ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
24 червня 2020 року м. Київ № 640/10280/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ у м. Києві) щодо визнання протиправною бездіяльності щодо відмови у призначенні та виплаті встановленої пенсії у розмірі 12 339,92 грн. та зобов'язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у раніше призначеному розмірі 12 339,92 грн. з 01 січня 2018 року.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що по досягненню 60-річного віку 10 травня 2017 року звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії з урахуванням трудового стажу 42 роки 11 днів. Пенсію було призначено з 11 травня 2017 року та нараховано за період роботи з 01 липня 2000 року по 09 лютого 2017 року у розмірі 12 339,92 довічно.
У зв'язку із запровадженням на 2017 рік обмеження максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність (1 074,00 грн.) упродовж 2017 року позивач отримував пенсію у розмірі 10 740,00 грн. на місяць.
Проте, у 2018 році Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що прожитковий мінімум становить 1 373,00 грн., що означало, що з 01 січня 2018 року розмір максимальної пенсії не міг перевищувати 10 прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, тобто 13 730,00 грн.
Позивач зазначає, що призначена йому первинно пенсія у 12 339,92 грн. цілком вкладається у обмежений максимальний розмір, встановлений на 2018 рік, проте відповідач продовжував нараховувати та виплачувати суму у 10 740,00 грн.
Звернувшись до відповідача із зазначеного приводу, позивач виявив, що внаслідок осучаснення його пенсія зменшилася на 1 565,70 грн., а матеріали пенсійної справи чомусь не містять жодного посилання на первинний протокол №1713 від 13 травня 2017 року, яким пенсію нараховано у розмірі 12 339,92 грн.
Отже, стверджуючи, що розмір пенсії зменшився внаслідок встановлення обмежень максимального розміру на 2017 рік, а не внаслідок осучаснення, позивач вважає, що пенсія має виплачуватися йому з 01 січня 2018 року у первинно призначеному розмірі - 12 339,92 грн., у зв'язку з чим просить позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 липня 2019 року, після усунення позивачем недоліків позовної заяви відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2019 року, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи провадити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву та усі наявні докази, зобов'язано відповідача надати належним чином завірену копію пенсійної справи позивача.
Від відповідача 02 серпня 2019 року надійшла завірена копія пенсійної справи позивача ОСОБА_1 , відзиву на позовну заяву не надано.
Суд звертає увагу, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову (частина друга статті 77, частина четверта статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.
Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.
Як вбачається з наявних у справі матеріалів, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві у зв'язку з призначенням пенсії за віком протоколом №1713 від 13 травня 2017 року та рішенням Головного управління ПФУ в м. Києві (Голосіївський район) №930010836788 згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Згідно вказаного протоколу та рішення ОСОБА_1 призначено пенсію у розмірі 12 339, 92 грн.
Проте, відповідно до пункту 3 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" упродовж 2017 року ОСОБА_1 отримував пенсію в розмірі 10 740 грн. у зв'язку з запровадженим обмеженням щодо максимального розміру пенсії - десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність (1074 грн.) відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік».
Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено, що у 2018 році прожитковий мінімум, установлений для осіб, які втратили працездатність, становить 1 373,00 грн.
Водночас, позивачу не було проведено зміну суми виплачуваної пенсії з урахуванням пункту 3 статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та нового розміру прожиткового мінімуму, при цьому розрахований ОСОБА_1 у 2017 році при звернення до пенсійного органу первинна пенсія у розмірі 12 339,92 грн. вже цілком вкладалася у розмір максимальної пенсії, передбаченої Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», проте, Управління ПФУ в Голосіївському районі м. Києва не відреагувало на ці зміни та продовжувало виплачувати позивачу 10 740,00 грн.
На особисте звернення позивача Правобережне об'єднань управління ПФУ в м. Києві із зазначеного питання повідомлено про відсутність підстав для перерахунку пенсії, оскільки у зв'язку з проведеним осучасненням пенсії згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII його пенсія зменшується на 1 565,70 грн., тому пенсія виплачується у раніше встановленому розмірі 10 740,00 грн. Зазначено, що у зв'язку з набранням чинності 11 жовтня 2017 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII позивачу перераховано пенсію з 01 жовтня 2017 року відповідно до пункту 4-3 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. Внаслідок перерахунку розмір пенсії позивача становить 9 174,30 грн. Оскільки до жовтня 2017 р. позивачу виплачувалась пенсія у розмірі 10 740 грн., тобто, більше ніж 9 174,30 грн., йому в порядку пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виплачується пенсія у раніше призначеному розмірі.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з того, що згідно з частиною третьою статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2013 року №1058-IV (в редакції, чинній на час призначення позивачу пенсії) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740,00 гривень.
Згідно статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено у 2018 році прожитковий мінімум осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 2018 року - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень, з 1 грудня - 1497 гривень.
Відповідно, загальне правило частини третьої статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" має застосовуватися з урахуванням статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 р.", оскільки встановлений у вказаній статті розмір 10 740 грн. діє тимчасово, до 31 грудня 2017 року і не поширюється на 2018 рік.
Згідно з положеннями частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03 жовтня 2017 року. №2148-VIII (набув чинності з 11 жовтня 2017 р.) у разі якщо внаслідок перерахунку, проведеного відповідно до цього Закону, розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Згідно розрахунків відповідача після осучаснення пенсія позивача становить 9 174,30 грн., тобто, менше, ніж призначено до набуття чинності Законом №2148-VIII та менше, ніж фактично виплачувалося упродовж 2017 року.
Відповідно, спір полягає у тому, як тлумачити частину другу розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №2148-VIII, а саме - що є раніше встановленим розміром - нарахована чи виплачена пенсія, оскільки їх розмір різниться в даному випадку.
Як вже встановлено судом, згідно розпорядження Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 04 вересня 2017 року розмір пенсії ОСОБА_1 визначено (нараховано) - 12 339,92 грн., до сплати - 10 740 грн. (з урахуванням передбаченого частиною третьою статті 27 Закону №1058-IV обмеження).
Тобто, позивачу нараховано пенсію у розмірі 12 339,92 грн., а виплачувалося до кінця 2017 року - 10 740 грн. з урахуванням прямої норми частини третьої статті 27 Закону №1058-IV.
Отже, з огляду на зміст частини третьої статті 27 Закону №1058-IV, обмеження стосується саме виплаченої пенсії, при чому цей мінімум змінюється залежно від зміни прожиткового мінімуму.
Закон від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII набув чинності з 11 жовтня 2017 року для всіх, в тому числі, і пенсіонерів, яким було нараховано пенсію у більшому, ніж 10 740 грн. розмірі, і наведене бачення відповідачем законодавства означало би, що для всіх пенсіонерів осучаснення пенсій мало відбуватися з урахуванням максимального розміру попередньо призначеної пенсії - 10 740 грн., оскільки вони всі отримували пенсію саме з таким обмеженням, тоді як загальне положення частини третьої статті 27 Закону №1058-IV мало б стосуватися лише пенсіонерів, яким пенсію призначено після 11 жовтня 2017 року.
У випадку, якби законодавець, запроваджуючи пенсійну реформу Законом від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, мав на увазі таке загальне обмеження максимального розміру раніше її встановленої пенсії для порівняння розміру з осучасненою пенсією особи, він мав би про це прямо зазначити у вказаному Законі.
Оскільки законодавцем в ухвалених законах будь-які норми подібного змісту відсутні, суд приходить до висновку, що загальне положення частини третьої статті 27 Закону №1058-IV має застосовуватися саме щодо нарахованої, а не фактично виплаченої пенсії особи, призначеної до 11 жовтня 2017 року, і стосується всіх пенсіонерів незалежно від того, коли їм призначено пенсію - до, чи після жовтня 2017 року.
За встановлених обставин та наведених висновків, суд вбачає правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) рішення:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Також, суд вважає за необхідне зазначити також, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно яких судові витрати сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягають відшкодуванню лише при задоволенні позову.
Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивачем відповідно до квитанції №6 від 07 червня 2019 року сплачено 1 536,80 грн. судового збору. Зазначена сума підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Також суд вбачає за доцільне зазначити, що положення пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають застосуванню у даній справі, оскільки визначені зазначеною нормою процесуальні строки для вчинення упродовж розгляду справи окремих процесуальних дій учасниками процесу спливли до набрання чинності зазначеною нормою.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови у призначенні та виплаті встановленої ОСОБА_1 пенсії у сумі 12 339,92 грн.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію у раніше призначеному розмірі 12 339,92 грн. з 01 січня 2018 року.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1 536,80 грн.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне найменування сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 .
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, код ЄДРПОУ 42098368, тел.0444867794.
Суддя В.І. Келеберда