18 червня 2020 року м. Дніпросправа № 192/1804/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Дурасової Ю.В.,
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20.03.2020 (головуючий суддя Стрельникова О.О.)
у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, поліцейської 2 взводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержанта поліції Литвин Юлії Анатоліївни про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії ДПО18 № 784685 від 19 вересня 2019 року поліцейської 2 взводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержанта поліції Литвин Юлії Анатоліївни винесену відносно Яременка О.В ОСОБА_2 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 1321 КУпАП.
Позов обґрунтовано тим, що 19 вересня 2019 року на автомобілі «МАN TGX», номерний знак НОМЕР_1 з причепом «TAD Classic», номерний знак НОМЕР_2 , він здійснював перевезення вантажу, транспортні габарити якого не перевищували нормативно встановлених 2,6 ширина та 4 м висота, а саме габарити комбайна становили: ширина 2,4 м, висота 3,6 м. Вперше, 19 вересня 2019 року на автомобільній дорозі в с. Миколаївка, Дніпровського району, Дніпропетровської області м. Дніпро, його зупинив інспектор 2 взводу 4 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України лейтенант поліції Мілон Олег Вадимович, яким винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО18 № 656153 за перевезення великогабаритної техніки без дозвільних документів та накладено штраф у розмірі 510 грн. Після цього працівник поліції дозволив ОСОБА_1 продовжити маршрут, транспортний засіб тимчасово не затримувався шляхом блокування та не доставлявся на зберігання на спеціальний майданчик.
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20.03.2020 позов задоволено.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі ДПО18 № 784685 від 19 вересня 2019 року поліцейської 2 взводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержанта поліції Литвин Юлії Анатоліївни винесену відносно ОСОБА_1 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 1321 КУпАП - скасовано.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідачем не було надано доказів скоєння позивачем правопорушення.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Управлінням патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що достатнім доказом правомірності свого рішення є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських-свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову.
Позивачем до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не надано, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Справа розглядається в письмовому провадженні згідно ст. 311 КАС України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі ДПО18 № 784685 від 19 вересня 2019 року поліцейської 2 взводу 3 роти 4 батальйону Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України сержанта поліції ОСОБА_3 , накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ст. 1321 КУпАП за обставин, що 19 вересня 2019 року об 11 год. 10 хв. на вул. Далека в м. Дніпро, керував транспортним засобом, який перевозив вантаж, габарити якого перевищували максимально допустимі, без дозволу НПУ), чим порушив ПДР і скоїв адміністративне правопорушення передбачене ст. 1321 КУпАП (а.с. 14).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції до даних правовідносин правильно застосував норми Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про автомобільні дороги», КУпАП, норми Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306, норми Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.2001 року.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. При цьому, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19).
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Статтею 132-1 КУпАП встановлено, що порушення правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі 30-ти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб, відповідальних за технічний стан, обладнання, експлуатацію транспортних засобів, уповноважених з питань безпеки перевезення небезпечних вантажів, громадян-суб'єктів господарської діяльності - у розмірі 40-ка неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пп. 3 п. 30.3 Правил дорожнього руху України на відповідних транспортних засобах установлюються розпізнавальні знаки: "Негабаритний вантаж" - сигнальні щитки або прапорці розміром 400 х 400 мм з нанесеними по діагоналі червоними і білими смугами, що чергуються (ширина - 50 мм), а в темну пору доби та в умовах недостатньої видимості - світлоповертачами або ліхтарями: спереду білого кольору, ззаду - червоного, збоку - оранжевого. Знак розміщується на крайніх зовнішніх частинах вантажу, що виступає за габарити транспортного засобу на відстань, більшу ніж це передбачено пунктом 22.4 цих Правил;
Пунктом 11 ч.1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
При цьому, від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
В силу статті 33 Закону України «Про автомобільні дороги» рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Слід зазначити, що Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001р. №30, згідно п.2 яких транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великогабаритним, якщо його габарити перевищують хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.
Так, пунктом 22.5 Правил дорожнього руху, встановлено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м. Осі слід вважати здвоєними або строєними, якщо відстань між ними (суміжними) не перевищує 2,5 м.
При цьому, частиною 4 Правил проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою КМУ № 30 від 18.01.2001 року, встановлено, що рух великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами здійснюється на підставі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - дозвіл), виданим перевізникові уповноваженим підрозділом Національної поліції, або документа про внесення плати за проїзд таких транспортних засобів.
Забороняється проїзд великогабаритних та великовагових транспортних засобів без дозволу, зазначеного у пункті 4 цих Правил, або документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, що повинні знаходитися у водія і пред'являтися на вимогу уповноважених осіб (п. 25 Правил).
Слід також взяти до уваги, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007р. №879 «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, який визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування (надалі - Порядок №879 від 27.06.2007р.).
Відповідно до п.6 Порядку №879 від 27.06.2007р, габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Згідно п.13 Порядку, під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що контроль на відповідність габаритів вантажу певним нормам проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю із складенням відповідного документу.
Відповідно ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Згідно зі ст. 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення про порушення правил дорожнього руху (ч. 1 ст. 122 КУпАП).
В силу п. 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року за № 1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 року, № 1408/27853 у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
У відповідності до ч. 4 ст. 258 КУпАП у випадках, передбачених частинами 1 та 2 цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Частиною 5 ст. 258 КУпАП передбачено, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, саме на відповідача покладається обов'язок доведення правомірності його дій/рішень.
Оскільки законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, то з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зміст постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
При цьому, суд враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій/рішень.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що судом першої інстанції під час відкриття провадження у цій справі було витребувано матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно позивача за фактом скоєння ним адміністративного правопорушення передбаченого ст. 132-1 КУпАП (а.с. 18,19), однак, ухвала суду в цій частині не була виконана і матеріали справи не містять підтверджень про надходження до суду першої інстанції матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач зазначає про свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову.
З цього приводу слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що особи, про які зазначає відповідач, були допитані як свідки в судовому засіданні та приведені до присяги свідків, відсутні клопотання про допит зазначених осіб як свідків в судовому засіданні для підтвердження відповідних фактів, тому суд апеляційної інстанції не може визначити осіб, які були в одному екіпажі з інспектором, як свідків.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення правил проїзду вулицями міста Дніпра, здійснивши з'їзд з маршруту, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами.
Водночас, в силу ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що бездоганне виконання суб'єктом владних повноважень процесуальних/процедурних норм є запорукою притягнення винної особи до відповідальності. Однак порушення таких приписів може бути покладено в основу скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Оскільки постанова серії ДПО № 784685 року містить лише відомості, внесені відповідачем та не містить посилань на підтвердження факту вчинення правопорушення, то така обставина обґрунтовано ставить під сумнів підтвердження відповідачем факту вчинення правопорушення позивачем.
Вищезазначене є підставою для висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, в розумінні ст. 73, 74 КАС України.
Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
В зазначеній статті вказане право суду першої інстанції діяти певним чином, а не обов'язок.
Водночас, статтею 5 КАС України, визначено, що особа може захищати свої права, свободи та законні інтереси, зокрема, шляхом визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та скасування індивідуального акта (п. 2 ч. 1).
При цьому, в силу частини 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод і інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Позивач, звертаючись до суду з позовом визначив спосіб захисту своїх прав як скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Отже, діючи в межах позовних вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Оскільки, судом першої інстанції прийнято правильне по суті рішення, тому відсутні підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції рішенням суду першої інстанції права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
З огляду на результати апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - залишити без задоволення.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 20.03.2020 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Повний текст постанови виготовлено 24.06.2020.
Головуючий суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова