ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
25 червня 2020 року справа №640/18768/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 )
доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у м. Києві)
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 червня 2019 року №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043644204, №0043484204, від 11 вересня 2019 року №0070214204
Позивач звернуся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправними оскаржувані податкові повідомлення-рішення у зв'язку з відсутністю з боку позивача порушень податкового законодавства, а саме: ФОП ОСОБА_1 правомірно включив до складу витрат вартість витрат на придбання автозапчастин та послуги ремонту за 2016-2018 роки відповідно до первинних та розрахункових документів; до перевірки надавались первинні документи, що підтверджували вартість придбаних запчастин та послуги по ремонту; відповідачем порушено вимоги Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, в частині чіткого викладення порушень та посилання на первинні документи; нормами Податкового кодексу України не передбачено критеріїв визначення основних засобів подвійного призначення та не встановлено поняття «легковий автомобіль» чи «вантажний автомобіль», а транспортні засоби позивача - фургони, не є вантажним або легковим автомобілем та не є основним засобом подвійного призначення; висновки відповідача щодо не визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість спростовуються наданими до справи доказами; висновки про несвоєчасне оформлення та відсутність реєстрації податкових накладних з податку на додану вартість не відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наявними доказами.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/18768/19 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених в акті перевірки.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2019 року відповідача зобов'язано надати розрахунок суми нарахованих податкових зобов'язань та застосованих штрафних санкцій по кожному епізоду порушень по податкових повідомленнях-рішеннях щодо податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.
Відповідач подав пояснення, які в силу положень частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку з відсутністю доказів направлення копії таких пояснень та доданих до них документів позивачу, не приймаються судом до розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року відповідача повторно зобов'язано надати суду розрахунок суми податкового зобов'язання та штрафних санкцій по кожному епізоду порушень та у розрізі контрагентів по податкових повідомленнях-рішеннях щодо податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 лютого 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Позивач подав додаткові пояснення, які відповідно до частини сьомої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відсутністю доказів направлення копії таких пояснень та доданих до них документів відповідачу, не приймаються до розгляду.
Зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання 16 березня 2020 року, на підставі частини дев'ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2020 року за клопотанням ГУ ДФС у м. Києві замінено відповідача його правонаступником - ГУ ДПС у м. Києві.
Відповідач на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва подав клопотання про надання документів та пояснень, однак, суд не приймає їх до розгляду у зв'язку з відсутністю доказів направлення копії таких пояснень та доданих до них документів позивачу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2011 року по 31грудня 2018 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, за результатами якої складено відповідний акт від 10 травня 2019 року №1020/26-15-42-04-30/НОМЕР_12 (далі по тексту - акт перевірки).
В акті перевірки встановлені наступні порушення:
- пункту 177.10 статті 177 Податкового кодексу України, Порядок ведення книги доходів і витрат, затвердженого наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року №481, а саме, неналежне ведення книги обліку доходів і витрат;
- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб за перевірений період в розмірі 717 578,20 грн., в тому числі за 2016 рік - в сумі 74 684,27 грн., 2017 рік - в сумі 243 895,37 грн., за 2018 рік - у сумі 398 998,56 грн.;
- пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 - 2018 роки в розмірі 59 798,17 грн., в тому числі за 2016 рік - 6 223,68 грн., 2017 рік - 20 324,61 грн., 2018 рік - 33 249,88 грн.;
- підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України - не нарахування та не утримання, не перерахування до бюджету податку на доходи під час виплати (нарахування) заробітної плати за перевіряємий період на загальну суму 1 150,00 грн., у тому числі за січень 2017 року - 576,00 грн., лютий 2017 року - 576,00 грн.;
- пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України - не утримання та не перерахування до бюджету військового збору під час виплати (нарахування) заробітної плати за перевіряємий період на загальну суму 96,00 грн., в тому числі за січень 2017 року - 48,00 грн., за лютий 2017 року - 48,00 грн.;
- пункту 1, 4 частини другої статті 6, пункту 2 частини першої статті 7, статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - не нараховано та не перераховано єдиний внесок із сум чистого доходу, що підлягає сплаті, в сумі 242 366,46 грн., в тому числі за 2016 рік - 83 785,40 грн., за 2017 рік - 90 790,26 грн., за 2018 рік - 67 790,80 грн.;
- пункту 1, 4 частини другої статті 6, пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - - не нараховано та не перераховано єдиного внеску з виплаченого доходу фізичним особам за перевіряємий період на загальну суму 1 408,00 грн., в тому числі за січень 2017 року - 704,00 грн., за лютий 2017 року - 704,00 грн.;
- абзацу першого частини другої статті 7 Розділ ІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» - несвоєчасно сплачено самостійно визначений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначене за звітами про суму нарахованої заробітної плати;
- пункту 187.1 статті 187, статті 198, пункту 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, чим занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за перевіряємий період на загальну суму 47 858,00 грн., у тому числі за січень 2016 року - 284,00 грн., лютий 2016 року - 2 288,00 грн., березень 2016 року - 1 213,00 грн., квітень 2016 року - 171,00 грн., травень 2016 року - 661,00 грн., червень 2016 року - 862,00 грн., липень 2016 року - 614,00 грн., серпень 2016 року - 1 007,00 грн., вересень 2016 року - 1 269,00 грн., жовтень 2016 року - 1 881,00 грн., листопад 2016 року - 600,00 грн., грудень 2016 року - 3 211,00 грн., січень 2017 року - 634,00 грн., лютий 2017 року - 223,00 грн., квітень 2017 року - 1 199,00 грн., травень 2017 року - 1 099,00 грн., червень 2017 року - 2 352,00 грн., липень 2017 року - 3 119,00 грн., серпень 2017 року - 1 036,00 грн., вересень 2017 року - 3 613,00 грн., жовтень 2017 року - 2 365,00 грн., листопад 2017 року - 185,00 грн., грудень 2017 року - 731,00 грн., січень 2018 року - 1 008,00 грн., лютий 2018 року - 375,00 грн., березень 2018 року - 1 009,00 грн., квітень 2018 року - 1 002,00 грн., травень 2018 року - 3 060,00 грн., червень 2018 року 1 349,00 грн., липень 2018 року - 881,00 грн., серпень 2018 року - 4 411,00 грн., вересень 2018 року - 1 423,00 грн., жовтень 2018 року - 1 586,00 грн., листопад 2018 року - 402,00 грн., грудень 2018 року - 735,00 грн.;
- підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України - не подано до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП;
- пункту 51.1 статті 51 Податкового кодексу України - не відображено в розрахунку за формою 1ДФ за І квартал 2017 року інформацію про нараховані та виплачені суми доходів;
- пункту 198.5 статті 198, пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України - не виписано та не зареєстровано податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних за перевіряємий період на загальну суму податку на додану вартість 36 580,00 грн., у тому числі за січень 2016 року - 255,00 грн., лютий 2016 року - 239,00 грн., березень 2016 року - 1 213,00 грн., квітень2016 року - 171,00 грн., травень 2016 року 583,00 грн., червень 2016 року - 564,00 грн., липень 2016 року - 510,00 грн., серпень 2016 року - 972,00 грн., вересень 2016 року - 1 269,00 грн., жовтень 2016 року - 1 066,00 грн., листопад 2016 року - 600,00 грн., грудень 2016 року - 532,00 грн., січень 2017 року - 600,00 грн., лютий 2017 року - 223,00 грн., квітень 2016 року - 1 023,00 грн., травень 2017 року - 1 080,00 грн., червень 2017 року - 1 677,00 грн., липень 2017 року - 1 619,00 грн., серпень 2017 року - 1 036,00 грн., вересень 2017 року - 946,00 грн., жовтень 2017 року - 2 365,00 грн., листопад 2017 року - 185,00 грн., грудень 2017 року - 731,00 грн., січень 2018 року - 888,00 грн., лютий 2018 року - 375,00 грн., березень 2018 року - 1 259,00 грн., квітень 2018 року - 1 002,00 грн., травень 2018 року 3 060,00 грн., червень 2018 року - 1 349,00 грн., липень 2018 року - 881,00 грн., серпень 2018 року - 4 411,00 грн., вересень 2018 року 1 423,00 грн., жовтень 2018 року - 1 669,00 грн., листопад 2018 року - 402,00 грн., грудень 2018 року - 1 851,67 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято 11 червня 2019 року наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0043404204, яким за порушення пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування» на загальну суму 1 076 367,30 грн., у тому числі за грошовим зобов'язанням 717 578,20 грн. та за штрафними санкціями 358 789,10 грн.;
- №0043454204, яким за порушення статті 198 Податкового кодексу України згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 59 822,50 грн., у тому числі за грошовим зобов'язанням 47 858,00 грн. та за штрафними санкціями 11 964,50 грн.;
- №0043484204, яким за порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 та на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 117.1 статті 117 Податкового кодексу України до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 170,00 грн.;
- №0043414204, яким за порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58 Податкового кодексу України ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «Військовий збір» на загальну суму 89 697,25 грн., у тому числі за податковим зобов'язанням 59 798,17 грн. та за штрафними санкціями 29 899,08 грн.;
- №0043644204, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтею 201 та згідно зі статтею 1201 Податкового кодексу України за відсутність реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування на суму податку на додану вартість до ФОП ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 50% у сумі 18 291,64 грн.
Рішенням ДФС України від 28 серпня 2019 року №41520/6/99-99-11-05-01-25 за результатами розгляду скарги позивача на податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043484204, №0043634204, №0043644204 скасовано податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року №0043634202 в частині нарахування штрафних санкцій у розмірі 111,67 грн, застосованих за несвоєчасну реєстрацію розрахунку коригування до податкової накладної, що не надається отримувачу (покупцю) та зареєстрований в межах строків, визначених абзацами п'ятнадцятим - шістнадцятим пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, а в іншій частині залишено без змін; залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року №0043404204, №0043414204, №0043454204, №0043484204, №0043644204; скаргу ФОП ОСОБА_1 частково задоволено.
На підставі акта перевірки та з урахуванням рішення ДФС України від 28 серпня 2019 року №41520/6/99-99-11-05-01-25 за результатами розгляду скарги позивача відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2019 року №0070214204, яким згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України встановлено порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, визначених статтею 201 Податкового кодексу України, за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних на 15 і менше календарних дні на суму податку на додану вартість 1 083,33 грн. застосовано штраф у розмірі 10% у сумі 108,30 грн.; за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних від 16 до 30 календарних днів на суму податку на додану вартість 1 116,70 грн. застосовано штраф у розмірі 20% у сумі 220,33 грн.
Встановлені в акті перевірки порушення обґрунтовані наступним:
за результатами перевірки правильності відображення витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів ФОП ОСОБА_1 , встановлено їх завищення на суму 4 858 696,55 грн., з яких, на думку відповідача, позивачем неправомірно віднесено до складу витрат вартість витрат на придбання автозапчастин та послуги ремонту за 2016 рік, оскільки згідно декларації про майновий стан та доходи за 2016 рік (уточнюючої) позивачем включено вартість придбаних автозапчастин та послуги ремонту на загальну суму 1 859 068,00 грн., тоді як відповідно до наданих на перевірку первинних та розрахункових документів вартість придбаних автозапчастин та послуги ремонту становить 1 232 391,45 грн.; у 2017 - 2018 роках ФОП ОСОБА_1 неправомірно віднесено до складу витрат вартість витрат на придбання автозапчастин та послуги ремонту на загальну суму 4 192 820,00 грн. вантажних автомобілів (основні засоби подвійного призначення). Перевіркою правильності визначення чистого оподатковуваного доходу, відображеного в деклараціях про майновий стан та доходи встановлено його заниження на загальну суму 3 986 545,54 грн., в тому числі за 2016 рік - 414 912,62 грн., за 2017 рік - 1 354 974,25 грн., за 2018 рік 2 216 658,67 грн., чим порушено вимоги пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України; перевіркою правильності проведення остаточного розрахунку податку на доходи фізичних осіб за 2016 - 2018 роки, що підлягає сплаті до бюджету, встановлено заниження визначеного до сплати в бюджет податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 717 578,20 грн.; з урахуванням викладеного встановлено також порушення пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України;
в порушення пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України позивачем не визначено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за операціями з постачання послуг по виписаних податковим накладним, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, ТОВ «Алерс Україна» на загальну суму 2 500,00 грн.; в порушення вимог пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України позивачем не нараховано податкові зобов'язання по операціях з придбання товарів/послуг, що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, що призвело до заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі податку на додану вартість 36 580,00 грн.; в порушення статті 198 Податкового кодексу України позивачем завищено показники рядка 10.1 декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг» на загальну суму податку на додану вартість 7 278,00 грн. Таким чином, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47 858,00 грн.; крім того, в порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України не подано до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, оскільки в перевірений період позивач при здійсненні підприємницької діяльності використовував приміщення та нерухоме майно;
перевіркою встановлено, що позивачем протягом 2016 - 2018 років не виписано та не зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, складені при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість на загальну суму 36 580,11 грн., а тому є підстави для застосування штрафних санкцій у порядку пункту 1201.2 статті 1201 Податкового кодексу України; встановлено порушення термінів реєстрації податкових накладних за період з березня по грудень 2018 року.
Вирішуючи спір у зазначеній частині позовних вимог, Окружний адміністративний суд міста Києва керується наступними мотивами.
Порядок оподаткування доходів фізичних осіб - підприємців визначений статтею 177 Податкового кодексу України.
Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
При цьому, необхідною умовою для віднесення включення сум до витрат, які пов'язані з отриманням доходів, належать саме документально підтверджені такі витрати за конкретний період.
Відповідно підпунктів 177.4.1 - 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат; витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу); обов'язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов'язкове страхування життя або здоров'я працівників у випадках, передбачених законодавством; суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Відповідно до підпункту 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою-підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.
Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.
Таким чином, згідно наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що підставою для віднесення до складу витрат сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
З тексту акта перевірки вбачається, що позивач має право займатися наступними видами господарської діяльності: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автомобільних засобів; вантажний автомобільний транспорт (основний); інша допоміжна діяльність у сфері транспорту.
При цьому, у перевіреному періоді ФОП ОСОБА_1 використовувались у власній господарській діяльності транспортні засоби: Мерседес Бенц, вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_1 ; Мерседес Бенц, вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_2 ; Мерседес Бенц, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_3 ; Мерседес Бенц, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_4 ; Мерседес Бенц, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_5 ; Мерседес Бенц, фургон номерний знак НОМЕР_6 ; Рено, спеціалізований вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_7 ; МАН, загальний вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_8 ; МАН, загальний вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_9 ; МАН, загальний вантажний фургон, номерний знак НОМЕР_10 , що підтверджено відповідними копіями свідоцтв про державну реєстрацію транспортних засобів.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем під час розгляду справи, на підтвердження задекларованих витрат у перевірений період ФОП ОСОБА_1 до перевірки надав первинні бухгалтерські документи по фактично здійсненим витратам за 2016 рік, якими підтверджуються вартість придбаних автозапчастин та послуг з ремонту на суму 1 859 068,00 грн.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем, в свою чергу, не надано будь-яких пояснень та доказів на підтвердження неподання позивачем підтверджуючих документів на придбання автозапчастин та послуг з ремонту.
Суд також звертає увагу, що відповідно до підпункту 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання їх чи інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення.
Разом з тим, суд звертає увагу, що за епізодом порушення висновки акта перевірки викладені не чітко, не в повній мірі та без посилань на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених порушень. Зі змісту акта перевірки неможливо встановити, які саме первинні документи досліджено відповідачем під час проведення перевірки та, відповідно, які підтверджуючі документи не взяті до уваги.
У частині висновків відповідача про неправомірне віднесення позивачем за 2017 - 2018 роки до складу витрат витрати на придбання автозапчастин та послуг з ремонту, суд зазначає наступне.
Під господарською діяльністю у розумінні статті 3 Господарського кодексу України розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Разом із тим, суд звертає увагу, що транспортна діяльність є специфічною, оскільки власне транспорт не створює нових матеріальних продуктів, а транспортні послуги споживаються одночасно із процесом їх надання; отже, структура експлуатаційних витрат транспорту значно відрізняється від структури виробничих витрат галузей матеріального виробництва, а витрачання матеріально-технічних ресурсів прямим чином залежить від дорожніх та природно-кліматичних умов.
Таким чином, зв'язок витрат ФОП ОСОБА_1 із господарською діяльністю вантажного автомобільного транспорту передбачає, зокрема, і витрати на ремонт і технічне обслуговування рухомого складу.
Так, відповідач вважає, що до складу витрат подвійного призначення відносяться витрати на запасні частини та на ремонт.
Проте, суд вважає, що ці витрати не належать до витрат подвійного призначення, а є безпосередніми витратами позивача, пов'язаними із веденням господарської діяльності з метою отримання прибутку.
Згідно підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат підприємця витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;
Підпунктом 177.4.6 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України встановлено, що не підлягають амортизації такі основні засоби подвійного призначення, земельні ділянки; об'єкти житлової нерухомості; легкові та вантажні автомобілі.
Із аналізу даних правових норм слідує, що основними засобами подвійного призначення вважаються легковий та вантажний автомобілі.
Суд звертає увагу на те, що до складу витрат фізичної особи-підприємця включаються, зокрема, витрати на паливо, запчастини та інші матеріали, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат відповідно до підпункту 177.4.1 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України. Водночас цей підпункт дозволяє включати до складу підприємницьких витрати на ремонт та експлуатацію майна (майно це в тому числі автомобіль), що використовується в господарській діяльності.
Зазначені норми встановлюють загальні правила обліку витрат фізичної особи-підприємця, що перебуває на загальній системі.
У свою чергу, підпункт 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України є спеціальною нормою, що виключає із загального правила витрати на утримання основних засобів подвійного призначення.
Податковий кодекс України не дає визначення терміну «утримання», а також залишає оціночними поняття щодо складу експлуатаційних витрат суб'єкта господарювання.
Відповідно до пункту 26 Правил експлуатації колісних транспортних засобів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26 липня 2013 року №550 (далі по тексту - Правила експлуатації), утримання транспортного засобу - забезпечення державної реєстрації, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану, проведення обов'язкового технічного контролю, своєчасного виконання технічного обслуговування і ремонту, охорони, передання транспортного засобу та його швидкозношуваних складників на утилізацію або видалення відповідно до законодавства.
Зі змісту даного визначення поняття «утримання транспортного засобу» слідує, що витрати, понесені позивачем у ході господарської діяльності стосуються конкретних товарно-матеріальних цінностей та не є витратами на певні види робіт, при здійсненні комплексу операцій з ремонту транспортних засобів.
При цьому, дотримання умов безпечності технічного та санітарного стану автомобіля, своєчасне виконання його технічного обслуговування і ремонту є обов'язком автоперевізника, оскільки автоперевізник повинен забезпечити утримання автомобіля в належному технічному та санітарному стані і забезпечити його збереження відповідно до статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт».
За визначенням пункту 1.3. розділу 1 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30 березня 1998 року №102, технічне обслуговування (ТО) - це комплекс операцій чи операція щодо підтримки роботоздатності або справності виробу під час використання за призначенням, зберігання та транспортування; ремонт комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності виробів та відновлення ресурсів виробів чи їх складових частин (види ремонту - капітальний і поточний).
Переліки робіт, які зазвичай здійснюють під час проведення ТО, наведено в пункті 3.5 згаданого Положення, які включають: перевірку технічного стану; виконання робіт щодо підтримування належного зовнішнього вигляду; заправлення експлуатаційними рідинами; усунення виявлених несправностей; санітарну обробку ТЗ. Крім того, прибирально-мийні роботи виконуються за потребою, але обов'язково перед технічним обслуговуванням чи ремонтом; оброблення кузовів автомобілів спеціального призначення здійснюється відповідно до вимог та інструкцій на перевезення даного виду вантажів.
Таким чином, в даному випадку витрати на утримання транспортних засобів не можна ототожнювати з документально підтвердженими витратами позивача, що мали місце у ході господарської діяльності.
Згідно з пунктом 3.13 Положення про технічне обслуговування і ремонт дорожніх транспортних засобів автомобільного транспорту, затвердженого наказом Мінтрансу України від 30 березня 1998 року №102, до поточного ремонту ТЗ належать роботи, пов'язані з одночасною заміною не більше двох базових агрегатів (крім кузова і рами).
Отже, витрати на «роботи» не є витратами на конкретні товарно-матеріальні цінності, які використовуються у процесі господарської діяльності.
Враховуючи викладене, суд вважає, що витрати на операції щодо придбання запчастин та ремонт транспортних засобів є витратами на їх придбання, які згідно з підпунктом 177.4.4 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України входять до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів та є такими, що пов'язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177,4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв'язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Таким чином, висновок про неправомірність визначення позивачем витрат на придбання запчастин та ремонт транспортних засобів, є помилковим, оскільки такі витрати не належать до витрат на утримання автомобіля у розумінні вищевказаних положень законодавства, а тому мають включаються до підприємницьких витрат.
Крім того, відповідачем під час проведення перевірки не взято до уваги, що частина придбаних запчастин використана позивачем під час надання послуг з ремонту транспортних засобів замовників послуг.
При цьому, з огляду на викладене, класифікація належних позивачу автомобілів, як вантажних чи спеціалізованих, не має правового значення, оскільки у межах спірних правовідносин транспортні взагалі не є основними засобами подвійного призначення.
В частині висновків акта перевірки щодо заниження позивачем сум зобов'язань з військового збору суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України базою для розрахунку військового збору та єдиного внеску є загальний річний оподаткований дохід.
Разом із тим, як встановлено вище, контролюючий орган в акті перевірки дійшов помилкового висновку про заниження позивачем оподатковуваного доходу, який став базою для донарахування військового збору.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що висновки акта перевірки про порушення позивачем пунктів 177.2, 177.4 статті 177, пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не знайшли свого підтвердження, а отже податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року №0043404204, №0043414204 є протиправними та підлягають скасуванню.
Щодо встановленого порушення позивачем підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.
Пункт 117.1 статті 117 Податкового кодексу України передбачає, що неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень.
Згідно з пунктом 8.1 Порядку обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 09 грудня 2011 року №1588 (далі по тексту - Порядок №1588), платник податків зобов'язаний повідомляти за формою №20-ОПП про всі об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку.
Як передбачено в пунктах 8.2-8.4 Порядку 1588, об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об'єкти оподаткування), є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.
Якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об'єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов'язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об'єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку.
Повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.
Отже, платник податків зобов'язаний подавати повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.
Як встановлено в акті перевірки, позивачем не подано до податкового органу за місцем реєстрації повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, або через які провадиться діяльність за формою №20-ОПП, оскільки в перевірений період позивач при здійсненні підприємницької діяльності використовував приміщення та нерухоме майно.
Проте, відповідач, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду доказів, які б свідчили, що за перевірений період у ФОП ОСОБА_1 з'явились нові об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, що вказує на безпідставність висновків акта перевірки у цій частині.
При цьому, відповідач не спростовує, що позивач вже подавав раніше повідомлення про об'єкти оподаткування або об'єкти, пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП.
Таким чином, у зв'язку із не доведенням відповідачем обов'язку позивача подавати за повідомлення формою №20-ОПП, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року №0043484204 є протиправним та підлягає скасуванню.
У частині висновків контролюючого органу про необхідність визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд звертає увагу на наступне.
Як встановлено в акті перевірки, в порушення статті 198 Податкового кодексу України позивачем завищено показники рядка 10.1 декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг» на загальну суму податку на додану вартість 7 278,00 грн. Таким чином, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 47 858,00 грн.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Згідно з пунктом 198.2 статті198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з пунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:
а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) або місце постачання яких розташоване за межами митної території України;
б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);
в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;
г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183цього Кодексу (пункт 201.8 статті 201 Податкового кодексу України).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою (пункт 201.10 статті 201 Податкового кодексу України).
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту обов'язковим є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення фактично вчинених операцій у бухгалтерському та податковому обліку.
З акта перевірки вбачається, що перевіркою відображених у рядку 10.1Б декларацій показників за перевіряємий період у загальній сумі 2 421 207,00 грн. встановлено, що на формування цього показника мало найбільший вплив здійснення операцій з придбання ТМЦ, матеріалів, робіт, послуг, пов'язаних з обслуговуванням транспортних засобів, придбаний у контрагентів-продавців ТОВ «Вог Рітейл», ТОВ «Укр-Петроль», ФОП ОСОБА_3 , ТОВ «Стейт-Оіл», ПрАТ «Київстар», ПП «Укрпалетсістем», ТОВ «Агротрейд ЛТД», ПП «Айтек», ТОВ «Клеон-Ойл»,ТОВ «Трейд-Факторі», ТОВ «ВКЦ «Укрпромвпровадження», ТОВ «Грей Консалт», ТОВ «Автодистрибюшн Карго Партс», ТОВ «Inter Cars Ukraine», ТОВ «Техносалікс».
В свою чергу, позивачем на підтвердження правомірності віднесення показників за господарськими операціями із зазначеними контрагентами до рядка 10.1 декларації «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) з податком на додану вартість на митній території України товарів/послуг» надано до суду копії первинних документів, зокрема, фіскальні чеки, рахунки, замовлення, акти виконаних робіт, товарні чеки, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), накладні, податкові накладні з доказами їх прийняття контролюючим органом.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок доказування, не довів правомірності висновків, викладених в акті перевірки щодо наявності у діях позивача порушень вимог статті 198 Податкового кодексу України/
Крім того, в частині висновків відповідача щодо порушення термінів реєстрації податкових накладних, а також стосовно того, що позивачем протягом 2016 - 2018 років не виписувались та не реєструвались податкові накладні відповідно до пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України, суд зазначає, що в порушення підпункту 2.3.2.2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14 березня 2013 року №395, в акті перевірки не зазначено, на підставі яких первинних документів він дійшов зазначеного висновку, що унеможливлює дослідження судом зазначених обставин.
У свою чергу позивач стверджує про відсутність порушень Податкового кодексу України в частині реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, на підтвердження чого надав суду відповідні копії податкових накладних та квитанцій про їх реєстрацію.
З урахуванням викладеного, оскільки відповідачем не доведено правомірність викладених в акті перевірки висновків, суд вважає податкові повідомлення-рішення від 11 червня 2019 року №0043454204 та № 0043644204, від 11 вересня 2019 року №0070214204, протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, на користь позивача належить стягнути судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у м. Києві.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року №0043404204.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року №0043414204.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року №0043454204.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року №0043644204.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 червня 2019 року №0043484204.
7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11 вересня 2019 року №0070214204.
8. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 605,00 (дев'ять тисяч шістсот п'ять гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_11 );
Головне управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код 43141267).
Суддя В.А. Кузьменко