23 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5355/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-4551-55.
В обґрунтування позову позивач вказав, що 19.02.2020 отримав оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 за №Ф-4551-55, у якій зазначено, що станом на 31.01.2020 заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 29293,44 грн. Вважає, що дана вимога не зрозуміла, оскільки вона не носить конкретизації, з якої саме причини виникла дана заборгованість. Позивач припускає, що можливо це пов'язано зі здійсненням ним, у минулому, підприємницької діяльності, однак у 2003 році йому надійшов лист з вимогою здати поточну звітність по здійсненні підприємницької діяльності. Прибувши до органів податкової служби за адресою: м. Луцьк, Київський майдан, 4, позивач повідомив, що вже не займається підприємницькою діяльністю. Йому було поставлено вимогу сплатити штраф та запропоновано написати заяву про зупинення здійснення підприємницької діяльності та зняття з обліку як фізичної особи-підприємця. Вказані вимоги були виконані, а заява про зупинення здійснення підприємницької діяльності та зняття з обліку як фізичної особи-підприємця написана в приміщенні податкової служби та подана відповідному працівникові, який зареєстрував дану заяву у своєму журналі. Крім того, аналогічні дії були вчинені ним і у Пенсійному фонді (що знаходився по вул. Грушевського, у м. Луцьку).
Позивач зазначає, що оскаржувана вимога не відповідає вимогам, що встановлені Законом №2464-VI, Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів.України від 20 квітня 2015 року №449. А отже відповідачем порушено процедуру, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
Також зазначає, що ОСОБА_1 перебуває у фактичних трудових відносинах із ТзОВ «Луцькавтодор-Транс» з 07.07.2011 року. На даний момент займає посаду «Водій». Позивач з 07.07.2011 року офіційно працює, отримує заробітну плату, а роботодавець сплачує за нього усі податки, в тому числі ЄСВ, що є більшим, ніж мінімальний обов'язковий внесок, передбачений чинним законодавством. З наведених підстав просить позов задовольнити.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 прийнято дану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами (а.с.18).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.20-25) відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що контролюючий орган при надісланні податкової вимоги керувався офіційною інформацією з ЄДР, оскільки скаржник є фізичною особою - підприємцем (з 06.08.2003). Позивачем припинено підприємницьку діяльність - 28.04.2020.
В силу вимог чинного законодавства у разі якщо платником податків не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої ним законом, при цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Вказує, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» фізичні особи-підприємці та роботодавці (у т.ч. підприємства, які виплачують заробітну плату) розглядаються як окремі платники єдиного внеску. Фізичні особи-підприємці, які одночасно є найманими працівниками підприємства, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання звітності за себе як фізичні особи-підприємці.
Крім того, право на звільнення від сплати єдиного внеску у 2017-2018 роках за себе мали фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.4 ст.4 Закону №2464). Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено. У ОСОБА_1 відсутні підстави для звільнення від сплати єдиного внеску. Таким чином, внаслідок порушення позивачем свого обов'язку щодо сплати зобов'язання у строки, встановлені Законом №2464-VI, Головним управлінням ДПС у Волинській області правомірно надіслано податкову вимогу.
Враховуючи вищезазначене, Головне управлінням ДПС у Волинській області вважає, що діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 відсутні.
09.06.2020 ухвалою суду витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) 9а.с.34)
На виконання ухвали суду останнім надана така інформація (а.с.41).
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є підставними та підлягають до задоволення з огляду на таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 06.08.2003 зареєстрований як фізична особа-підприємець та 29.11.2013 включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про її державну реєстрацію, вважається недійсним, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.42).
11.02.2020 ГУ ДПС у Волинській області сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4551-55 на суму єдиного внеску 29293,44 грн (а.с.39).
Позивач не погодився із оскаржуваною вимогою та подав скаргу до Державної податкової служби України, за результатами розгляду якої останньою прийнято рішення від 26.03.2020 №10986/6199-00-08-06-01-06, яким вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11.022.2020 №Ф-4551-55 залишено без змін, а скаргу від 21.02.2020 №б/н - без задоволення.
Надаючи правову оцінку оскаржуваній вимозі про сплату боргу (недоїмки), суд зазначає наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення визначає від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №2464).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону №2464 передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
За визначенням, наведеним у пункті 5 частини першої статті 1 Закону №2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
У 2017 році мінімальну заробітну плату встановлено на рівні 3200 грн згідно із Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», у 2018 році установлено мінімальну заробітну плату - 3723,00 грн згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», у 2019 році мінімальна заробітна плата становила 4173,00 грн, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік».
Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Враховуючи вищезазначене, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3 200,00 грн. х 22%, де 3 200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн на місяць (3 723,00 грн х 22%, де 3 723,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року); мінімальний страховий внесок у 2019 році становив 918,06 грн на місяць (4 173,00 грн х 22%, де 4 173,00 грн - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2019 року).
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону №2464, зокрема, з 01.01.2018 року платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Як зазначено у частині дванадцятій статті 9 Закону №2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування єдиного соціального внеску. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На підставі наведеного можна зробити висновок, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, визначено Інструкцією «Про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449).
Так, положеннями пункту 1 Розділу VI Інструкції №449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою (пункт 2 Розділу VI Інструкції №449).
Також суд звертає увагу, що 10.06.2016 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 07.04.2016 за № 422 «Про затвердження Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Наказ №422).
Відповідно до Наказу №422 оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами Державної фіскальної служби України в інформаційній системі органів ДФС. Для обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників (далі - ІКП) за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Наказ №422 визначає порядок: ведення інтегрованої картки платника (далі - ІКП) та здійснення контролю за коректністю інформації при відкритті/закритті ІКП в інформаційній системі ДФС; відображення в ІКП показників щодо податкових зобов'язань, визначених самостійно платниками податків та контролюючими органами у випадках, не пов'язаних із порушенням податкового законодавства; перенесення до ІКП визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи сум грошових зобов'язань, податкових, митних та інших платежів та методи контролю відповідності показників результатів даним ІКП; відображення в ІКП сум погашення податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску, розстрочення (відстрочення) зобов'язань (боргів), а також списання податкового боргу та заборгованості зі сплати єдиного внеску; перенесення до ІКП результатів адміністративного та/або судового оскарження рішень органів ДФС та методи контролю достовірності відповідних показників.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Суд зазначає, що згідно даних інтегрованої картки платника (позивача) станом на 31.01.2020 року існує заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 29293,44 грн, яка складається із заборгованості по сплаті єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців за 2017-2019 роки (а.с.28-29).
Як уже встановлено судом, 06.08.2003 була проведена державна реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.42).
При цьому відповідно до довідки ТзОВ «Луцькавтодор-Транс» від 01.04.2020 №0000000005 ОСОБА_1 з 07.07.2011 працює в даному товаристві та займає посаду водія. За період 2017-2019 роки йому нараховувалась заробітна плата, з якої роботодавцем сплачувались страхові внески (а.с.11).
Крім того, згідно із індивідуальними відомостями про застраховану ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) за період 2017-2019 роки вбачається, що у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування наявні відомості про сплату єдиного внеску застрахованої особи ОСОБА_1 (а.с.41).
Відтак за період 2017-2019 роки за ОСОБА_1 роботодавцем були сплачені страхові внески.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є також роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Згідно з пунктом 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, роботодавець, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.
Водночас, відповідачем доказів щодо безпосереднього здійснення позивачем підприємницької діяльності у 2017 - 2019 роках, отримання інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надано.
Суд зазначає, що Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.
Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов'язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець. При цьому, підприємницьку діяльність позивач фактично не здійснював, що не спростовано відповідачем.
Крім того, суд зазначає, що Верховим Судом у постанові від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19 сформульовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Матеріалами справи підтверджено, що за період 2017-2019 роки за позивача сплачений єдиний внесок.
Також, суд звертає увагу на те, що у відповідності до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1 та 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом десяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3 та 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Пунктом ж 4 вказаного розділу Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
З аналізу наведених вище положень слідує, що у разі наявності у платника на кінець календарного місяця недоїмки зі сплати єдиного внеску фіскальний орган на підставі даних звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу формує та надсилає (вручає) платнику вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму такої недоїмки.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем тривалий час на адресу позивача не направлялась вимога про сплату боргу (недоїмки).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про порушення строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску, який мав бути зроблений в кінці календарного місяця (кварталу) у разі існування недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.
Недотримання відповідачем строків прийняття відповідних рішень позбавило позивача можливість передбачати наслідки, та позбавило, у випадку необхідності та з належною допомогою, узгоджувати свою поведінку, та як наслідок призвело до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Згідно з частинами першою, другою статті 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «БулвесАД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів в підтвердження обґрунтованості та правомірності вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020 №Ф-4551-55, а тому позов слід задовольнити повністю.
Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 840,80 грн, сплачений згідно з квитанцією від 03.04.2020 (а.с.5).
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Волинській області від 11 лютого 2020 року №Ф-4551-55 про сплату боргу (недоїмки).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська обл., м.Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 43143484) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок вісім) гривень 80 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій