18 червня 2020 року
м. Київ
Справа № 916/1711/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицької Н. О. - головуючого, Могила С. К., Случа О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
за участю представників:
позивача - Квітіна Р. В. (адвокат),
відповідача - Коломійцевої Д. М. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес Владичень"
на рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі
за позовом Приватного підприємства "Кара Дон"
до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес Владичень"
про відновлення становища, яке існувало до порушення.
1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень
1.1. У червні 2019 року Приватне підприємство "Кара Дон" (далі - ПП "Кара Дон") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес Владичень" (далі - СВК "Прогрес Владичень"), в якій, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 29.10.2019, просило відновити становище ПП "Кара Дон", яке існувало до винесення наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5, шляхом скасування:
- рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіна Олександра Валерійовича від 14.04.2017 № 34802644, згідно з яким скасовано речові права позивача на земельні ділянки на виконання наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5;
- записів про інші речові права СВК "Прогрес Владичень": № 20266775 від 29.04.2017 року; № 20092800 від 20.04.2017 року; № 20094492 від 21.04.2017 року; № 20274326 від 29.04.2017 року; № 20279220 від 29.04.2017 року; № 20166693 від 21.04.2017 року; № 20271453 від 29.04.2017 року; № 20274611 від 29.04.2017 року; № 20094477 від 21.04.2017 року; № 20092389 від 20.04.2017 року; № 20094686 від 21.04.2017 року; № 20173793 від 20.04.2017 року; № 20094525 від 21.04.2017 року; № 30137052 від 31.01.2019 року; № 30136893 від 31.01.2019 року; № 20277960 від 29.04.2017 року; № 20093759 від 20.04.2017 року; № 20279364 від 29.04.2017 року; № 20093968 від 21.04.2017 року; № 20280541 від 29.04.2017 року; № 30212736 від 31.01.2019 року; № 20273557 від 29.04.2017 року; № 20094594 від 21.04.2017 року; № 20169517 від 21.04.2017 року; № 20091975 від 20.04.2017 року; № 20093607 від 20.04.2017 року; № 20171327 від 21.04.2017 року; № 20094560 від 21.04.2017 року; № 20094534 від 21.04.2017 року; № 30165967 від 01.02.2019 року; № 20277466 від 29.04.2017 року; № 20092471 від 20.04.2017 року; № 20169253 від 21.04.2017 року; № 20091877 від 20.04.2017 року; № 20091839 від 20.04.2017 року; № 20093047 від 20.04.2017 року; № 20094108 від 21.04.2017 року; № 20094145 від 21.04.2017 року; № 20279637 від 29.04.2017 року; № 20270569 від 29.04.2017 року; № 20092540 від 20.04.2017 року; № 20265145 від 29.04.2017 року; № 20270743 від 29.04.2017 року; № 20093664 від 20.04.2017 року; № 20280494 від 29.04.2017 року; № 20273372 від 29.04.2017 року; № 20280403 від 29.04.2017 року; № 20280232 від 29.04.2017 року; № 30134545 від 31.01.2019 року; № 20093539 від 20.04.2017 року; № 20094218 від 21.04.2017 року; № 20094308 від 21.04.2017 року; № 20094281 від 21.04.2017 року; № 20094261 від 21.04.2017 року; № 20093091 від 20.04.2017 року; № 20280859 від 29.04.2017 року; № 20173091 від 21.04.2017 року; № 30132765 від 01.02.2019 року; № 20171704 від 21.04.2017 року; № 20094581 від 21.04.2017 року; № 20093647 від 20.04.2017 року; № 20092209 від 20.04.2017 року; № 20278633 від 29.04.2017 року; № 20279155 від 29.04.2017 року; № 20267444 від 29.04.2017 року; № 20267761 від 29.04.2017 року; № 20268016 від 29.04.2017 року; № 20091744 від 20.04.2017 року; № 20092281 від 20.04.2017 року; № 20162075 від 21.04.2017 року; № 20093241 від 20.04.2017 року; № 20280738 від 29.04.2017 року; № 20162470 від 21.04.2017 року; № 20278947 від 29.04.2017 року; № 20280110 від 29.04.2017 року; № 20092020 від 20.04.2017 року; № 20092674 від 20.04.2017 року; № 20093072 від 20.04.2017 року; № 20093952 від 20.04.2017 року; № 20094405 від 21.04.2017 року; № 20170079 від 21.04.2017 року; № 20094627 від 21.04.2017 року; № 20094067 від 21.04.2017 року; № 20269728 від 29.04.2017 року; № 20158888 від 21.04.2017 року; № 20273533 від 29.04.2017 року; № 20158570 від 21.04.2017 року; № 20279063 від 29.04.2017 року; № 20271120 від 29.04.2017 року; № 20264094 від 29.04.2017 року; № 20273153 від 29.04.2017 року; № 20264465 від 29.04.2017 року; № 20277627 від 29.04.2017 року; № 20277805 від 29.04.2017 року; № 30170773 від 31.01.2019 року; № 20092101 від 20.04.2017 року; № 20092594 від 20.04.2017 року; № 20092305 від 20.04.2017 року; № 20094398 від 21.04.2017 року; № 20154563 від 21.04.2017 року; № 20154829 від 21.04.2017 року; № 20094634 від 21.04.2017 року; № 20094658 від 21.04.2017 року; № 20094750 від 21.04.2017 року; № 20091971 від 18.04.2017 року; № 20280145 від 29.04.2017 року; № 20092672 від 20.04.2017 року; № 20272926 від 29.04.2017 року; № 20094500 від 21.04.2017 року; № 30136329 від 31.01.2019 року; № 20173457 від 20.04.2017 року; № 20093061 від 20.04.2017 року; № 20093836 від 20.04.2017 року; № 20092410 від 20.04.2017 року; № 20092506 від 20.04.2017 року; № 20093935 від 21.04.2017 року; № 20275010 від 29.04.2017 року; № 20275191 від 29.04.2017 року; № 20092630 від 20.04.2017 року; № 20279065 від 29.04.2017 року; № 20275465 від 29.04.2017 року; № 20092976 від 20.04.2017 року; № 20092431 від 20.04.2017 року; № 20092443 від 20.04.2017 року; № 20092584 від 20.04.2017 року; № 20092037 від 20.04.2017 року; № 20094237 від 21.04.2017 року; № 20094178 від 21.04.2017 року; № 20279725 від 29.04.2017 року; № 20092956 від 20.04.2017 року; № 20091837 від 18.04.2017 року; № 20275531 від 29.04.2017 року; № 20094734 від 21.04.2017 року; № 20094690 від 21.04.2017 року; № 20092560 від 20.04.2017 року; № 20094130 від 21.04.2017 року; № 20094646 від 21.04.2017 року; № 20266363 від 29.04.2017 року; № 20094288 від 21.04.2017 року; № 20166305 від 21.04.2017 року; № 20094244 від 21.04.2017 року; № 20167911 від 21.04.2017 року; № 20277625 від 29.04.2017 року; № 20094321 від 21.04.2017 року; № 20269169 від 29.04.2017 року; № 20094303 від 21.04.2017 року; № 20093746 від 21.04.2017 року; № 20091832 від 20.04.2017 року; № 20270663 від 29.04.2017 року; № 20270070 від 29.04.2017 року; № 20171006 від 21.04.2017 року; №20162368 від 21.04.2017 року; № 20264189 від 29.04.2017 року; № 20264406 від 29.04.2017 року; № 20271980 від 29.04.2017 року; № 20093451 від 20.04.2017 року; № 20093605 від 20.04.2017 року; № 20278113 від 29.04.2017 року; № 20281026 від 29.04.2017 року; № 20281127 від 29.04.2017 року; № 20093527 від 20.04.2017 року; № 20093261 від 20.04.2017 року; № 20093147 від 20.04.2017 року; № 20093864 від 21.04.2017 року; № 20094434 від 21.04.2017 року; № 20280929 від 29.04.2017 року; № 20093785 від 20.04.2017 року; № 20094517 від 21.04.2017 року; № 20280337 від 29.04.2017 року; № 20268400 від 29.04.2017 року.; № 20094799 від 21.04.2017 року; № 20092517 від 20.04.2017 року; № 30211007 від 31.01.2019 року; № 20093602 від 20.04.2017 року; № 20279392 від 29.04.2017 року; № 20281020 від 29.04.2017 року; № 20093015 від 20.04.2017 року; № 31641232 від 15.05.2019 року; № 20093526 від 20.04.2017 року; № 20280630 від 29.04.2017 року; № 20092635 від 20.04.2017 року; № 31640939 від 15.05.2019 року; № 20094783 від 21.04.2017 року; № 20094100 від 21.04.2017 року; № 20278844 від 29.04.2017 року; № 20263859 від 29.04.2017 року; № 30213211 від 31.01.2019 року; № 20162205 від 21.04.2017 року; № 20157988 від 21.04.2017 року; № 20091874 від 20.04.2017 року; № 30207272 від 31.01.2019 року; № 20280837 від 29.04.2017 року; № 20280755 від 29.04.2017 року; № 20278756 від 29.04.2017 року; № 20092318 від 20.04.2017 року; № 20093191 від 20.04.2017 року; № 20093440 від 20.04.2017 року; № 20093832 від 21.04.2017 року; № 20272313 від 29.04.2017 року; № 20094034 від 21.04.2017 року; № 20169859 від 21.04.2017 року; № 20170368 від 21.04.2017 року; № 20093832 від 21.04.2017 року; № 20170747 від 21.04.2017 року; № 20092362 від 20.04.2017 року; № 20091498 від 20.04.2017 року; № 20092401 від 20.04.2017 року; № 20093688 від 20.04.2017 року; № 20092877 від 20.04.2017 року; № 30213041 від 31.01.2019 року; № 20094163 від 21.04.2017 року; № 20094730 від 21.04.2017 року; № 20093984 від 21.04.2017 року; № 20094602 від 21.04.2017 року; № 31350339 від 22.04.2019 року; № 30131168 від 31.01.2019 року; № 30132243 від 31.01.2019 року; № 20092287 від 20.04.2017 року; № 20264809 від 29.04.2017 року; № 20094573 від 21.04.2017 року; № 20279849 від 29.04.2017 року; № 30214802 від 08.02.2019 року; № 30209925 від 31.01.2019 року; № 20160280 від 21.04.2017 року; № 20271729 від 29.04.2017 року; № 20272125 від 29.04.2017 року; № 20094553 від 21.04.2017 року; № 20092063 від 20.04.2017 року; № 20269862 від 29.04.2017 року; № 20270319 від 29.04.2017 року; № 30212536 від 31.01.2019 року; № 20267054 від 29.04.2017 року; № 20093325 від 20.04.2017 року; № 20094422 від 21.04.2017 року; № 20093005 від 20.04.2017 року; № 20278512 від 29.04.2017 року; № 20161344 від 21.04.2017 року; № 20092744 від 20.04.2017 року; № 20091939 від 18.04.2017 року; № 20167597 від 21.04.2017 року; № 16366334 від 13.09.2016 року; № 20092587 від 20.04.2017 року; № 20280463 від 29.04.2017 року; № 20268565 від 29.04.2017 року; № 20278407 від 29.04.2017 року; № 20277778 від 29.04.2017 року; № 20266652 від 29.04.2017 року; № 20160048 від 21.04.2017 року; № 20271018 від 29.04.2017 року; № 20161809 від 21.04.2017 року; № 31636717 від 15.05.2019 року; № 20269243 від 29.04.2017 року; № 20279219 від 29.04.2017 року; № 20270368 від 29.04.2017 року; № 20272890 від 29.04.2017 року; № 30133958 від 31.01.2019 року; № 20278267 від 29.04.2017 року; № 20091685 від 20.04.2017 року; № 20091633 від 20.04.2017 року; № 20091884 від 18.04.2017 року; № 20094468 від 21.04.2017 року; № 20092459 від 20.04.2017 року; № 20093289 від 20.04.2017 року; № 20093683 від 20.04.2017 року; № 20278332 від 29.04.2017 року; № 20268295 від 29.04.2017 року; № 20091434 від 20.04.2017 року; № 20092694 від 21.04.2017 року; № 20092640 від 20.04.2017 року; № 20092491 від 20.04.2017 року; № 20269044 від 29.04.2017 року; № 20152289 від 21.04.2017 року; № 20263306 від 29.04.2017 року; № 20092553 від 20.04.2017 року; № 20278096 від 29.04.2017 року; № 20094379 від 21.04.2017 року; № 20092112 від 20.04.2017 року; № 30128929 від 31.01.2019 року; № 20094344 від 21.04.2017 року; № 20167120 від 21.04.2017 року; №20093784 від 21.04.2017 року; № 20094752 від 21.04.2017 року; № 20094450 від 21.04.2017 року; № 20265469 від 29.04.2017 року; № 20279820 від 29.04.2017 року; № 20274818 від 29.04.2017 року; № 20093381 від 20.04.2017 року; № 20279566 від 29.04.2017 року; № 20093927 від 20.04.2017 року; № 20269569 від 29.04.2017 року; № 20094366 від 21.04.2017 року; № 20268838 від 29.04.2017 року; № 20268635 від 29.04.2017 року; № 30130474 від 31.01.2019 року; № 20093743 від 20.04.2017 року; № 20276972 від 29.04.2017 року; № 20273159 від 29.04.2017 (далі - спірні записи).
1.2. Позовні вимоги із посиланнями на положення статей 16, 393, 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", пункту 33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17 обґрунтовано тим, що внаслідок видання незаконного наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5 скасовано державну реєстрацію за ПП "Кара Дон" права оренди земельних ділянок. Цим скористалося СВК "Прогрес Владичень", який зареєстрував речові права емфітевзису в Державному реєстрі речових прав на орендовані ПП "Кара Дон" землі. Наявність записів про речові права СВК "Прогрес Владичень" і рішення реєстратора, прийнятого на виконання скасованого у судовому порядку наказу Міністерства юстиції України, унеможливлюють відновлення становища, яке існувало до видання зазначеного наказу, а саме поновлення записів у реєстрі щодо наявності у позивача речових прав оренди земельних ділянок.
Позивач наголосив, що видання наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5 порушило його речове право на чуже майно, а заявлені у цій справі вимоги є ефективним способом захисту у цьому разі.
1.3. Відповідач у письмовому відзиві та у заяві з процесуальних питань просить відмовити у задоволенні позову повністю, адже у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 826/5575/17, згідно з якою визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5, прямо зазначено, що рішення державних реєстраторів про реєстрацію права користування земельними ділянками за СВК "Прогрес Владичень" є самостійними реєстраційними діями, вчиненими на підставі відповідних правовстановлюючих документів і, приймаючи такі рішення, державний реєстратор не діяв на виконання наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5. Отже, скасування наказу призводить до відновлення становища, що існувало до його видання, адже немає передумов для визнання незаконними дій, вчинених реєстраторами.
Крім того, СВК "Прогрес Владичень" із посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17, зазначає про необхідність спільного розгляду вимог стосовно скасування наказу Міністерства юстиції України та поновлення записів, які існували до його видання.
СВК "Прогрес Владичень" також звертало увагу суду на те, що ПП "Кара Дон" просить відновити становище не шляхом відновлення записів, скасованих згідно з наказом Міністерства юстиції України, а шляхом скасування записів про реєстрацію речових прав відповідача, наявність яких (прав) ніким не була оскаржена та ґрунтується на чинних договорах емфітевзису.
Додатково СВК "Прогрес Владичень" зауважує, що заявляючи вимогу про скасування записів про інше речове право, ПП "Кара Дон" не наводить жодних правових підстав для цього, не називає норми матеріального права, які необхідно застосовувати.
1.4. Варто зауважити, що під час розгляду цієї справи у місцевому господарському суді СВК "Прогрес Владичень" неодноразово наполягало на закритті провадження у справі, у зв'язку з чим заявляло два клопотання, у задоволенні яких відмовлено згідно з протокольною ухвалою місцевого господарського суду від 26.12.2019.
Так, у першому клопотанні СВК "Прогрес Владичень" наполягало на тому, що у справах № 826/5575/17 та № 497/1600/18 ухвалено такі, що набрали законної сили, рішення у спорах між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, у зв'язку з чим необхідно закрити провадження у справі за правилами пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Місцевий господарський суд не погодився із наведеним твердженням СВК "Прогрес Владичень", адже предметом спору у зазначених справах було відновлення становища шляхом скасування рішень реєстраторів, а не проведених на їх підставі записів про речове право СВК "Прогрес Владичень". Крім того, вимоги про скасування рішення державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіна О. В. від 14.07.2017 № 34802644 взагалі не було заявлено. Отже, суд дійшов висновку, що предмети спорів у справах № 826/5575/17, № 497/1600/18 та у справі № 916/1711/19 є різними.
Щодо другого клопотання про закриття провадження у справі згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України місцевий господарський суд зазначив, що позов у цій справі не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки ПП "Кара Дон" просить суд не про поновлення записів, скасованих відповідно до незаконного наказу державного органу, а про скасування записів СВК "Прогрес Владичень", наявність яких унеможливлює реалізацію належних позивачеві речових прав. Цей спір має приватноправовий характер, тому з урахуванням суб'єктного складу сторін його належить розглядати за правилами господарського судочинства.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 (суддя Лічман Л. В.), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 916/1711/19 (Принцевська Н. М. - головуючий, судді Діброва Г. І., Ярош А. І.), позов задоволено частково, відновлено становище ПП "Кара Дон", яке існувало до вчинення наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 №1261/5 шляхом скасування спірних записів про інше речове право, у решті позову відмовлено.
2.2. Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що в цьому разі ефективним способом відновлення порушеного права оренди земельних ділянок є відновлення становища, яке існувало до винесення наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5, шляхом скасування записів про інше речове право (емфітевзис) СВК "Прогрес Владичень", так як їх наявність не дозволяє поновити записи про речове право ПП "Кара Дон", у зв'язку з чим задовольнив вимоги позивача в цій частині.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову в частині скасування рішення державного реєстратора, оскільки таку вимогу заявлено до неналежного відповідача. Крім того, суд зазначив, що така позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора є неправильно обраним способом захисту порушеного права.
3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 і постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 916/1711/19, СВК "Прогрес Владичень" звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову скасувати в частині задоволення позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
3.2. У касаційній скарзі зазначено, що її подано на підставі пунктів 1 та 3 частини 2 статті 287 ГПК України, відповідно до яких підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 287 цього Кодексу, є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Зокрема, у наведеному випадку, на думку скаржника:
- відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме частини 2 статті 393 ЦК України стосовно відновлення становища ПП "Кара Дон" шляхом скасування записів про державну реєстрацію речових прав СВК "Прогрес Владичень", здійснених на підставі чинних договорів емфітевзису;
- в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував норму права щодо підвідомчості цього спору господарським судам, не врахувавши висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у справі № 910/8424/17 (постанова від 11.04.2018), щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 497/1600/18 (постанова від 15.05.2019) між тими самими сторонами та з тим самим предметом спору.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу ПП "Кара Дон" просить відмовити у її задоволенні, рішення і постанову залишити без змін, оскільки оскаржувані судові рішення є законними, повністю обґрунтованими, ухваленими із дотриманням норм матеріального та процесуального права.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з таких підстав.
4.2. Відповідно до положень частин 1- 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів зауважує, що скаржник оспорює правомірність висновків судів попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про скасування спірних записів. При цьому у решті позовних вимог судові рішення не оскаржує жодна зі сторін.
З урахуванням положень статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції переглядає цю справу саме у межах доводів і вимог, наведених у касаційній скарзі.
Відповідно до частин 1, 4 статті 236 цього Кодексу судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Беручи до уваги правову позицію, наведену Великою Палатою Верховного Суду у справі № 823/2042/16 (постанова від 04.09.2018), колегія суддів зазначає про таке.
Вимогами у справі № 916/1711/19, яка розглядається є, зокрема, скасування спірних записів, пов'язане із порушенням прав ПП "Кара Дон" на земельні ділянки іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право на ті самі земельні ділянки.
ПП "Кара Дон" фактично обґрунтувало позовні вимоги порушенням речового права підприємства на чуже майно.
Тобто за змістом позовної заяви позовні вимоги у цій справі заявлено ПП "Кара Дон" на відновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача.
Варто зауважити, що спір про скасування записів щодо державної реєстрації права користування земельною ділянкою має розглядатися як спір, пов'язаний із порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тих самих земельних ділянок. Належним відповідачем у такій справі є особа, щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто ці дії були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно із дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявлено, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.
Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження записів у державному реєстрі безпосередньо пов'язано із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди/користування цими ж земельними ділянками. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб'єктний склад сторін спору він має вирішуватися за правилами господарського судочинства.
У спорах про скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки незалежно від того, чи порушує позивач питання правомірності укладення цивільно-правових угод, на підставі яких здійснено спірні записи, вирішення такого спору у будь-якому разі вплине на майнові права тієї особи, щодо прав якої здійснено спірні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Такий спір є спором про цивільне право на одну й ту ж земельну ділянку.
Отже, у зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін.
Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у справі № 817/1048/16 (постанова від 04.04.2018), у справі № 804/1001/16 (постанова від 18.04.2018) та у справі № 823/2042/16 (постанова від 04.09.2018).
Ураховуючи викладене, Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, зазначені у касаційній скарзі, стосовно непідвідомчості цього спору господарським судам.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також звертає увагу на те, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у справі № 910/3040/16 (постанова від 06.09.2017).
При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).
З'ясування подібності правовідносин у рішенні суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи. З огляду на це колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що, зокрема, саме суб'єктний та об'єктний критерії, а також права і обов'язки, які виникають у спірних правовідносинах, є визначальними для кваліфікації відносин як подібних у цій справі.
За таких обставин наведене у касаційній скарзі СВК "Прогрес Владичень" посилання на постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17 та від 15.05.2019 у справі № 497/1600/18 судом касаційної інстанції не береться до уваги, оскільки зазначені постанови Великою Палатою Верховного Суду прийняті за інших фактичних обставин, установлених судами, залежно від яких суд і застосував норми матеріального і процесуального права.
Так, у справі № 910/8424/17, предметом дослідження було питання виконання відповідачем - органом державної влади владних управлінських функцій, що вказує на відсутність подібності цієї справи до справи № 916/1711/19, яка розглядається.
У справі ж № 497/1600/18, предметом позову було скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та відновлення чинності рішень про державну реєстрацію та їх обтяжень, що також вказує на відсутність подібності цієї справи до справи № 916/1711/19 про скасування спірних записів.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження під час касаційного провадження.
4.3. Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанції, ПП "Кара Дон" є підприємством, яке орендує земельні ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.
За наявною у матеріалах справи інформацією із Державного реєстру прав на нерухоме майно ПП "Кара Дон" орендувало 297 земельних ділянок на підставі договорів оренди землі. Відповідні речові права зареєстровано приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Агбун М. І.
Водночас, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5 за результатами розгляду скарги СВК "Прогрес Владичень" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно скасовано записи державного реєстратора-приватного нотаріуса Болградського районного нотаріального округу Агбун М. І. Проведення скасування відбулося згідно з рішенням державного реєстратора Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Чекригіна О. В. № 34802644.
Розглядаючи спір, суди попередніх інстанцій також установили, що після проведення скасування до реєстру внесено записи про державну реєстрацію речових прав емфітевзису СВК "Прогрес Владичень" на ті самі земельні ділянки, які орендувало ПП "Кара Дон".
Водночас, як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, згідно з постановою Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 826/5575/17 визнано протиправним і скасовано наказ Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5.
Зазначаючи, зокрема, що без скасування спірних записів про речове право СВК "Прогрес Владичень" не вдасться відновити становище, яке існувало до видання протиправного наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5, ПП "Кара Дон" звернулося до місцевого господарського суду з позовом у цій справі.
4.4. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбаченостатею16 ЦК України.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
У статті 395 ЦК України передбачені чотири види речових прав на чуже майно: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки. Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Речовим правам на чуже майно притаманний абсолютний характер захисту, на що вказує, зокрема статті 396 ЦК України, згідно з якою такі права захищаються в такий спосіб і такими самими засобами, як і право власності. Абсолютний характер захисту речових прав на чуже майно виявляється також у слідуванні цих прав за річчю.
Цивільний закон наділяє володільців прав на чуже майно можливостями застосовувати різноманітні способи захисту: речово-правові, зобов'язально-правові, спеціальні. Вибір способу захисту залежить від характеру посягання й змісту права, яке порушується.
Пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права", похідні від права власності, зокрема, право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Частина 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дозволяє скасування записів про проведену державну реєстрацію прав за судовим рішенням.
Отже, ураховуючи обставини встановлені у цій справі та положення статей 16, 395, 396 ЦК України, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що у цьому разі ефективним способом відновлення порушеного права оренди земельних ділянок є відновлення становища, яке існувало до видання Міністерством юстиції України наказу від 14.04.2017 № 1261/5, шляхом скасування спірних записів, оскільки їх наявність не дає змоги поновити записи про речове право ПП "Кара Дон".
4.5. Варто зауважити, що відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема скасування наказу Міністерства юстиції України від 14.04.2017 № 1261/5, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для скасування спірних записів та задоволення позовних вимог у цій частині.
Крім того, колегія суддів наголошує на правомірності застосування судами попередніх інстанцій положень статей 16 та 396 ЦК України до спірних правовідносин.
Водночас колегіє суддів зауважує, що на спірні правовідносини не поширюється дія положень частини 2 статті 393 ЦК України, адже зазначена норма права регулює правовідносини власника майна та, зокрема, органу державної влади, у яких цей орган виступає у якості відповідача, а предметом дослідження є правомірність дій такого органу при виконанні ним владних управлінських функцій.
При цьому колегія суддів враховує, що факт помилкового застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положень частини 2 статті 393 ЦК України не призвів до прийняття неправильного по суті судового рішення, тому не може бути достатньою підставою для його скасування, оскільки згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
5.1. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
5.2. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
5.3. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
5.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що постанова і рішення господарських судів попередніх інстанцій у цій справі ухвалені із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстав для їх скасування не має.
5.5. Як зазначалося, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), не отримала підтвердження під час касаційного провадження, оскільки висновки судів, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17, від 15.05.2019 у справі № 497/1600/18, стосуються різних правовідносин, ніж ті, що склалися між сторонами у справі № 916/1711/19. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах та є підставою для закриття провадження в частині цієї підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України.
5.6. Також у цій справі, не отримала підтвердження підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020), оскільки у цьому разі дія частини 2 статті 393 ЦК України не поширюється на правовідносини сторін. Отже, відсутні підстави для викладення Верховним Судом висновку щодо питання застосування цієї норми права у цій справі.
6. Розподіл судових витрат
6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження в частині підстав касаційного оскарження передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України закрити, в решті касаційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу "Прогрес Владичень" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Одеської області від 26.12.2019 і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020 у справі № 916/1711/19 залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ