24 червня 2020 року Справа № 160/4611/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бондар М.В, розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача № Ф-10319-53 від 20.02.2020 року про сплату позивачем боргу (недоїмки) в сумі 29293,44 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що 20.02.2020 року відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10319-53 на суму 29293,44 грн. З 24.01.2006 року позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та здійснював підприємницьку діяльність протягом декількох місяців, про що звітував перед органами доходів і зборів. З 2007 року підприємницьку діяльність не веде та з вказаного часу доходу від такої діяльності не отримував. З 2009 року звітів до податкової інспекції не подавав та в зв'язку з цим вважав, що органом доходів і зборів самостійно буде ініційовано припинення підприємницької діяльності. 21.04.2020 року позивачем було подано заяву державному реєстратору про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за його рішенням та 22.04.2020 року до державного реєстру було внесено відповідний запис №22030060004001388. У спірний період позивач безперервно працював за наймом на підставі трудового договору, так з 10.09.2015 року позивача прийнято на посаду менеджера зі збуту у ТОВ «НВП «Екопромтех», де позивач працює по теперішній час, також по 28.02.2017 року позивач працював за сумісництвом у ТОВ «НВП Техпромекологія», що підтверджується записами № 25, 26 трудової книжки. Позивач вказує, що з листопада 2018 року по теперішній час працює за сумісництвом у ТОВ «НВП Техпромекспорт», яке теж відраховує страхові внески із заробітку позивача, що також підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.
Ухвалою суду від 27.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Від представника ГУ ДПС у Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача зазначив, що відповідно до приписів Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Позивач, як фізична особа-підприємець є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, відтак має сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску на місяць.
Виходячи з положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд адміністративної справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем 24.01.2006 року, перебував на обліку як платник єдиного внеску з загальнообов'язкового державного соціального страхування в ГУ ДПС у Дніпропетровській області, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. 22.04.2020 року внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до інтегрованої картки платника податків, загальна сума заборгованості позивача з єдиного внеску станом на 31.01.2020 року становить 29293,44 грн. (період нарахування з 2017 по 2019 рік).
У зв'язку із наявністю заборгованості у позивача зі сплати єдиного внеску в розмірі 29293,44 грн., 20.02.2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-10319-53.
Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 у спірний період з 10.09.2015 року працював на ТОВ “НВП Екопромтех” на посаді менеджера зі збуту де працює по теперішній час та з 30.01.2014 року по 28.02.2017 року за сумісництвом у ТОВ “НВП Техпромекологія” на посаді менеджера, що підтверджується трудовою книжкою БТ НОМЕР_1 №6591440.
Відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-5, у період з 01.01.2017 року по 31.03.2020 року роботодавцем сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 20.02.2020 року № Ф-10319-53 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про її скасування.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Відповідно до частини 2 статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону № 2464-VI, вказані обов'язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.
Абзацом 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Водночас, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Отже, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
З урахуванням вищевикладеного, тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (але господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, фактично спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Вказані правові висновки наведені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.
На підставі частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 10.09.2015 року працював на ТОВ “НВП Екопромтех” на посаді менеджера зі збуту, де працює по теперішній час та з 30.01.2014 року по 28.02.2017 року за сумісництвом у ТОВ “НВП Техпромекологія” на посаді менеджера, що підтверджується трудовою книжкою БТ- НОМЕР_1 №6591440.
Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував протягом 2017 року - І кварталу 2020 року роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як підприємцем, що призвело б до подвійної сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі.
Отже, ГУ ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано єдиний внесок за 2017- IV квартал 2019 року, тобто період, коли за позивача у встановленому законом порядку були сплачені страхові внески.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оскільки матеріали справи свідчать про відсутність у позивача як у фізичної особи-підприємця обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску за період з 2017 року по IV квартал 2019 року, у той час як відповідачем не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вищевстановлене, суд дійшов висновку про те, що спірна вимога прийнята протиправно та підлягає скасуванню.
За наведених обставин справи, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , підлягають задоволенню повністю.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією №26369115 від 23.04.2020 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Дніпропетровській області в сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити повністю.
Визнати протиправною і скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-10319-53 від 20.02.2020 року, якою визначено суму боргу ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн.
Присудити на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області судові витрати у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Бондар