09 червня 2020 року Справа № 160/712/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Врони О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління ДПС у Дніпропетровській області, у якій позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3063-57 від 07.11.2019 року, виданої Криворізьким північним управлінням Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, про сплату ОСОБА_2 заборгованості по сплаті Єдиного соціального внеску у сумі 26539,26 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що суб'єкт господарювання юридична особа публічного права Головне управління ДПС у Дніпропетровській області з ідентифікаційним кодом ЄДРПОУ 43145015 не є органом державної виконавчої влади і не має права на видання будь-яких документів від імені суб'єкта владних повноважень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3063-57 в сумі 26 539 грн. 26 коп. від 07 листопада 2019 року має прямі ознаки сфальсифікованого документу. Ідентифікаційний код МФО 899998 є кодом банківської установи, яка не зареєстрована в Україні. Акт перевірки щодо заборгованості по сплаті ЄСВ, позивачка ніколи не отримувала і не підписувала. Протокол про накладення штрафу за несплату ЄСВ ніколи не отримувала і не підписувала. Коштами, які вказано в вимозі про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3063-57 в сумі 26 539 грн. 26 коп. від 07 листопада 2019 року, хочуть незаконно заволодіти певні особи з метою особистого використання.
На думку позивача, оскаржувана вимога є протиправною та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим вона звернулась до суду з даним позовом та просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.01.2020 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк, протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли документи на виконання ухвали від 22.01.2020 року. Також, позивачем надано уточнену позовну заяву, зареєстровану судом 11.02.2020 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.
Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.262 КАС України підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться.
На виконання вимог ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.03.2020 на адресу суду від відповідача 12.05.2020 року засобами електронного зв'язку надійшов відзив на позовну заяву.
В наданому до суду відзиві зазначено, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464, є недоїмкою, за який сплачується єдиний внесок. Позивачем протягом 2017-2019 років сплата єдиного соціального внеску самостійно не здійснювалась, що підтверджується ІКП платника податків. Відповідач зазначає, що має повноваження на складання вимоги про сплату єдиного внеску, та винесена вимога має встановлену законодавством форму.
Відповідачем, також, надані доповнення до відзиву, в яких зазначено, що з метою уникнення недоїмки та податкового боргу зі сплати податків, зборів, платежів є необхідність сплати платниками податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів на нові реквізити рахунків, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО - 899998) в повному обсязі. Відповідно до п.п.1,2 п.1 наказу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №119 від 03.09.2019 заступнику начальника управління-начальник відділу податків і зборів з юридичних осіб, в.о начальника Криворізького північного управління ГУ ДПС у Дніпропетровські області Макшановій Ірині Вікторівні, надано повноваження підписання вимог (повідомлень) про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч.4 ст.25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування»).
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 була зареєстрована 18.08.2016 року як фізична особа-підприємець, про що вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про включення відомостей про фізичну особу-підприємця № 2 227 000 0000 063292.
07.11.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи податкового органу прийнято вимогу №Ф-3063-57 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 26539,26 грн.
Підставою для формування вимоги від 07.11.2019 року №Ф-3063-57 є інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків, в якій відображено наступні несплачені нарахування на момент розгляду цієї справи:
- за 2017 рік нарахування єдиного внеску за рік складає - 8448,00 грн., граничний строк 09.02.2018;
- за 1 квартал 2018 року по строку 19.04.2018 - 2457,18 грн. (мінімальна заробітна плата 2018 року 3723 х 22 відсотки = 819,06 грн. в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн. х 3 =2457,18 грн.);
- за 2 квартал 2018 року по строку 19.07.2018 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2018 року по строку 19.10.2018 - 2457,18 грн.;
- за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2457,18 грн.
Таким чином, нараховано за 4 квартали 2018 року 2457,18 грн. х 4 = 9828,72 грн.;
- за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2457,18 грн.;
- за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2457,18 грн.;
- за 3 квартал 2019 року по строку 19.10.2019 - 2457,18 грн.
Загальна сума недоїмки з єдиного соціального внеску складає 26539,26 грн.
Не погодившись з вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 року № Ф-3063-57, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону N 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом статті 2 Закону N 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону N 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону N 2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону N 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом N 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 адміністративне провадження № К/9901/28514/19.
Верховним судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону N 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З аналізу правового висновку Верховного суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19 судом встановлено, що фізична особа-підприємець звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, що нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.
З матеріалів справи судом не встановлено дотримання позивачкою всіх складових умов звільнення від сплати єдиного внеску, а саме не доведено, що за неї єдиний внесок сплачувався роботодавцем.
Відтак, в силу наведеної правової позиції, у позивачки наявний обов'язок щодо сплати сум єдиного внеску у мінімальному розмірі.
Стосовно процедурних порушень винесення оскаржуваної вимоги, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.
Згідно до ст. 116 Конституції України» визначено що Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;
1-1) забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової цінової інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
9-1) утворює, реорганізовує та ліквідовує відповідно до закону міністерства те інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах штатів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
9-2) призначає на посади та звільняє з посад за поданням Прем'єр-міністра України керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України;
10) здійснює Інші повноваження» визначені Конституцією та законами України.
Дана норма в Конституції України діє з 02.03.2014 на підставі Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VII, опублікована в газеті Голос України випуск №39 від 01.03.2014.
Дія Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VII, з моменту початку дії з 02.03.2014 по теперішній час, не припинена та не скасована відповідно до правових норм Конституції України.
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Це означає, що право визнавати правові акти або в окремих, передбачених Конституцією України, випадках законопроекти такими, що не відповідають Конституції, є виключною компетенцією Конституційного Суду України.
Відповідно до ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи вищезазначені правові норми в розділі XII Конституції України, повноваження щодо визнання неконституційності законів та інші правові акти, здійснює лише Конституційний суд України.
Відповідно рішення Конституційного Суду України про неконституційність Закону України «Про відновлення дії окремих положень Конституції України» від 21 лютого 2014 року №742-VII на теперішній час не прийнято.
Враховуючи вищевикладене та на підставі ст.116 Конституції України прийнято Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 року №794-VII, який був опублікований в газеті Голос України №39 від 01.03.2014 року, набрав чинності 02.03.2014 року та на теперішній час не припинений та не скасований.
Згідно до абз.12 п.6 ч.1 ст.20 Закону України №794-VII, визначено що Кабінет Міністрів України утворює, реорганізовує і ліквідує міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення про зазначені органи,
Постановою Кабінетів Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 №1200, набрав чинності 15.01.2019, яким постановлено утворити Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» від 18 грудня 2018 №1200, зазначено, що Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику, з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок),
В положенні про Державну податкову службу України затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» від 6 березня 2019 року №227, набрав чинності 20.03.2019, зазначено, що Державна податкова служба України (ДПС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну Податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Постановою Кабінетів Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 №537, набрав чинності 27.06.2019 року, яким постановлено утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби, в тому числі і Головне управління ДПС у Дніпропетровській області.
Згідно до наказу Державної податкової служби України «Про затверджень положень про територіальні органи ДПС» від 12.07.2019 року №14, затверджено Положення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області,
На підставі постанови Кабінетів Міністрів України «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби» від 19 червня 2019 №537, в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, здійснено 01.08.2019 року реєстрацію Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, з ідентифікаційним кодом 43145015.
Відповідно до пп.14 п.4 Положення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Державної податкової служби України від 12.07.2019 року №14, здійснює погашення податкового боргу, стягнення своєчасно неврахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.
З аналізу наведених норм, суд зазначає, що на ГУ ДПС у Дніпропетровській області законодавством покладено обов'язок формування вимоги про сплату єдиного внеску, яка є обов'язковою для виконання платниками єдиного внеску у випадку наявності правових підстав для її прийняття.
Як встановлено судом вище, у відповідача не було підстав для звільнення позивачки від сплати єдиного внеску.
Щодо коду МФО та розрахункового рахунку по сплаті єдиного внеску, суд зазначає наступне.
Державна казначейська служба України повідомила платників податків, органів Державної фіскальної служби України, місцевих фінансових органів та інших органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, що з 02.07.2018 функціонують нові рахунки для сплати податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО - 899998).
З метою запобігання втрат бюджету Казначейством встановлено перехідний період функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів, протягом якого залишилися активними для зарахування податків, зборів, платежів, зокрема, рахунки, які відкриті на балансі Головних управлінь Казначейства в областях та м. Києві та будуть діяти до 11.09.2018 (старі рахунки).
Граничний термін перехідного періоду функціонування централізованої моделі виконання дохідної частини бюджетів закінчується 10.09.2018 року.
З 11.09.2018 кошти, які сплачуватимуться платниками на старі рахунки, не будуть зараховуватись до бюджету, а повертатимуться платникам як нез'ясовані надходження.
Враховуючи зазначене, з метою уникнення недоїмки та податкового боргу зі сплати податків, зборів, платежів було наголошено щодо необхідності сплати платниками податків, зборів, платежів до державного та місцевих бюджетів на нові реквізити рахунків, які відкриті на балансі центрального апарату Казначейства (МФО - 899998) в повному обсязі.
Відповідно розрахункового рахунку (ІВАN) про сплаті єдиного внеску, який відкритий в Державній казначейській службі України, відповідно до місця знаходження платника податків, зазначено UА218999980000037194204020482.
Щодо повноваження підписання вимог про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2019 №Ф-3063-57.
Відповідно до п.п.1, 2 п. 1 наказу ГУ ДПС у Дніпропетровській області №119 від 03.09.2019 заступнику начальника управління-начальник відділу податків і зборів з юридичних осіб, в.о начальника Криворізького північного управління ГУ ДПС у Дніпропетровські області Макшановій Ірині Вікторівні, надано повноваження підписання вимог (повідомлень) про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (ч.4 ст.25 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування»).
Отже, судом не встановлено порушень форми та процедури складання оскаржуваної податкової вимоги, з огляду на що суд приходить до висновку про правомірність її прийняття.
З огляду на вищевикладене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувану податкову вимогу від 07.11.2019 року №Ф-3063-57, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення вимоги.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача не підтверджені під час розгляду справи, а вимога Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області від 07.11.2019 року №Ф-3063-57 є такою, що не підлягає скасуванню судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати на користь позивача не стягуються.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 250, 262, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Врона