18 червня 2020 р.Справа № 520/11511/18
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Кононенко З.О.,
Суддів: Калиновського В.А. , Сіренко О.І. ,
за участю секретаря судового засідання Цибуковської А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 10.02.20 року по справі № 520/11511/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
29 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив суд встановити спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19 шляхом зов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати", без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018, № 103 від 21.02.2018 тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
В обґрунтування вказаної заяви зазначив, що рішення по справі № 520/11511/18 набрало законної сили, проте, дане рішення суду в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплати недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати" залишається невиконаним. Таким чином, боржником не виконано рішення суду в повному обсязі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 року заяву ОСОБА_1 про встановлення способу виконання судового рішення - задоволено.
Встановлено спосіб виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19 шляхом зов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати", без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018, № 103 від 21.02.2018 тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Відповідач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні заяви позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так, в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що постановою правління Пенсійного фонду України від 26,09.2018 № 20-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 22.10.2018 за № 1189/3264, затверджено Порядок ведення обліку рішень суду у, реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, що визначає процедуру функціонування реєстру рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. В реєстрі обліковуються рішення, що набрали законної сили та видані після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Відповідач звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 розділу II Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України «Про затвердження положень про територіальні органи Пенсійного фонду України та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов правління Пенсійного фонду України» від 22.12.2014 № 28-2 основним завданням управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування пенсій та виплати пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, здійснює з цією метою перерозподіл коштів між районами (містами). Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань планує у відповідному регіоні доходи та видатки коштів Фонду, у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду.
Органи Пенсійного фонду України фінансують виплату пенсій за рахунок коштів Державного бюджету, реалізуючи бюджетну програму КПКВК 2506020 "Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсії за різними пенсійними програмами" у межах виділених асигнувань.
При цьому, Головним розпорядником коштів за цією програмою є Міністерство соціальної політики України, розпорядником нижчого рівня - Пенсійний фонд України.
25 січня 2012 року Конституційним Судом України прийнято рішення у справі № З- рп/2012 за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частин першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з окремими положеннями Конституції України від (далі - Рішення).
Відповідач зазначає, що у мотивувальній частині Рішення, яка є обов'язковою до виконання, зазначено, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, якими регулюються бюджетні відносини, зокрема питання соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, є складовою бюджетного законодавства відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Бюджетного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його, виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.
Отже, підставою для застосування положень ч.1 ст. 378 КАС України є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Зміною способу та порядку виконання судового рішення є прийняття судом нових заходів з метою реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. При цьому, суд може змінити порядок і спосіб виконання судового рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Відповідач зазначає, що виконання рішення суду неможливе через відсутність коштів, виплата яких буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. Отже, виконання рішення суду фактично можливе, хоча й за певних умов, тому відсутні підстави для зміни способу і порядку виконання рішення суду.
На думку відповідача, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області в межах наданих повноважень, фактично виконало рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 року.
Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача в якому серед іншого зазначено, що право позивача на отримання перерахованого розміру пенсії за період з 01.01.2018, з урахуванням вже сплачених сум підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу до Конвенції "Захист прав власності" і відповідні суми перерахунку слід вважати "майном" у значенні цього положення, оскільки позивач отримав право на вказані суми виплат.
Позивач вважає, що невиплата йому пенсії в належному розмірі на виконання рішення суду є втручанням у право позивача на мирне володіння майном. Позиція ГУПФУ не відповідає меті та завданням Закону № 2262-12, а також ідеї соціальної справедливості, чим порушує ст. 8 Конституції України.
А оскільки спосіб виконання дій не визначений в спірних правовідносинах, то заборони иа такий спосіб захисту процесуальний закон не мстить.
Згідно ч.3 ст. 33 Законе України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Позивач зазначає, що у випадку наявності обставин, які ускладнюють або унеможливлюють виконання судового рішення, сторона або державний виконавець можуть звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.
Разом з тим, метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Так, позивач звертає увагу суду, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Бажаним результатом для позивача є отримання пенсійних коштів за минулий період без надмірних затримок.
Також позивач звертає увагу, що позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н,, тобто позивачу вже 75 років. Тобто якщо не буде змінний спосіб виконання рішення суду, то позивач просто фізично не до живе до того часу коли зможе користуватись, розпоряджатись на свій розсуд своєю власністю у вигляді пенсійних виплат за минулий період.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/18 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії ОСОБА_1 з 24.08.2016 та з 01.01.2018 з 83 % грошового забезпечення до 70 % грошового забезпечення протиправними. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію у розмірі 83 % грошового забезпечення з 24.08.2016 та з 01.01.2018, здійснити виплату ОСОБА_1 недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати". В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
10.12.2019 вказане судове рішення набрало законної сили та Харківським окружним адміністративним судом видано позивачу виконавчий лист.
В заяві про встановлення способу виконання судового рішення заявник зазначає, що 20.01.2019 за виконавчим листом по справі № 520/11511/18 відкрито виконавче провадження № 60990240.
Листом № 7461/0-14 від 24.01.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повідомило представника заявника про те, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/18 управлінням здійснено перерахунок. Різниця пенсії за період з 10.12.2019 по 31.01.2020 нарахована на лютий 2020. Різниця пенсії за період з 01.01.2018- 09.12.2019 та компенсація втрати частини доходу, яка нарахована на виконання рішення суду буде виплачуватись в порядку, який визначений постановою Кабінету Міністрів України № 649 від 22.08.2018 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21.08.2019).
Поряд з цим, враховуючи те, що рішення суду по даній справі в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплати недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахування та виплата компенсації втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати" залишається невиконаним, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення способу виконання судового рішення.
Задовольняючи заяву позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19, суд першої інстанції дійшов висновку, що для ефективного захисту прав позивача та з метою забезпечення належного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19 необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати", без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018, № 103 від 21.02.2018 тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення заяви позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19, з наступних підстав.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч.ч.2 та 3 ст. 14 КАС України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України (обов'язковість судових рішень).
Згідно зі ст. 2 Закону України від 05.06.2012 року №4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган; державні підприємство, установа, організація.
Відповідно до ч.1 ст. 7 вказаного Закону, виконання рішень суду про зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Зазначені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Однак, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку існує механізм примусового виконання рішення.
Так, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Згідно із до ч.3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під зміною способу і порядку виконання рішення розуміється прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Тобто, зі змісту вказаної норми випливає, що суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів, може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, або ж відмовити по даному питанню, не змінюючи при цьому його змісту.
Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин.
Колегія суддів звертає увагу, що приписи статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, яке ухвалено судом у справі, а саме резолютивної частини постанови, яка містить висновки суду по суті позовних вимог.
Отже, суд, здійснюючи зміну порядку чи способу виконання рішення, не змінює змісту резолютивної частини та не змінює спосіб захисту порушеного права, обраний судом при вирішенні справи.
Колегія суддів наголошує, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі " ОСОБА_2 проти України", п. 64).
Також, засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 року у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).
Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року по справі №0840/3112/18, яка враховується судом при розгляді даної справи відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України.
Положеннями ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб).
Отже, у разі невиконання рішення суду в добровільному порядку, саме на стадії виконавчого провадження мають бути остаточно відновлені порушені права позивача (стягувача).
Враховуючи, що в межах даної справи розглядається питання стосовно порушення прав позивача щодо перерахунку та виплати пенсії, слід враховувати, що згідно з п.6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Конституційне поняття "закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
При цьому, відповідно до положень Конституції України, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Також, судом враховується, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Крім того, колегія суддів зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.11.2019 по справі № 640/5248/19, яке набрало законної сили 20.01.2020, визнано протиправним та скасовано Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649.
Колегія суддів звертає увагу на те, що ч.1 ст.10 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини кожному гарантовано право на свободу вираження поглядів та одержання інформації.
Зокрема, у рішенні Європейського Суду у справі "Леандер проти Швеції" від 26 березня 1987 року, серія А, № 116, § 74) зазначено, що свобода отримувати інформацію, про яку йдеться в пункті 2 статті 10 Конвенції, стосується передусім доступу до загальних джерел інформації і її основним призначенням є заборонити державі встановлювати будь-якій особі обмеження одержувати інформацію, яку інші особи бажають або можуть бажати повідомити цій особі.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що для ефективного захисту прав позивача та з метою забезпечення належного виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19 необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно (без відстрочення) здійснити виплату недоплаченої частини основного розміру пенсії з 24.08.2016 та з 01.01.2018, нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу з 24.08.2016 відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строку їх виплати", без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум без використання при такій виплаті постанов Кабінету Міністрів України чи інших нормативно правових актів (постанова № 649 від 22.08.2018, № 103 від 21.02.2018 тощо), які надають боржнику можливість для відстрочення чи розстрочення виплат.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив заяву позивача про встановлення способу виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 по справі № 520/11511/19.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 року по справі № 520/11511/18 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 229, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2020 року по справі № 520/11511/18 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко
Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.І. Сіренко
Повний текст постанови складено 25.06.2020 року