Справа № 219/1760/19
Провадження № 2/219/205/2020
04 червня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Медінцевої Н.М.,
за участю секретаря Петрейко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмуті в порядку загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та визнання за кожним 1\2 частки цього майна,
19 лютого 2019 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , до ОСОБА_2 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , про визнання спільною сумісною власністю та визнання за кожним 1\2 частки цього майна. В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що 28 серпня 2007 року вона уклала шлюб з відповідачем. Від шлюбу у них є малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Шлюб між ними розірвано на підставі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2018 року. З0а час сумісного проживання у шлюбі сторони за сумісні сімейні кошти придбали майно: автомобіль ЛАДА ВАЗ 2107 номерні знаки НОМЕР_3 темно зеленого кольору.
23 серпня 2019 року було надано уточнений позов, від частини яких 04 червня 2020 року позивач відмовилась, а саме відмовилась від позовних вимог відносно визнання спільним боргового зобов'язання у сумі 81182, 59 грн., які сталися станом на 01 жовтня 2018 року за кредитним договором № SAMDN52000050674142CNHJR, укладений під час шлюбу позивачем з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 27 вересня 2011 року і визначення рівних частках цього боргового зобов'язання.
Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 березня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче засідання на 09 годину 00 хвилин 16 квітня 2019 року та визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву з одночасним надісланням копії відзиву відповідно до вимог ч. 4 ст. 178 ЦПК України позивачу.
Ухвалою суду від 18 червня 2019 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та визнання за кожним 1\2 частки цього майна та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 годину 30 хвилин 23 липня 2019 року.
Позивач до судового засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином: відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримує та просить задовольнити.
Відповідач до судового засідання не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином: відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України шляхом направлення судової повістки рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою її міста проживання, зареєстрованою у встановленому законом порядку). Представником відповідача подано на адресу суду заяву, в якій він просить справу розглядати без їх участі, проти позовних вимог не заперечує.
Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Крім того, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З урахуванням позицій учасників розгляду справи, суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с.4) ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 одружився з ОСОБА_4 , якій після одруження присвоєне прізвище чоловіка « ОСОБА_5 ».
З копії рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 01 жовтня 2018 року (а.с.5-6), яке 01 листопада 2018 року набрало законної сили, вбачається, що позов задоволено, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Прізвище дружини після розірвання шлюбу залишено - ОСОБА_5 .
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Частина 1 ст. 70 СК України зазначає, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно пункту 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” №11 від 21 грудня 2007 року, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69 - 72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Відповідно до пункту 23 вказаної постанови вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 Сімейного кодексу України, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Статтею 70 Сімейного кодексу України визначено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Відповідно до ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім'єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування.
Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди.
Суд, розглянувши позов у межах заявлених позовних вимог, при відсутності зустрічних вимог відповідача, дослідивши й оцінивши всі докази в їх сукупності, вважає, що позовна заява підлягає до задоволення, оскільки сторона позивача, довела свої позовні вимоги, а сторона відповідача визнала повністю позовні вимоги щодо того як саме треба поділити майно між подружжям, що є їх обов'язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 12 ЦПК України, з врахуванням того, що суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створив всі умови для змагального процесу, сприяв врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз'яснюючи сторонам їх права, обов'язки, які передбачені цивільно-процесуальним законодавством держави.
Так, відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, та враховуючи положення цивільно-процесуального законодавства позивач повинен довести підставу позову, тобто обставини, з якими він, як з юридичними фактами, пов'язує свою матеріально-правову вимогу, а суд повинен з'ясувати обставини, які пов'язані саме з предметом спору, встановити характер правовідносин, зумовлених фактами, що мають місце, та правові норми, якими врегульовані ці правовідносини ст. 263 ЦПК України. При цьому, факти та підстави позову, які підведені під гіпотезу певної норми матеріального права, вказують на юридичну природу спірних правовідносин, що являється предметом позову.
При вирішенні спору між сторонами, суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією і законами України, як і застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що придбане в період зареєстрованого шлюбу наступне майно: автомобіль ЛАДА ВАЗ 2107 вважається спільною сумісною власністю сторін.
Положеннями статті 365 Цивільного кодексу України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням діючого законодавства та матеріалів справи судом встановлено, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі було придбано - автомобіль ЛАДА ВАЗ 2107 і цей факт сторонами у судовому засіданні не оспорювався, окрім того у судовому засіданні остаточно було встановлено те, що це спірне майно було придбано сторонами під час шлюбу та за сімейні кошти, тому воно було зареєстровано на відповідача з їх обох згоди.
Окрім того слід зауважити, що визнання відповідачем пред'явленого позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а отже позов підлягає задоволенню у відповідності до норм ч.4 статті 206 ЦПК України.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли згоди щодо реального поділу вищевказаного майна. Сторони відмовились від призначення по справі судової товарознавчої експертизи для обґрунтування доводів, стосовно вартості спільного сумісного майна подружжя. Можливість для проведення експертизи або інших процесуальний дій під час судового розгляду у сторін була. Сторони у справі не скористалися наданим їм процесуальним правом заявляти клопотання про призначення експертизи.
Під час розгляду справи судом були створені всі необхідні умови для всебічного та повного дослідження обставин справи, сторонам, під час розгляду справи було роз'яснено їх права та обов'язки, зокрема положення щодо змагальності процесу та необхідності надання доказів на підтвердження своїх доводів, сторонам було надано всі можливості для заявлення необхідних клопотань та надання доказів, що підтверджується матеріалами справи та протоколом судового засідання.
На підставі вищевикладеного, суд вважає, що відповідно до вимог статті 70 Сімейного кодексу України, з урахуванням дослідження матеріалів справи та доказів поданих сторонами, зіставивши їх належність, допустимість, достовірність як окремо та і взаємний їх зв'язок, з урахуванням п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007року №11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, є усі законні підстави з урахуванням думок обох сторін та визнання відповідачем позову у повному обсязі та згоди на розподіл майна, суд вважає за необхідне задовольнити позов у повному обсязі з урахуванням викладеного, при цьому виходячи із принципів верховенства права, справедливості та доцільності, раціонального вирішення спірних правовідносин, не допускаючи порушення прав кожної сторони.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача половину сплаченого нею судового збору, а саме 384,20грн., оскільки від частини позовних вимог позивач відмовилась, а іншу частину суд задовольнив, і це буде пропорціональне стягнення судового збору та справедливо для обох сторін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 57, 60, 69, 70, 71 Сімейного кодексу України, ст. 365 Цивільного /кодексу України, статтями 2-4, 81, 89, 141, 258-259, 263-265, 268, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю та визнання за кожним 1\2 частки цього майна - задовольнити.
Визнати спільною сумісною власністю подружжя - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , автомобіль ЛАДА ВАЗ 2107, зеленого кольору, модель НОМЕР_5 , 2011 року випуску, тип легковий седан, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Визнати за ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , право власності на Ѕ автомобіля ЛАДА ВАЗ 2107, зеленого кольору, модель НОМЕР_5 , 2011 року випуску, тип легковий седан, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Визнати за ОСОБА_2 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , право власності на Ѕ автомобіля ЛАДА ВАЗ 2107, зеленого кольору, модель НОМЕР_5 , 2011 року випуску, тип легковий седан, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 , місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , сплачений нею судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн.20 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України, згідно якого процесуальні строки, визначені ст. 354 ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), для апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Медінцева