Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 червня 2020 р. Справа№200/3264/20-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління МВС України на Донецькій залізниці про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
У березні 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Управління МВС України на Донецькій залізниці, в якій просив: 1) визнати протиправною бездіяльність Управління МВС України на Донецькій залізниці щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення; 2) зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивача грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 рік у сумі 5866,00 грн., виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 419,00 грн.; 3) зобов'язати Управління МВС України на Донецькій залізниці нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток (грошове забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ сум грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2015 рік, по день ухвалення рішення у справі (у календарних днях), виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення - 419,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходив службу в органах внутрішніх справ. Наказом Управління МВС України на Донецькій залізниці №213 о/с від 24.09.2015 року його звільнено з органів внутрішніх справ. Проте відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік.
Ухвалою суду від 21.04.2020 року, позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України на Донецькій залізниці - повернути позивачеві в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невнесення до наказу від 24 вересня 2015 року №213о/с відомостей про кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік та зобов'язання внести зміни до наказу від 24 вересня 2015 року №213о/с, включивши відомості про кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів за 2015 рік.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21.04.2020 року відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
18 травня 2020 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що додаткова відпустка окремим категоріям осіб (учасники бойових дій) не належить до виду щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, ст. 24 Закону України «Про відпустки». На думку представника відповідача, така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій.
Представник відповідача звертає увагу, що відпустка невикористана у поточному році на наступний рік не переноситься. Право на неї працівник може реалізувати протягом календарного року, конкретний період та черговість її надання визначається за погодженням між працівником і роботодавцем. Зазначену позицію також викладено у листі Міністерства соціальної політики від 18.08.2016 № 454/13/116/-16.
Як зазначає представник відповідача, працівник поліції, який має статус учасника бойових дій, не позбавлений можливості звернутися з рапортом про надання відпустки як учасник бойових дій. Однак, позивач не звертався з рапортом про надання йому відпустки, як учаснику бойових дій.
У зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.
Рішенням Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 26 лютого 2015 року № 9/ІІІ/1/1122, на підставі довідки управління МВС України на Донецькій залізниці про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпечення її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 22 грудня 2014 року № 41, позивачу надано статус учасника бойових дій (а.с. 24).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 25).
Наказом Управління МВС України на Донецькій залізниці від 24 вересня 2015 року підполковника міліції ОСОБА_1 , старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах сектору по боротьбі зі злочинними посяганнями на вантажі відділу карного розшуку Управління МВС України на Донецькій залізниці звільнено зі служби в органах внутрішніх справ 29 вересня 2015 року (невикористана частина відпустки за 2014 рік складає - 15 (п'ятнадцять) діб, та 2015 рік - 30 (тридцять) діб).
Вказаним наказом грошова компенсація за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік не передбачена.
17 грудня 2019 року позивач звернувся до ліквідаційної комісії Управління МВС України на Донецькій залізниці із заявою, в якій просив: внести зміни до наказу Управління МВС України на Донецькій залізниці від 24 вересня 2015 року №213о/с про звільнення ОСОБА_2 зі служби в органах внутрішніх справ, включивши до нього відомості про кількість невикористаних календарних днів додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2015 рік; нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ; нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні зазначеної вище додаткової відпустки за 2015 рік по день фактичного розрахунку (а.с. 26-27).
Листом від 15 січня 2020 року Управління МВС України на Донецькій залізниці відмовило позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік (а.с. 28-29).
Позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2015 рік, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Судом встановлено, що дана справа не відповідає ознакам типової справи, визначених у постанові суду, винесеною за результатами розгляду Верховним Судом зразкової справи №620/4218/18 з огляду на наступне.
Обов'язковими ознаками типової справи є:
1) позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;
2) відповідач, суб'єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;
3) підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій. Такими нормами права є: стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті 5, 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
4) предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
5) відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормами Закону України «Про відпустки», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;
6) позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій; б) зобов'язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Дана справа не відповідає всім вказаним ознакам, оскільки спірні правовідносини не є правовідносинами між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-XII, Кодексом законів про працю України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року № 114 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість зароблять собі на життя працю, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 565-XII порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Статтею 49 Положення №114 встановлено, що особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а)чергові; б)короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
Пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються додаткові відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно статті 16-2 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 15.11.1996 року учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
Приписами як частини першої статті 83 КЗпП, так і частини першої статті 24 Закону України «Про відпустки» передбачено обов'язок виплати працівнику у разі його звільнення грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також лише одного виду додаткової відпустки - працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Таким чином, законодавчі підстави для грошової компенсації невикористаних позивачем додаткових відпусток, як учаснику бойових дій відсутні.
06 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 426-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» (далі - Закон № 426-VIII), яким доповнено новою статтею 77-2 Кодексу законів про працю України та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», а також внесено зміни до п.12 статті 12 та п. 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Законом № 426-VIII встановлено, що учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Належність певної відпустки до того чи іншого виду (щорічна, соціальна тощо) визначено статтею 4 Закону України «Про відпустки», а види відпусток, за які при звільненні виплачується компенсація у разі їх невикористання, статтею 24 зазначеного Закону.
В свою чергу, після введення додаткової оплачуваної відпустки окремим категоріям ветеранів війни жодних змін до цих статей Закону про відпустки не внесено. При цьому нову статтю віднесено до розділу ІІІ «Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням. Творча відпустка. Відпустка для підготовки та участі в змаганнях», назву якого доповнили складовою «Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни». Отже, вказана вище додаткова відпустка не належить до щорічних.
Оскільки, вказана вище додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних, а отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток (статті 10-12 Закону України «Про відпустки»). Ця відпустка надається за календарний рік незалежно від відпрацьованого часу та має бути використана працівником протягом календарного року.
Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 13.06.2018 року № 545/1881/16, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України).
Також суд вважає помилковими посилання позивача на норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки пунктом 1 частини першої статті 3 цього Закону передбачено, що дія цього Закону поширюється, зокрема, на інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення. При цьому Управління МВС України на Донецькій залізниці не відносилось до правоохоронних органів спеціального призначення.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для зобов'язання відповідача нарахування та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за 2015 рік.
Позовні вимоги про нарахування та виплатити середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь період затримки виплати належних при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від вимог про нарахування та виплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Управління МВС України на Донецькій залізниці про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, не підлягає задоволенню.
У відповідності до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_1 ) до Управління МВС України на Донецькій залізниці (місцезнаходження: вул. Паровозна, буд. 14, м. Маріуполь, Донецька область, 87517, код ЄДРПОУ 08602371) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства, а також строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.
Суддя В.В. Лазарєв