23.06.2020 року Провадження №2/425/422/20
Справа №425/1456/20
місто Рубіжне Луганської області
Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі:
головуючого судді - Романовського Є.О.,
за участю секретаря - Чикунової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рубіжному Луганської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказала, що вона отримала в спадщину квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , де залишились зареєстровані відповідачі по справі, які з 2017 року в ній не проживають та добровільно не бажають знятися з реєстраційного обліку, чим перешкоджає їй як власнику квартири здійснювати право користування та розпорядження своїм майном.
На підставі викладеного, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою:
АДРЕСА_1 .
В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи без їх участі, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги визнав у повному обсязі.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, заяв про розгляд справи без їх участі до суду не надали.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, прийшов до наступного висновку.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Зважаючи на те, що декілька відповідачів позовні вимоги визнали у повному обсязі, суд приймає визнання ними позову. При цьому, судом враховано, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що визнання відповідачами позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідачів).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується паспортом громадянки України (а.с.4-6).
Згідно довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб станом на 28.04.2020 року, виданою Центром надання адміністративних послуг Рубіжанської міської ради Луганської області 28.04.2020 року за № 5063, а також відомостей Рубіжанської міської ради Луганської області від 26.05.2020 року за
№ 023-010/2578, № 023-010/2574, № 023-010/2573, № 023-010/2572, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані наступні особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (без родинних відносин), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (без родинних відносин), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (без родинних відносин), та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (без родинних відносин) (а.с.10, 18-21).
Відповідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 13.02.2019 року, зареєстрованого в реєстрі за № 100, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.02.2019 року за № 156101225, квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (а.с.8, 9).
Актом щодо встановлення фактичного місця проживання від 12.05.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в даній квартирі не проживають з травня 2017 року (а.с.11).
Після встановлення зазначених обставин суд приходить до наступного висновку.
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 р. відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
Згідно п. 40 рішення ЄСПЛ в справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" (Заява № 30856/03) 2 грудня 2010 року) згідно з Конвенцією поняття "житло" не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання "житлом", яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Прокопович проти Росії" (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до п. 34 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом (стаття 41 Конституції України, статті 316319 ЦК), то власник на підставі статті 391 ЦК не може бути визнаний таким, що втратив право користування своїм майном, зокрема жилим приміщенням або виселений із нього, оскільки це не відповідає характеру спірних правовідносин.
У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника та членів його сім'ї, такими, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК) із зняттям останніх з реєстрації.
У відповідність до ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Статтею 386 ЦК України встановлено засади захисту права власності, відповідно до якої держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, має право звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
В той же час, згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 386, 391 ЦК України слід дійти до висновку, що право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач є власником квартири, яка отримала її в спадщину та в якій залишаються зареєстрованими особи - відповідачі по справі, які позбавляють власника даної квартири права вільно користуватися та розпоряджатися належною їй власністю.
Після встановлення зазначених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 12-13, 76-81, 206, 263-265, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги або через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Роз'яснити учасникам справи, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 ЦПК України, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред'явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
Рішення суду складено 23 червня 2020 року.
Суддя Є.О. Романовський