Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 червня 2020 р. Справа№200/5107/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов
ОСОБА_1
до відповідача Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України
Донецької області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення від 14.03.2020 року № 1837 про відмову в призначенні пенсії, зобов'язати зарахувати до страхового стажу роботи періоди роботи з 31.08.1977 року по 24.04.1978 року на «Харьковськом керамическом заводе им. 8-ой годовщины Октября» та з 29.05.1989 року по 31.03.1992 року в «Производстенном кооперативе «Виктория», зобов'язання повторно розглянути заяву від 06.03.2020 року про призначення пенсії за віком.
Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, як вважає позивач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Зазначає, що у трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи, які не враховані відповідачем до страхового стажу з формальних підстав, а саме, нечіткий відтиск печатки та розбіжність дати наказу про звільнення з датою звільнення.
Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що рішення про відмову в зарахуванні до страхового стажу зазначеного періоду роботи прийняте відповідачем в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Вказує, що записи у трудовій книжці не містять чіткого відтиску печатки та є розбіжність дати наказу про звільнення з датою звільнення, тому немає підстав для зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки.
Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Позивач у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив заяву про розгляд за його участю не надав.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з'ясував наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 (а.с. 14-15).
06.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про призначення пенсії за віком.
14.03.2020 року Покровським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області прийняте рішення № 1837 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , яке обґрунтоване тим, що до страхового стажу не враховані періоди роботи з 31.08.1977 року по 24.04.1978 на «Харьковськом керамическом заводе им. 8-ой годовщины Октября» у зв'язку з нечітким відтиском печатки на записі, з 29.05.1989 року по 31.03.1992 року в «Производстенном кооперативе «Виктория» у зв'язку з розбіжністю дати наказу про звільнення з датою звільнення (а.с.5-7).
Як встановлено судом, згідно записів в трудовій книжці НОМЕР_3 ОСОБА_1 працював, зокрема:
- з 31.08.1977 року по 24.04.1978 року на «Харьковськом керамическом заводе им. 8- ой годовщины Октября»;
- з 29.05.1989 року по 31.03.1992 року на «Производстенном кооперативе «Виктория» (а.с.8-13).
Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За Преамбулою Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.
Тобто, відповідач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.
Згідно ст. 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Тобто, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно п.20 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунком 2.6 вказаної інструкції встановлено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
З системного аналізу норм чинного законодавства, яке регулює спірні взаємовідносини, вбачається, що підставою як для призначення пенсії так і для її перерахунку у подальшому є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Враховуючи наведене, суд вважає помилковим висновок відповідача, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Такої ж думки дотримується Верховний суд в постанові від 6 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Як вбачається з трудової книжки позивача, вона містить записи щодо його роботи у спірні періоди на відповідних підприємствах, які свідчать про зайнятість останнього за відповідними посадами, та відсутність або нечіткість печатки на записах у трудовій книжці та розбіжність дати звільнення з датою наказу про звільнення є формальними ознаками порушення, які не впливають на прийняття рішення про призначення пенсії.
Оскільки відповідальність за правильність ведення трудової книжки покладена на власника підприємства, організації, установи або уповноваженими ними органами, суд вважає позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Оскільки страховий стаж роботи підтверджений записами у трудовій книжці, суд вважає протиправними дії щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу вищенаведених періоду роботи, тому позовні вимоги в частині зобов'язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком підлягають задоволенню.
Стосовно вимоги про зобов'язання зарахувати до страхового стажу вищезазначених періодів, суд враховує наступне.
Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.
У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.
Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Ради 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод" та враховує положення "Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень", прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію.
У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру.
Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Аналізуючи даний адміністративний спір суд наголошує, що суб'єкт владних повноважень у спірних взаємовідносинах здійснив реалізацію дискреційних повноважень шляхом відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.
Таким чином, суд вважає, що відповідач при розгляді заяви діяв поза межою наданих повноважень та реалізації дискреційних функцій, відповідно позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.
Оскільки, відмовляючи у призначенні пенсії позивачу, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення, яке оскаржується, підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 06.03.2020 року про призначення пенсії за віком з зарахуванням до страхового стажу періоди роботи з 31.08.1977 року по 24.04.1978 року на «Харьковськом керамическом заводе им. 8-ой годовщины Октября» та з 29.05.1989 року по 31.03.1992 року в «Производстенном кооперативе «Виктория», з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі з ухваленням рішення про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії, яке оскаржується, та зобов'язання повторно розглянути заяву позивача з зарахуванням до страхового стажу зазначених періодів роботи, з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169323, юридична адреса: 85323, Донецька обл., м. Мирноград, вул. Центральна, 13) про визнання протиправним та скасування рішення від 14.03.2020 року № 1837 про відмову в призначенні пенсії, зобов'язати зарахувати до страхового стажу роботи періоди роботи з 31.08.1977 року по 24.04.1978 року на «Харьковськом керамическом заводе им. 8-ой годовщины Октября» та з 29.05.1989 року по 31.03.1992 року в «Производстенном кооперативе «Виктория», зобов'язання повторно розглянути заяву від 06.03.2020 року про призначення пенсії за віком - задовольнити повністю.
Рішення Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 14.03.2020 року № 1837 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії - визнати протиправним та скасувати.
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2020 року про призначення пенсії за віком.
Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 31.08.1977 року по 24.04.1978 року на «Харьковськом керамическом заводе им. 8-ой годовщины Октября» та з 29.05.1989 року по 31.03.1992 року в «Производстенном кооперативе «Виктория», з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.
Стягнути з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42169323, юридична адреса: 85323, Донецька обл., м. Мирноград, вул. Центральна, 13) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, в сумі 840 грн. 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя Т.В. Давиденко