23 червня 2020 року ЛуцькСправа № 140/5940/20
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі - відповідач, Управління СБУ у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 30.09.2016, та зобов'язання нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 30.09.2016.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 проходив службу в органах СБ України з 17.07.1996 року по 30.09.2016 року. У 2016 році наказом Першого заступника Голови СБ України №1111-ОС був звільнений з військової служби та наказом начальника УСБУ у Волинській області виключений зі списків особового складу за пп. «а» п. 61 (у запас), пп. «д» п.63 та п.88-1 (через сімейні обставини або інші поважні причини) «Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України». У період проходження військової служби - 19.04.2016 отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 , та право на додаткову відпустку зі збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік відповідно до п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-ХІІ (далі - Закон №3551), ст.16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96). Під час проходження служби вказана додаткова відпустка за 2016 рік йому не надавалась, компенсація за її невикористання не нараховувалась і не виплачувалась.
10.03.2020 позивач звернувся із заявою в УСБУ у Волинській області з проханням виплатити йому компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 2016 рік. 24.03.2020 листом №54/19/Г-95/23 УСБУ у Волинській області було відмовлено у вказаній виплаті з огляду на те, що з 2014 року на території України триває особливий період та з врахуванням законодавчо встановленого припинення надання таких відпусток, право на отримання не було набуто, тому були відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористання відпустки. Вважає, що Управління СБ України у Волинській області не мало законних підстав не нараховувати та не виплачувати грошову компенсацію за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.11).
У поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.15-16) відповідач позовні вимоги позивача не визнав та просив відмовити в їх задоволенні. При цьому вказав, що чинне законодавство передбачає, що в особливий період припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, в тому числі додаткової відпустки тривалістю 14 календарних днів учасникам бойових дій. ОСОБА_1 під час проходження військової служби та при звільненні з військової служби з рапортами по надання такої відпустки чи виплати компенсації за невикористану відпустку не звертався, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористану ним додаткову відпустку.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в органах Служби безпеки України з 17.07.1996 по 30.09.2016, що підтверджується довідкою від 22.06.2020 №54/17/52-161 (а.с.21).
Відповідно до наказу начальника Управління Служби безпеки України у Волинській області від 20.09.2016 №207-ОС виключено зі списків особового складу підполковника ОСОБА_1 , головного спеціаліста, звільненого наказом першого заступника Голови Служби безпеки України від 12.09.2016 №111-ОС за підпунктом «а» пункту 61, підпунктом «д» пункту 63 та пунктом 88-1 (через сімейні обставини або інші поважні причини) у запас Служби безпеки України, з правом носіння військової форми одягу, з урахуванням часу на здавання посади, з 30.09.2016 (а.с.20).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 19.04.2016 ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.9).
10.03.2020 позивач звернувся із заявою, в якій просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2016 року (а.с.5).
Листом від 24.03.2020 т№54/19/Г-95/23 відповідач вказав, що з 2014 року на території України триває особливий період та, з врахуванням законодавчо встановленого припинення надання таких відпусток, право на її отримання ОСОБА_2 не було набуто, тому були відсутні підстави для виплати грошової компенсації за невикористання відпустки (а.с.6).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).
Статтею 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.04.2016, відповідно до якого має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.9).
Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період 2016 рік, під час проходження військової служби в Управлінні Служби безпеки України у Волинській області, а відтак і право на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку за вказаний період.
При цьому твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 не звертався із рапортом про виплату йому грошової компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, суд до уваги не бере, оскільки обов'язок виплати такої компенсації у разі звільнення військовослужбовця з військової служби визначено абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.
З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати при звільненні грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, зобов'язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2016 підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закону України «Про відпустки», суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Волинській області щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Управління Служби безпеки України у Волинській області (43005, Волинська область, м.Луцьк, пр-т Василя Мойсея, 4, код ЄДРПОУ 20001487) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з врахуванням вимог пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій