м. Вінниця
25 червня 2020 р. Справа № 120/2115/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса Михайла Богдановича, розглянувши у порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої до суду звернувся адвокат Меламеда В.Б. до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
16.06.2020 до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку для звернення до суду.
Клопотання обґрунтовано тим, що позовна вимога про поновлення та виплату пенсії за віком із 07.10.2009, заявлена із порушенням строків звернення до суду, оскільки відповідно до ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Також, посилаючись на практику Верховного Суду України у постановах від 08.12.2015 по справі № 21-5653а15, від 08.06.2016 по справі № 505/2135/14 відповідач зазначив, що у вказаних постановах суд касаційної інстанції дійшов висновку, що на правовідносини, які виникли щодо поновлення виплати пенсії поширюється інститут строків звернення до адміністративного суду.
З огляду на викладене, відповідач просить залишити без розгляду позовну заяву ОСОБА_1 в частині позовних вимог заявлених поза межами строків звернення до суду.
Вирішуючи ініційоване відповідачем процесуальне питання, суд керується такими мотивами.
Особливості застосування строків звернення до адміністративного суду врегульовані ст. 122 КАС України.
Відповідно до частин 1 та 2 цієї статті адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спрямоване на досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
До таких висновків дійшов і Конституційний Суд України у своєму рішенні №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року, у якому визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Як свідчать обставини справи, однією із позовних вимог є вимога про визнання протиправним та скасування рішення у формі листа органу Пенсійного фонду від 07.04.2020, яким ОСОБА_1 відмовлено у поновленні виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вирішуючи питання щодо застосування до спірних правовідносин строку звернення до суду, суд зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 відступлено від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 08.12.2015 у справі № 21-5653а15, від 12.04.2016 у справі № 462/9427/13-а, від 08.06.2016 у справі № 505/2135/14-а та від 11.10.2016 у справі № 404/4541/15-а, про те, що спори щодо поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.
Спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон від 09.07.2003 № 1058-IV), визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Аналіз положень ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон від 09.07.2003 № 1058-IV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Велика Палата Верховного Суду наголосила, що при первинному встановленні розміру пенсії орган Пенсійного фонду діє на підставі звернення громадянина із заявою про призначення йому пенсії. У випадках поновлення раніше призначеної пенсії органи Пенсійного фонду діють на підставі цієї ж заяви пенсіонера у строки, встановлені ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV.
При цьому законодавцем було чітко встановлено, що поновлення виплати пенсії проводиться протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.
Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.
Велика Палата Верховного Суду серед іншого зазначила, що така поведінка держави в особі її компетентних органів по відношенню до пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного врядування, зміст якого розкритий у багатьох рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України». Очевидно, що на виконання рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Невиконання державою покладених на неї обов'язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб'єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.
Крім того обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Верховний Суд України в постанові від 08.12.2015 у справі № 21-5653а15, у якій спір є аналогічний тому, який розглядається в цій справі, тобто щодо поновлення раніше призначеної пенсії (але припиненої відповідно до пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування») починаючи з 07 жовтня 2009 року - дати прийняття Конституційним Судом України Рішення №25-рп/2009, а не дати звернення із заявою про поновлення пенсії до органу Пенсійного фонду України, висловив правову позицію про те, що виниклі в зв'язку із цим спори мають вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, - статей 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2015 року).
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009. Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Також вказаний висновок є застосовним при розгляді подібних справ щодо ст. 122, 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), які за змістом є аналогічні ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року).
З огляду на вищевказане, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18, суд дійшов висновку що у правовідносинах з питань поновлення пенсії не підлягають застосуванню ст. 122, 123 КАС України, а тому клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. 122, 123, 243, 248, 256, 295 КАС України, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, суд
У задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про залишення без розгляду позовної заяви, в частині позовних вимог, у справі № 120/2115/20-а відмовити.
Ухвала суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Суддя Богоніс Михайло Богданович