23 червня 2020 року м. Дніпросправа № 280/2624/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,
за участю секретаря судового засідання Лащенко Р.В.
за участю представників: відповідача - Кондратенко Є.М.,
за участю третьої особи: Сидоров О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 ( суддя першої інстанції Конишева О.В.) в адміністративній справі №280/2624/19 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя до Головного управління Держпраці у Запорізькій області третя особа: ОСОБА_1 про визнання дій протиправними,-
Квартирно-експлуатаційний відділ м. Запоріжжя звернувся до Головного управління Держпраці у Запорізькій області з вимогою визнати протиправним акт інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області від 23 квітня 2019 року №ЗП1571/566/АВ Квартирно-експлуатаційного відділу міста Запоріжжя; визнати протиправним та скасувати Постанову №ЗП1571/566/АВ/П/ЗБ-2-ФС від 14.05.2019 року про накладення штрафу посадовими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області; визнати протиправним та скасувати Постанову №ЗП1571/566/АВ/П/ІП-1-ФС від 14.05.2019 року про накладення штрафу посадовими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області; визнати протиправним та скасувати наказ №723 від 12 квітня 2019 року управління Держпраці у Запорізькій області «Про проведення інспекційного відвідування»; визнати протиправним та скасувати направлення №491 від 12 квітня 2019 року про проведення заходу державного нагляду (контролю) інспекційного відвідування управління Держпраці у Запорізькій області; визнати протиправним та скасувати припис управління Держпраці у Запорізькій області про усунення виявлених порушень за №ЗП1571/566/АВ/П від 06 травня 2019 року.
Позиція викладена в позові обґрунтована тим, що порушень норм діючого законодавства про працю, які зазначені у Приписі відповідача за № ЗП1571/566/АВ/П від 06 травня 2019 року не допускалося, викладені у постановах № ЗП 1571/566/АВ/П/ЗБ-2-ФС і ЗП 1571/566/АВ/П/ІП-1-ФС факти порушень не відповідають дійсності, підприємство діяло в допустимих рамках діючого законодавства про працю. Так, додаткова відпустка 7 діб третій особі ОСОБА_2 не надається та не компенсується у разі звільнення, розрахунок при звільненні (у тому числі заробітна плата за березень 2019 року та компенсація за відпустку) був проведений в межах місячного терміну, заяви на компенсацію згідно від ОСОБА_2 до позивача не надходило, заборгованість відсутня. Позивач вважає, що ним не було порушено і строки повідомлення Державної фіскальної служби про прийняття працівника - ОСОБА_3 на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, оскільки фактично ОСОБА_3 приступила до роботи о 16.00 /17.04.2018року, а о 16.07 того ж дня позивачем було здійснено відповідне повідомлення. Також позивач стверджує, що не відповідають дійсності посилання в оскаржуваних постановах про порушення строків виплати заробітної плати працівникам, компенсації за відпустки, зокрема ОСОБА_2 і заробітної плати при звільненні ОСОБА_4 .. Крім того, на думку позивача, проведення відповідачем інспекційного відвідування Квартирно - експлуатаційного відділу міста Запоріжжя є протиправним.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року в задоволенні позовної заяви Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя відмовлено.
З апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся позивач - Квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя, підтримав позицію викладену у позові та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та позов задовольнити.
В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що інспекційне відвідування було проведено за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю, при проведенні відвідування відповідач діяв у межах повноважень, в результаті інспекційного відвідування встановлено порушення позивачем чинного трудового законодавства, зокрема, ст. 115, 116 КзпП України, що стало підставою для прийняття постанов про накладання штрафів.
Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, правом на надання відзиву не скористалась.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Під час апеляційного перегляду справи встановлено, що 12.04.2019 року відповідачем прийнято наказ № 723 про проведення інспекційного відвідування позивача на підставі звернення ОСОБА_1 в термін до 23.04.2019року, видано направлення № 491 на проведення інспекційного відвідування головному інспектору відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів.
Інспекційне відвідування проведено з 14.00 год. 18.04.2019 року до 16.20 год. 23.04.2019року.
За результатами інспекційного відвідування 23.04.2019року відповідачем складено акт № ЗП1571/566/АВ.
06.05.2019 року на підставі зазначеного акту відповідачем винесено припис за №ЗП1571/566/АВ/П, яким зобов'язано позивача усунути виявленні порушення.
14.05.2019року відповідачем на підставі акту № ЗП1571/566/АВ прийнято постанови про накладення штрафу посадовими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області №ЗП1571/566/АВ/П/ЗБ-2-ФС та №ЗП1571/566/АВ/П/ІП-1-ФС
Вважаючи свої права порушеними а дії відповідача протиправними позивач звернувся до суду.
Щодо суті порушень законодавства про працю, викладених в акті № ЗП1571/566/АВ від 23.04.2019 року, несвоєчасно повідомлено орган ДФС про прийняття на роботу ОСОБА_3 .
Встановлено, останню прийнято на роботу 17.04.2018року, враховуючи режим роботи підприємства фактично допущено до роботи о 8.00 год., проте повідомлення направлено лише о 16.40 год. Згідно із ч.3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Форму повідомлення наведено в додатку до постанови КМУ «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» від 17.06.2015 р. № 413.
Роботодавець вправі вибрати, у який спосіб це зробити. Варіантів усього 3:
1) засобами електронного зв'язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб;
2) на паперових носіях разом із копією в електронній формі;
3) на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більш ніж із 5-ма особами.
Усі роботодавці - фізичні та юридичні особи зобов'язані подавати Повідомлення.
Питання протягом якого строку слід повідомити ДФСУ чіткого врегулювання не має, але головне, що випливає із ч. 3 ст. 24 КЗпП, зробити це потрібно після наказу про прийняття на роботу, але до моменту фактичного допуску працівника до роботи. Водночас це потребує якогось документального підтвердження факту такого допуску. Необхідною умовою є те, що година допуску до роботи свідчила про те, що подія відбулася після отримання підтвердження про прийом повідомлення органами ДФСУ.
Щодо порушення строків виплати заробітної плати, передбачених ч. 1 ст. 115 КЗпП України.
Встановлено, що проміжок часу між виплатою заробітної плати за 2 половину січня 2019року, яку здійснено 25.01.2019року і заробітною платою за 1 половину лютого 2019 року (була виплачена 12.02.2019) складає 18 днів, між виплатою заробітної плати за 2 половину лютого 2019року, яку здійснено 22.02.2019року і заробітною платою за 1 половину березня 2019 року (була виплачена 13.03.2019) складає 19 днів. Тобто, позивачем допущено порушення вимог ст. 115 КЗпП України.
В судовому засіданні представники не заперечували проти того, що виявлений факт є порушення але вважали, що затримка в 19 днів є малозначною обставиною.
Оскільки наведене не заперечується позивачем і в межах розгляду цієї справи, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що постанова ГУ Держпраці в цій частині є правомірною та скасуванню не підлягає.
Щодо порушення позивачем строків виплати заробітної плати за час щорічної відпустки, зокрема, працівникам ОСОБА_5 і ОСОБА_1 .
Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" Конституційний Суд України дійшов висновку, що: "у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат".
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Статтями 116, 117 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ццм органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Таким чином, аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.
Аналогічна норма міститься у статті 24 Закону України «Про відпустки», згідно якої у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.
3 аналізу положень статті 24 Закону України «Про відпустки» та статей 47, 83 КЗпП України слідує, що грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку відноситься до сум, які належать до виплати працівникові при звільненні відповідно до вимог частини першої статті 116 КЗпП України.
Так, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов'язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Щодо порушення позивачем вимог ч. 1 ст. 83 КЗпП України, а саме невиплата звільненому ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Державні гарантії та відносини, пов'язані з відпустками, регулюються Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон № 504), іншими законами та нормативно-правовими актами України. Відпустки надаються працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону № 504 визначено види відпусток, серед яких є щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Згідно зі статтею 8 зазначеного Закону ця відпустка надається:
окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, - тривалістю до 35 календарних днів за Списком виробництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України;
працівникам з ненормованим робочим днем - тривалістю до 7 календарних днів згідно зі списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою.
Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.
Колективний договір згідно зі статтею 2 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року № 3356-XII (далі - Закон № 3356) та статтею 10 КЗпП укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань для регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів (далі - власник). Цей договір укладається між власником і одним або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів - представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом (ст. 3 Закону № 3356).
Згідно зі статтею 5 Закону № 3356 умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що порівняно з чинним законодавством погіршують становище працівників, є недійсними, і їх забороняється включати до договорів і угод. Разом з тим забороняється включати до трудових договорів умови, що погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, колективними договорами та угодами.
У пункті 1 Рекомендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 жовтня 1997 року № 7 (далі - Рекомендації), зазначається, що ненормований робочий день - це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. За потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (така робота не вважається надурочною). Міра праці визначається тривалістю робочого часу, обов'язками й обсягом виконаних робіт (навантаженням).
Відповідно до статті 10 Закону № 504 власник зобов'язаний за три дні до початку відпустки виплатити працівникові заробітну плату за весь період відпустки (обраховується відповідно до п. 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100).
Працівники відповідно до статей 11 і 12 Закону № 504 мають право за певних обставин подати власникові письмову заяву про перенесення щорічної відпустки на інший період або поділ її на частини.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки згідно зі статтею 24 Закону № 504 замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданих працівникові щорічних основної та додаткової відпусток не повинна бути меншою, ніж 24 календарних дні.
Відповідно до статті 4 Закону № 504 до щорічних відпусток належать:
-основна відпустка (ст. 6);
-додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7);
-додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8);
-інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 Закону № 504, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав установлює Кабінет Міністрів України (на сьогодні цей порядок визначений постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1290).
Щорічна додаткова відпустка за бажанням працівника може надаватися одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів. Щорічні основна та додаткова відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (ст. 10 Закону № 504).
Начальник сторожової групи має право на відпустку тривалістю 24 доби та додаткову відпустку за ненормований робочий день тривалістю 7 діб відповідно до колективного договору позивача (п.5.11) і додатку № 3 до колективного договору, що
Щодо визнання протиправним акта інспекційного відвідування Головним управлінням Держпраці у Запорізькій області від 23 квітня 2019 року №ЗП1571/566/АВ
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних судових рішень; далі - Порядок №295)
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).
Відповідно до пункту 19 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.
Згідно з пунктом 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.
Пунктами 27, 28, 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.
У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.
Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
За змістом статті 265 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Таким чином, зазначеними актами законодавства чітко встановлено підстави та порядок здійснення заходу державного нагляду у вигляді інспекційного відвідування.
Отже, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що наказ винесено за наявності визначених законодавством підстав. Твердження апелянта, щодо незаконності Наказу №723 від 12.04.2019 року, є необґрунтованим.
Вирішуючи питання обґрунтованості твердження апелянта щодо неповідомлення його про законодавчу визначену підставу проведення перевірки, суд першої інстанції правильно встановив, що заходи державного контролю за додержанням законодавства про працю відповідно до вищезазначеного Порядку здійснюються у формі інспекційних відвідувань, а також зазначено, що такий захід був проведений відповідно до пп. 1 п. 5 зазначеного Порядку, тобто за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю.
Щодо вимог про скасування припису про усунення виявлених порушень за №ЗП1571/566/АВ/П від 06 травня 2019 року, постанов №ЗП1571/566/АВ/П/ЗБ-2-ФС і №ЗП1571/566/АВ/П/ІП-1-ФС від 14.05.2019 року про накладення штрафу посадовими особами Головного управління Держпраці у Запорізькій області.
Статтею 265 КЗпП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про працю.
Посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (надалі-Порядок №509).
Відповідно до пункту 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Відповідно до пунктів 3-6 Порядку №509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу. Справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд. У разі надходження від суб'єкта господарювання або роботодавця, якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений начальником управління Держпраці, його заступниками, але не більше ніж на 10 днів. Про розгляд справи Держпраці та її територіальні органи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в Держпраці чи її територіальному органі, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26.04.2018 року по справі № 823/708/17 (провадження № К/9901/747/17), заходи щодо притягнення до відповідальності - штрафи у сфері порушення законодавства про працю - застосовуються незалежно від факту усунення виявлених порушень та не можуть бути підставою для уникнення застосування контролюючими органами та органами у сфері нагляду зазначених заходів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного судового рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до ст. ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.12.2019 в адміністративній справі №280/2624/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили відповідно до ст.325 Кодексу адміністративного судочинства України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку, встановленому ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлено 24.06.2020 року.
Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко
суддя С.В. Білак
суддя В.А. Шальєва