вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" червня 2020 р. Справа№ 910/268/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Ткаченка Б.О.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання : Кубей В.І.
за участю представників сторін:
від позивача: Новак Н.Ю. - ордер серія АА №1027822 від 10.05.2020 року;
від відповідача: Комлик І.С. - ордер серія АІ №1039200 від 16.06.2020 року,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року
у справі № 910/268/20
за позовом ОСОБА_1
до Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіаційного захисту академії технологічних наук України"
про визнання протиправною бездіяльність, визнання договору укладеним та стягнення 9 574127,72 грн.
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіаційного захисту академії технологічних наук України" (далі-відповідач) про визнання протиправною бездіяльність Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіаційного захисту академії технологічних наук України" щодо обов'язкового викупу належних ОСОБА_1 простих іменних акцій товариства у кількості 40 штук; визнання укладеним з дня набрання рішенням у справі законної сили договір про обов'язковий викуп товариством належних акціонеру простих іменних акцій між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством "Науково-дослідний інститут радіаційного захисту академії технологічних наук України" щодо обов'язкового викупу належних ОСОБА_1 40 простих іменних акцій Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіаційного захисту академії технологічних наук України" за ціною 234213,33 грн за 1 акцію на загальну суму 9368533,33 грн у редакції, визначеній позивачем у позовній заяві; стягнення з Приватного акціонерного товариства "Науково-дослідний інститут радіаційного захисту академії технологічних наук України" на користь ОСОБА_1 заборгованість з оплати вартості акцій у сумі 9574127,72 грн, з яких: 9368533,33 грн - вартість акцій, 149383,19 грн - 3% річних за прострочення виконання зобов'язань, 56211,20 грн - інфляційні нарахування.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2020 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
12.03.2020 року до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про забезпечення позову у справі, в якій позивач просив суд накласти арешт на грошові кошти а межах суми позову в розмірі 9 574 127,72 грн, які знаходяться на всіх рахунках АТ «НДІ РЗ АТН України» в усіх банківських установах, в тому числі, але не обмежуючись на р/р НОМЕР_1 в АТ КБ «ПриватБанк». Заборонити загальним зборам АТ «НДІ РЗ АТН України», проведення яких призначено на 24.03.2019 року, приймати рішення по питанню 9 та питанню 10 порядку денного, а саме: Питання 9. Затвердити ринкову вартість однієї іменної акції Товариства станом на 21.03.2019 року у розмірі 45 199,02 грн за одну акцію. Питання 10. Уповноважити генерального директора Товариства Берковського В . Б. на укладення договору про обов'язків викуп належних акціонеру ОСОБА_1. акцій та на здійснення оплати вартості акцій у грошовій формі за встановленою ціною викупу у розмірі 45 199,02 грн за одну просту іменну акцію товариства.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року у даній справі та винести нову ухвалу, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, оскільки наведені заходи забезпечення позову відповідають вимогам ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України та сприяють ефективному захисту і відновленню порушених прав та інтересів заявника.
Так, за твердженням скаржника позивач на підставі належних та допустимих доказів надав суду підтвердження, що невжиття заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на рахунки відповідача в межах заявленої позивачем суми до стягнення (9574127,72 грн), може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Крім того, скаржник зазначив, що ним до заяви про забезпечення позову було додано проект протоколу загальних зборів акціонерів АТ «НДІ РЗ АТН України», призначених на 24.03.2019 року, зі змісту якого вбачається, що відповідачем вчиняються дії щодо виведення майна на позабалансовий фінансовий облік та розміщення грошових коштів Товариства на депозитних рахунках, а з наданих відповідачем показників фінансової діяльності Товариства за останні 11 місяців - також на стрімке і істотне погіршення фінансового стану відповідача, протиправне затвердження ринкової вартості акцій щодо визначення розміру якої існує судовий спір.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2020 року справу № 910/268/20 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Ткаченко Б.О., Майданевич А.Г.
Північний апеляційний господарський відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року у справі № 910/268/20 своєю ухвалою від 25.05.2020 року.
Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що ухвала Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 - без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, заява про забезпечення позову, зокрема, була обґрунтована тим, що у заявника наявні цілком обґрунтовані припущення, що наслідком подальшого стрімкого погіршення фінансових показників товариства, виконання рішення суду в частині викупу належних позивачу акцій, стане утрудненим або взагалі неможливим. Крім того, у разі невжиття забезпечення позову шляхом накладення заборони на винесення на розгляд загальних зборів товариства питань п. 9 та п. 10 Порядку денного, позивач вимушений буде звертатися до суду з іншими позовами про визнання рішень товариства за згаданими питаннями недійсним, а інші учасники товариства отримують право оскаржувати у подальшому укладення товариством договору з позивачем про викуп належних йому акцій на підставі таких рішень товариства, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав позивача.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За змістом цієї норми обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Під час вирішення питання про наявність підстав для забезпечення позову, обов'язок по доведенню та обґрунтуванню наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, обґрунтованості та невідвертості додаткових зусиль і витрат у майбутньому, покладається саме на позивача.
Так, колегія суддів не приймає як наладжене твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що ним до заяви про забезпечення позову було додано проект протоколу загальних зборів акціонерів АТ «НДІ РЗ АТН України», призначених на 24.03.2019 року, зі змісту якого вбачається, що відповідачем вчиняються дії щодо виведення майна на позабалансовий фінансовий облік та розміщення грошових коштів Товариства на депозитних рахунках, а з наданих відповідачем показників фінансової діяльності Товариства за останні 11 місяців - також на стрімке і істотне погіршення фінансового стану відповідача, протиправне затвердження ринкової вартості акцій щодо визначення розміру якої існує судовий спір, оскільки, як правильно зазначено судом першої інстанції, саме по собі існування оголошення про скликання загальних зборів акціонерного товариства з винесенням на порядок денний питань 9 та 10 не є підтвердженням того, що ринкова вартість однієї іменної акції товариства буде затверджена саме у розмірі 45 199,02 грн, адже відсутні безумовні гарантії як того, що відповідне рішення буде прийнято загальними зборами акціонерів чи відповідні збори взагалі будуть проведені, так і реального визначення вартості іменної акції у вказаному розмірі, можливість здійснення чого пов'язана з проходженням низки етапів (від затвердження ринкової вартості акцій до отримання свідоцтва про реєстрацію випуску акцій та зареєстрованого звіту про результати приватного розміщення акцій).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року в справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття "ефективний засіб", за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії"), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При цьому, обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Отже, у розумінні зазначених положень обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 року по справі №910/361/18.
Саме лише посилання заявника на те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до порушення його прав і охоронюваних законом інтересів, без обґрунтування підстав для вжиття таких заходів з посиланням на відповідні докази та без обґрунтування необхідності термінового вжиття заходів забезпечення позову не може бути підставою для винесення ухвали про забезпечення позову.
Судом першої інстанції встановлено, що заявником не надано суду доказів в підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, не надано доказів, які свідчать про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення позивача можливості ефективно захистити порушені чи оспорювані права та інтереси, за захистом яких він звернувся до суду, у разі невжиття таких заходів забезпечення позову.
В той же час, у поданій заяві про забезпечення позову, заявником з достатньою переконливістю не обґрунтовано доцільність вжиття таких заходів та не обґрунтовано адекватності обраного виду забезпечення позову заявленим позовним вимогам.
Відтак, подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо обґрунтованості, доцільності та необхідності забезпечення позову у визначені заявником способи на даній стадії судового процесу.
З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що наведені заходи забезпечення позову відповідають вимогам ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України та сприяють ефективному захисту і відновленню порушених прав та інтересів заявника.
Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого суду щодо відмови у задоволення заяви про забезпечення позову.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить.
Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваній ухвалі.
Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги фактично зводяться до мотивів викладених у заяві про забезпечення позову, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваній ухвалі.
Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду ухвали судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.
Судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) слід розподілити суду першої інстанції за результатами розгляду справи по суті в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року у справі № 910/268/20 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 25.03.2020 року у справі №910/268/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.
4. Матеріали справи №910/268/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді Б.О. Ткаченко
А.Г. Майданевич
Дата складення повного тексту 22.06.2020 року.