Справа № 459/386/19
Провадження № 2/459/147/2020
18 червня 2020 року Червоноградський міський суд Львівської області
в складі: головуючого - судді Новосада М.Д.
з участю секретаря судового засідання Терех У.В.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Гоц П.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Львіввугілля» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання,
12.02.2019 позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, у якому просить стягнути з ДП «Львіввугілля» на його користь 65 113 грн., з яких 30000 грн. відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків, внаслідок професійного захворювання, та 35113 грн. стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. В обґрунтування позову вказав, що 19.02.2007 він був прийнятий учнем гірника підземного першого розряду з повним робочим днем під землею на шахту «Зарічна» ДП «Львіввугілля». З 04.09.2007 працював підземним гірником на шахті «Великомостівська» ДП «Львіввугілля». 07.08.2017 був звільнений з роботи у зв'язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України. В порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідачем не було виплачено йому 07.08.2017 в день звільнення всіх сум, а лише 28.09.2017, тобто із затримкою 52 календарних дні (37 робочих дні). Вказав, що за останні 2 календарні місяці роботи червень/липень 2017 року йому було нараховано 38947,31 грн. заробітної плати за 41 робочий день. Розмір середньоденної заробітної плати за вказаний період становить 949 грн.. Відповідно розмір середнього заробітку за час затримки виплати вказаних суд до фактичного розрахунку становить 949 грн. х 37 днів = 35113 грн..
Також вказав, що працював на підприємствах по видобутку вугілля, які входять до складу ДП «Львіввугілля». Внаслідок тривалої роботи у шкідливих умовах праці на шахті, погіршився стан його здоров'я, у зв'язку з чим він захворів на: вібраційну хворобу ІІ ст., хронічний попереково-крижову радикулопатію, хронічний бронхіт ІІ ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, емфізема легень, супутній діагноз наслідки перенесеної ЗЧМТ. Вважає, що йому було заподіяно моральну шкоду, оскільки, на 40% втратив працездатність внаслідок профзахворювання, що значно посилює його фізичні і моральні страждання, відчуває постійні незручності у повсякденному житті, змушений терпіти фізичні болі, що призвело до зміни ритму та порядку життя. Розмір моральної шкоди оцінює у 30 000 грн. та просить такий стягнути з відповідача.
13.02.2019 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
11.04.2020 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивачем пропущений трьохмісячний термін звернення до суду із даним позовом, передбачений КЗпП України.
28.05.2020 у справі оголошувалась перерва для ознайомлення представника з відповіддю на відзив.
16.01.2020 у справі оголошувалась перерва за клопотанням позивача.
Згідно із ч.5 ст.279 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав, вказаних у ньому.
Представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, так як позивач запізно звернувся із заявленими вимогами, на даний час заробітна плата йому повністю перерахована.
Вислухавши пояснення сторін, оінивши докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.
Встановлено, що з 19.02.2007 позивач працював на шахті «Зарічна» Державного підприємства «Львіввугілля» та з 04.09.2007 - на шахті «Великомостівська» Державного підприємства «Львіввугілля». 07.08.2017 був звільнений з роботи у зв'язку із виявленою невідповідністю виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України. Зазначене підтверджується копією трудової книжки позивача та наказу №160-к.
Про факт несвоєчасності виплати заробітної плати позивачу свідчить виписка з карткового рахунку позивача.
За останні 2 календарні місяці роботи червень/липень 2017 року позивачу було нараховано 38947,31 грн. заробітної плати за 41 робочий день, отже розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи становить 39947,31/41=949 грн..
Відповідно розмір середнього заробітку за час затримки виплати до фактичного розрахунку становить 949 грн. х 37 днів = 35113 грн..
Відповідачем було надано розрахунок, згідно із яким розмір середньоденної заробітної плати за останні два місяці роботи становить 643,19 грн.. Під час затримки розрахунку було 23 робочі дні. Тому розмір середнього заробітку по день фактичного розрахунку складає 643,19*23 =14793,37 грн..
Суд із таким розрахунком не погоджується, так як у період з 07.08.2017 (дня звільнення) по 28.09.2017 (день розрахунку) було 37 робочих днів.
Крім того, відповідачем у розрахунку не зазначено належним чином розмір заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи червень/липень 2017 року.
Відповідно до вимог ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Як передбачено ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
У відповідності до ч.1 ст.116 КЗпП України При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Результат аналізу наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сума середнього заробітку (заробітна плата), належна до сплати працівникові, має бути виплачена у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.
Судом встановлено, що відповідач не провів з позивачем розрахунок належних виплат при звільненні з роботи.
Однак, позивачем пропущено строк звернення до суду із даними вимогами. Зокрема, позивач у позові мотивує вчасність звернення з таким згідно із ч.2 ст.233 КЗпП України, де зазначено, що разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Позивач у відповіді на відзив зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку відноситься до компенсаційних виплат, що входить у структуру заробітної плати. А отже вважає, що затримка розрахунку в день звільнення відноситься до порушення законодавства про оплату праці і він не обмежений строком звернення до суду із цими вимогами відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України..
Таке твердження позивача спростовується висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові №910/4518/16 від 30.01.2019, у якій вказано, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати) у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла до однозначного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Отже, на вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку при звільненні розповсюджується 3?місячний строк звернення до суду, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався (постанова ВС від 24.04.2019 р. у справі №607/14495/16?ц).
Таким чином, звертаючись до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки у розрахунку позивач був обмежений 3?місячним строком, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Так як відповідач розрахувався з позивачем 28.09.2017, то останній мав право на звернення до суду із даними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку лише до 28.12.2017. Крім того, позивач не звертався до суду із заявами про поновлення даного строку.
Відтак у зв'язку із спливом строків позовної давності позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні до задоволення не підлягають.
Вирішуючи вимоги про стягнення моральної шкоди, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що позивач з 19.02.2007 по 07.08.2017працював на підприємствах по видобутку вугілля, що є структурними підрозділами ДП «Львіввугілля», в шкідливих умовах праці, що стверджується копією трудової книжки виданої на його ім'я.
За час виконання своїх посадових обов'язків позивач, внаслідок погіршення стану здоров'я, неодноразово звертався за отриманням медичної допомоги до медичних закладів, що підтверджується копіями довідок з медичної карточки амбулаторного хворого.
Згідно із випискою №605 із медичної карти та медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного захворювання від 04.07.2017 № 24/595 ДУ «Інститут медицини праці НА МНУ» клініки професійних захворювань у позивача встановлена вібраційна хвороба II ст. (другого ст.) (вегето-сенсорна поліневропатія верхніх кінцівок з дефартрозом 1 ст. міжфалангових суглобів та дефартрозом І-ІІ ст. ліктьових суглобів) Хронічна радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії неповної ремісії з помірними статико-динамічними порушеннями та больовим синдромом. Хронічний бронхіт II ст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз, ЛН І-ІІ ст. (першого- другого ст.). Захворювання професійні, встановлені вперше.
Медичним висновком КЗ ЛОР «ЛОКЛ» профпатологічне відділення від 17.07.2018 №646 стверджується, що позивачу встановлено основний діагноз: вібраційна хвороба ІІ ст. у вигляді вегето-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок з дефартрозом Іст.(першого) міжфалангових суглобів та дефартрозом І-Пст. (першого-другого)ліктьових суглобів з больовим синдромом. Хронічна попереково-крижова радикулопатія L5-S1 справа рецидивуючий перебіг у ст.нестійкої ремісії з больовим синдромом та помірними статико-динамічними порушеннями. Хронічний бронхіт ІІст., фаза затихаючого загострення, прикореневий та базальний пневмосклероз. Емфізема легенів, ЛН-І-ІІст.(першого-другого) - захворювання професійні, підтвердження за 2017р. ДУ «ІМП НАМНУ».
16.08.2017 комісією було складено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, яким встановлено, що останнє виникло внаслідок впливу шкідливих виробничих факторів, а саме: вуглецевого пилу зі вмістом вільного діоксиду кремнію від 5% до 10%, локальна вібрація, несприятливий мікроклімат, фізичне навантаження, нахили корпуса.
Відповідно до довідки МСЕК серії 10 ААА від 19.09.2017 позивачу вперше та безтерміново було встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням, з яких 20% вібраційна хвороба, 10% хронічний радикуліт, 10% хронічний бронхіт.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Згідно з ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Пунктом 11 Постанови пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1997 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що право на отримання потерпілим страхових виплат настає з дня встановлення йому МСЕК стійкої втрати працездатності.
Окрім того, Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного суду № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлено, що відповідно до ст.237-1 Кодексу законів про працю України (яка набрала чинності 13.01.2000 р.) за наявності порушення права працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Під моральною шкодою, згідно з п.3 згаданої Постанови Пленуму Верховного Суду України, слід розуміти: втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Також, на підставі ч.1 п.9 вищезазначеної Постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого- спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до змісту ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч.2 п. 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України №1-рп/2004 від 27.01.2004 p. ушкодження здоров'я заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
З досліджених матеріалів справи вбачається, що знайшли підтвердження обставини заподіяння позивачеві моральної шкоди, яка обумовлена моральним та фізичним стражданням з приводу ушкодження здоров'я, внаслідок професійного захворювання при виконанні своїх трудових обов'язків, в зв'язку з якими йому було 19.09.2017 року вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності у зв'язку з профзахворюванням. Це призвело до того, що позивач втратив працездатність, у нього є незручності у веденні домашнього господарства, йому важко займатись домашніми справами, що потребують фізичних зусиль, він змушений вести малорухомий спосіб життя, перестав бути повноцінною людиною. Всі ці обставини суттєво погіршили уклад його життя, вимагають додаткових зусиль для його належної організації. З огляду на це суд прийшов до висновку, що позивачу завдано моральної шкоди.
Оцінюючи розмір моральної шкоди суд враховує загальний стаж роботи позивача на підземних роботах з шкідливими умовами праці, що склав більше 10 років. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлений його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Суд враховує і ту обставину, що у 2017 році вперше встановлено 40% втрати працездатності.
Беручи до уваги наведене, з врахуванням глибини моральних страждань, ступеня вини, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд приходить до переконання, що розмір достатньої компенсації відшкодування моральної шкоди повинен скласти 8000 грн., які слід стягнути з відповідача, так як вимоги про стягнення 30000 грн. моральної шкоди є завищені та належним чином не обґрунтовані.
Згідно із п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнялися позивачі
у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. Так як позивач наведені позивачем обставини не мають характеру виключних, з нього слід стягнути судовий збір за подання позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 768,40 грн. згідно із вимогами ст.141 ЦПК України, так як такий не був сплачений ним при подачі даного позову.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати в частині вимог щодо стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання, суд покладає на відповідача ДП «Львіввугілля» у розмірі 768,40 грн..
Керуючись ст.ст. 2, 12,13, 81, 141, 200, 206, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 (ідентиф.номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до ДП «Львіввугілля» (ЄДРПОУ 32323256, м. Сокаль, вул.. Б.Хмельницького, 26, Львівська область) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов'язків внаслідок професійного захворювання - задовольнити частково.
Стягнути з ДП «Львіввугілля» в користь ОСОБА_1 - 8000 (вісім тисяч) грн. відшкодування моральної шкоди спричиненої внаслідок професійного захворювання.
В решті вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь держави768,40 грн. судового збору за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Стягнути з ДП «Львіввугілля» в користь держави768,40 грн. судового збору за вимогу стягнення моральної шкоди .
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду області через Червоноградський міський суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 22.06.2020.
Суддя: М. Д. Новосад