Провадження № 22-ц/803/5110/20 Справа № 205/4919/19 Суддя у 1-й інстанції - Остапенко Н. Г. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
22 червня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У червні 2019 року позивач - АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 03.02.2011 року між ним та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит у розмірі 2 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Позивач свої зобов'язання виконав, надавши позичальнику кредитні кошти в розпорядження.
Відповідач належним чином свої зобов'язання не виконала, допустила прострочення повернення кредиту, внаслідок чого станом на 30.04.2019 року утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 204 904,97 грн, яка складається з: 2 433,01 грн - заборгованості за кредитом; 196 519,91 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом; 5 952,05 грн - заборгованості за пенею та комісією.
До стягнення позивач заявляє суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 120 178,22 грн, яка складається з: 2 433,01 грн - заборгованості за кредитом; 117 745,21 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом у період з 03.02.2011 року по 28.09.2018 року.
На підставі викладеного, просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість за кредитним договором та судові витрати.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки не дослідив належним чином наявні в матеріалах справи докази та обставини справи.
Відсутність підпису відповідача в Умовах та правилах надання банківських послуг у Приватбанку при наявності її письмового свідчення про те, що вона ознайомлена у письмовому вигляді та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку не є підставою вважати кредитний договір не укладеним. Під час підписання анкети-заяви відповідач ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які є складовою частиною кредитного договору та, відповідно, приєдналася до запропонованої банком пропозиції.
Позивачем надані належні та допустимі докази по справі, також в наданому розрахунку заборгованості за кредитним договором вказані суми, які підлягають стягненню відповідно до умов Кредитного договору.
Відповідач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції застосував строк позовної давності, посилаючись на те, що кінцевий термін виконання кредитного зобов'язання відповідає строку дії картки, який сплинув у 2013 року, тоді як банк звернувся до суду з позовом у червні 2019 року.
Однак колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду з огляду на наступне.
Судом встановлено, що 03 лютого 2011 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» із наміром укласти кредитний договір та нею було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.
У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця анкета-заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.
Відповідач отримала платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
На підтвердження своїх позовних вимог банк долучив до позовної заяви копію Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та копію Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/(а.с. 10-34).
На підставі вказаних анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та самих Умов і правил надання банківських послуг, позивач нарахував відповідачу заборгованість станом на 30.04.2019 року у розмірі 204 904,97 грн, яка складається з: 2 433,01 грн - заборгованості за кредитом; 196 519,91 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом; 5 952,05 грн - заборгованості за пенею та комісією.
До стягнення позивач заявляє суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 120 178,22 грн, яка складається з: 2 433,01 грн - заборгованості за кредитом; 117 745,21 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом у період з 03.02.2011 року по 28.09.2018 року.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором та виписки по рахунку вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами, періодично здійснювала погашення кредиту, останній платіж нею був здійснений 11.04.2014 року у розмірі 185,00 грн (Петровське відділення, надходження готівки за платіжною карткою).
Тобто, відповідачем було вчинено дії, які свідчать про визнання боргу та відповідно переривають перебіг позовної давності. Будь-якого іншого внесення коштів в рахунок погашення заборгованості особисто позичальником та з її волі здійснено не було.
Інші зарахування коштів на картковий рахунок у розмірі 5,48 грн 10.10.2015 року та 42,47 грн 09.04.2017 року були проведенні банком шляхом автоматичного списання коштів, що підтверджується випискою з рахунку (а.с.84-85).
Так, відповідно до наданого банком витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт Універсальна, позичальник повинна погасити заборгованість до 25 числа наступного місяця після виникнення заборгованості (а.с.10).
Тобто, відповідач повинна була погасити заборгованість до 25 травня 2014 року, отже 26 травня 2014 року (на наступний день після неповернення позичальником боргу) у банка виникло право на стягнення заборгованості.
Позивач звернувся до суду з позовом у червні 2019 року.
Згідно матеріалам справи, відповідач зверталася до суду із заявою про застосування строку позовної давності (а.с.59-63).
Так, відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу.
Оскільки за умовами договору відповідач мала виконувати зобов'язання черговими платежами впродовж строку кредитування, то перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Таким чином, за наведених умов, початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.
Аналогічні висновки викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та відповідають висновкам Верховного Суду України, зокрема, викладеним у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року підлягає зміні в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у зв'язку з застосуванням строків позовної давності, перебіг яких розпочався з травня 2014 року, тоді як банк звернувся до суду з позовом лише у червні 2019 року, тобто з пропуском встановленого ЦК України строку позовної давності.
Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 19 листопада 2019 року змінити в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів згідно ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова