м. Вінниця
25 червня 2020 р. Справа № 120/2115/20-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Богоноса М.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої до суду звернувся адвокат Меламед В.Б., до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
У позовній заяві позивачка просить: визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо не поновлення виплати пенсії; визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії викладене у листі від 07.04.2020; зобов'язати відповідача провести поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що 06.03.2003 виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю. З 2003 року їй припинено виплату пенсії. Однак, дізнавшись про припинення виплати пенсії, позивачка через свого представника звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про поновлення виплат.
Проте, листом Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 07.04.2020 № 0200-0304-8/14926 відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що позивачка не звернулася особисто до органу, що призначає пенсії за місцем проживання, а також у зв'язку із відсутністю у неї місця реєстрації на території України.
Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивачка звернулася з адміністративним позовом до суду. Мотивом позову стало те, що нею через представника подано всі необхідні документи, які передбачені законодавством України для поновлення виплати пенсії.
Ухвалою від 25.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Також відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
16.06.2020 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач заперечує проти задоволення позову. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначив, що згідно Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті за місцем проживання (реєстрації). Особа яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує особу, місце її проживання (реєстрації) і свідчить про правовий зв'язок фізичної особи з державою України (громадянство України).
Також відповідач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України.
Згідно наданих документів, місцем проживання та реєстрації позивача є Ізраїль. На території України позивачка не зареєстрована та не проживає.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, проводиться на основі договорів (угод) з іншими державами. На цей час договір між країною Ізраїль та Україною не укладений. Відповідно до Порядку № 22-1 для призначення пенсії особі, яка звернулася для призначення пенсії повинна надати пакет документів, при цьому документи про стаж та заробітну плату подаються в оригіналах.
Оскільки позивачкою не дотримано вимог Порядку № 22-1, а також враховуючи, що договір про пенсійне забезпечення між країною Ізраїль та Україною не укладений, відповідач зазначив, що у Головного управлінні Пенсійного фонду відсутні правові підстави для поновлення виплати позивачці пенсії за віком.
Також разом із відзивом відповідач подав клопотання про залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском строків звернення до суду.
Ухвалою від 25.06.2020 у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.
26.03.2003 позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Ізраїлі. З 2003 року позивачка не отримує пенсію.
Згідно заяви від 20.12.2019, яка нотаріально завірена апостилем, із якою позивачка звернулася через свого представника до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, висловлено прохання про поновлення виплати пенсії (а.с.26-27, 31-45).
Листом відповідача від 07.04.2020 № 0200-0304-8/14926 відмовлено у поновленні виплати пенсії, у зв'язку з тим, що Порядком № 22-1 передбачено певну процедуру для поновлення виплати пенсії, якої позивачка не дотрималася (а.с.28-29).
Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивачка звернулася із цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.
Щодо відмови відповідача у поновленні виплати пенсії.
Частиною 2 ст. 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.
Згідно з положеннями ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За правилами ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (далі - Закон від 11.12.2003 № 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України
Статтею 51 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Однак, положення п. 2 ч. 1 ст. 49 та положення другого речення ст. 51 вказаного Закону визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009.
Рішенням Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
Водночас, особливості припинення та поновлення виплати пенсії визначені Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1.
Відповідно до п. 1.5 Порядку № 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Пунктом 2.9 Порядку № 22-1 зазначено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон від 20.11.2012 № 5492-VI) п. п. б), п. 1 ч. 1 ст. 13 зазначено, що документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Згідно 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
З огляду на зазначене, відмова відповідача у листі від 07.04.2020 № 0200-0304-8/14926 є безпідставною та не ґрунтується на законі, оскільки Порядком № 22-1 визначено можливість подачі заяви як особисто пенсіонером, так і його уповноваженим представником. При цьому, відсутні приписи про те, що позивач повинен звертатися до органу Пенсійного фонду України особисто та позбавлений можливості надіслати заяву та належні документи поштою. Разом із тим, суд звертає увагу на те, що до відповідача звертався представник позивача на підставі нотаріально завіреної довіреності, що підтверджується переліком доданих до заяви документів.
Такі висновки узгоджуються із судовою практикою Верховного Суду (постанова від 31 січня 2019 року у справі № 520/9721/16-а, постанова від 08 липня 2019 року у справі № 426/7157/16-а).
Відтак, аналіз підстав, за яких відповідач відмовив у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 , свідчить про їх необґрунтованість та протиправність, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною відмови у поновленні виплати пенсії є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги про скасування рішення відповідача від 07.04.2020 № 0200-0304-8/14926, суд зазначає наступне.
Представником позивачки помилково зроблено висновок, що лист від 07.04.2020 № 0200-0304-8/14926 є рішенням, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Однак, вказаною нормою не передбачено, що орган Пенсійного фонду, відмовляючи у поновленні виплати пенсії, також приймає рішення.
Відтак, вимоги в частині скасування рішення відповідача не підлягають задоволенню.
Визначаючись з приводу того, з якого часу позивачу слід поновити виплату пенсії, суд зазначає наступне.
Відповідно до ухвали 25.06.2020 у задоволенні клопотання відповідача щодо залишення позовної заяви в частині позовних вимог заявлених поза межами строку звернення до суду визначених ст. 122 КАС України - відмовлено.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18 зазначила, що ст. 99, 100 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та ст. 122, 123 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
Оскільки непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Крім того Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон
З огляду на вищевказане, вимога в частині поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 підлягає задоволенню.
З приводу вимоги про проведенням індексації, суд зазначає що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV. Однак, питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 по справі № 815/1226/18.
Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що суперечить засадам адміністративного судочинства.
Щодо компенсації втрати частини доходів, суд зазначає, що
Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Водночас, ч. 2 ст. 46 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, до якої відсилає ч. 2 ст. 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон від 19.10.2000 № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі Порядок № 159).
Так, статтями 1, 2 Закону від 19.10.2000 № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Статтею 3 Закону від 19.10.2000 № 2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.
Відповідно до п. 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі, пенсії.
Таким чином, позовна вимога в частині виплати компенсації частини доходів підлягає задоволенню (висновок узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18).
В силу положень частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовну заяву належить задовольнити частково.
Оскільки ухвалою від 25.05.2020 позивачку звільнено від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області у поновленні виплати раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 , що викладена у листі від 07.04.2020 № 0200-0304-8/14926.
Зобов'язати Головне управління у Вінницькій області провести ОСОБА_1 поновлення та виплату пенсії за віком з 07 жовтня 2009 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV із компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відповідно до п. 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30 березня 2020 року № 540-IX, строк апеляційного оскарження продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21036, код ЄДРПОУ 13322403).
Суддя Богоніс Михайло Богданович