частині є неспроможними, оскільки сам по собі цей факт не впливає на правові висновки щодо відсутності підстав для видачі дублікату виконавчого листа та поновленні строку для пред'явлення до виконання.
Наведені апелянтом інші доводи були предметом розгляду суду першої інстанції, фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності оскаржуваного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
На підставі викладеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При перегляді справи за апеляційною скаргою представника АТ «ПУМБ» Курилової О.А., апеляційний суд враховує постанови Верховного Суду від 08 січня 2020 року справа № 2-5171/10 провадження № 61-16396св19, від 27 лютого 2020 року справа №0915/3021/12 провадження №61-25230св18, від 19 лютого 2020 року справа № 2-3989/2009 провадження № 61-13128св19.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу адвоката Курилової Ольги Анатоліївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», залишити без задоволення.
Ухвалу Селидівського міського суду Донецької області від 16 квітня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Дата складення повного судового рішення 26 червня 2020 року.
Судді: Л.М. Кочегарова
С.А. Зайцева
О.М. Пономарьова